69. Зовнішня політика Великої Британії.

Досить успішно здійснивши заходи щодо поліпшення добробуту громадян, з меншим успіхом діючи на економічному фронті, лейбористи зштовхнулися з досить серйозними проблемами в міжнародних справах. Найбільш хворобливою проблемою стало поступове скорочення британських зобов'язань перед Імперією. В 1947 Британія надала незалежність народам півострова Індостан, що викликав поділ територій і запеклу цивільну й релігійну війну між Індією й Пакистаном. Подібно цьому потерпіли крах надії на продовження контролю над Палестиною.

Євреї, що вижили після Холокосту, кинулися на схід, на свою історичну батьківщину, обіцяну їм декларацією Бальфура 1917, їх очікувало насильство з боку британської армії, що там розташувалася. Заборона на в'їзд у країну викликала збройний опір палестинських євреїв, лейбористський уряд був засуджений міжнародним співтовариством, єдність його партійних рядів була порушена. Британія була змушено передати свої повноваження в Палестині Організації Об'єднаних Націй. В 1948 незалежність знайшли Цейлон і Бірма, остання став республікою й вийшла зі Співдружності. У наступному році Ірландія, ставши республікою, також вийшла зі Співдружності. Однак, коли Індія вирішила скасувати монархію в 1950, їй було дозволено залишитися в Співдружності, що створило прецедент для інших колоній, які намагалися позбутися символів залежності, але зберегти переваги союзу .

У зовнішній політиці Британія продовжувала відігравати важливу роль на окупованій території Німеччини, в ООН, в організації регіональних військових союзів , таких , як НАТО. Незважаючи на те, що Британія визнала комуністичний Китай в 1950, вона співробітничала зі США в ході корейської війни 1950–1953, а в 1954 разом зі США й шістьма іншими державами увійшла до складу Організації договору Південно-східної Південно-східній Азії (СЕАТО), аналогічної НАТО.

Лейбористський уряд підтримав програму по створенню власної атомної зброї; пізніше консерватори доповнили це рішення програмою по створенню водневої бомби. Але статус ядерної держави, викликавши приплив національної гордості, уже не служив сильним аргументом у світовій політиці; до того ж Британія змушена була піти на більші витрати. Час від часу виникала спокуса взяти на себе роль "третьої сили ", посередника між США й СРСР, але наявність власних інтересів змусили Британію залишитися вірною її "особливим відносинам " зі США.