Холдинги як організаційна форма концентрації капіталу

Холдинги — економічне об’єднання у вигляді головних підприємств (ГП) або материнських підприємств (МП), які створюють шляхом переважної участі в статутному капіталі однієї або кількох ДП, отримуючи в результаті цього можливість управління і контролю щодо них.

Перевага холдингових структур пояснюється достоїнствами централізованою фінансово-економічного управління ланцюгами технологічно пов'язаних підприємств, у тому числі зі зниженням ризиків інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом можливостей фінансового і податкового маневрування та ін.

Створення холдингових компаній має кілька переваг, до яких слід віднести можливість концентрації капіталів і розвиток інвестиційних процесів, диверсифікації, виробництва, зниження ризику при вступі на ринок або виходу з нього, розширення масштабів виробництва, спільного здійснення наукових і проектних досліджень тощо. Це також дає змогу розширити свою діяльність, розвинути ділові зв'язки, одержати податкові, кредитні та інші переваги, здійснювати єдину виробничо-технологічну, інвестиційну, збутову політику в масштабах усієї холдингової компанії, координувати її

Основна спрямованість, що характеризує будь-яку холдингову компанію (незалежно від її конкретних цілей), — це здійснення управлінських, контрольних, фінансово-кредитних та інших функцій щодо контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств, якими вона володіє.

Найбільш вагомими мотивами створення холдингових компаній є такі:придбання контролю над підприємствами;можливість концентрації капіталів, більш вільне їх переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу;консолідація діяльності групи підприємств з метою зменшення податкових платежів;залучення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств;можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при виході на ринок;розподіл господарських ризиків між різноманітними дочірніми фірмамипроникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту товарів;проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств

До складу холдингу входять: головне підприємство;дочірні підприємства, контрольними пакетами котрих володіє головне підприємство;асоційовані підприємства, вкладення в котрі не дозволяють головному підприємству повністю контролювати їх і визначати основні напрямки фінансово-господарської діяльності;підприємства, вкладення в котрі не дають права участі в управлінні;інші господарські суб'єкти

Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції:• визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих підприємств (компаній);• контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній;• централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш перспективні й прибуткові напрями бізнесу;• здійснює кадрову політику групи;• здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;• провадить аудиторську діяльність

За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингових компаній:1) портфельний холдинг (лише володіє контрольним пакетом інших підприємств);2) інвестиційний холдинг (володіє і керує портфелем акцій інших підприємств);3) портфельно-інвестиційний холдинг (являє собою змішаний тип)

За характером діяльності холдингові компанії поділяються на:• чисті холдинги, тобто компанії, що мають справу винятково з контрольно-управлінською діяльністю;• змішані холдинги, на які, крім функцій контролю та управління, покладено також ведення підприємницької діяльності

До основних передумов створення ХК в Україні можна віднести такі:• наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв'язки за «технологічними ланцюгами»;• потреба у злитті промислового і фінансового капіталу;• розвиток галузей промисловості, в котрих об'єктивно є необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні;• нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;• дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого інвестиційного клімату в Україні;• структурна криза.