23. Гельсінський процес

Власне після вирішення «німецької проблеми» в Європі виник клімат та підстави для створення форуму з безпеки.

Підсумком розрядки в Європі стала нарада з питань безпеки і співробітництва на континенті. Вона проходила поетапно в Гельсінкі — столиці Фінляндії.

На першому етапі (3-7 липня 1973 р.) нарада міністрів закордонних справ виробила порядок денний і визначила основні напрямки роботи.

На другому (18 вересня 1973 р. — 21 липня 1975 р.) експерти підготували основні документи наради з питань безпеки, економічних та гуманітарних проблем.

1 серпня 1975 р. керівники 33 європейських держав, а також США і Канади, підписали Заключний акт наради. Його серцевиною стала Декларація принципів, якими держави-учасниці зобов'язувалися керуватись:

1. Повага до суверенітету.

2. Незастосування сили чи погрози силою.

3. Непорушність кордонів.

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.

6. Невтручання у внутрішні справи.

7. Повага прав людини та основних свобод.

8. Рівність і право народів розпоряджатися власною долею.

9. Співробітництво між державами.

10. Сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

Не було Албанії, бо вона перебувала в самоізоляції (ніяки контактів, тільки з КНР). Мальта не захотіла підписати договір

Крім Декларації, було прийнято й інші документи: "Співробітництво в галузі економіки, техніки, навколишнього середовища", "Співробітництво в гуманітарних та інших галузях", "Питання безпеки співробітництва у Середземномор'ї", "Про заходи зміцнення довір'я та деякі аспекти безпеки і роззброєння". Створювався єдиний простір «Від Ванкувера до Владивостока».

Гельсінська нарада стала переломною подією періоду розрядки. Навіть повернення до конфронтації на початку 80-х років не змогло применшити значення гельсінського процесу

Однак зворотним боком Гельсінського процесу для Москви було те, що на всіх учасників конференції поширювалось зобов'язання дотримуватись прав людини. Виконання гельсінських умов повинні контролювати спеціально створені постійні органи, у кожній з країн, що підписала договір. СРСР опублікував заключні документи конференції. Таким чином громадяни СРСР дізналися, що країни-учасниці зобов'язалися забезпечити виконання високих принципів демократії і прав людини.

Це не було одноразове явище: постійно діюча збиралася що два роки в різних столицях