Інструменти захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини ( автора, виконавця, винахідника та інш. ) або кількох осіб. Право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але більш доцільним визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

— авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційні найменування;

— географічні зазначення;

— сорта рослин та породи тварин;

— топографії інтегральних мікросхем;

— комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Основні групи інструментів:

-економічні - У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

Треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету.

Ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ).

- відповідальність за порушення у суді - Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Основні нормативні акти, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності

Конституція України; Кодекси України: цивільний та господарський;

ЗУ «Про авторське право і суміжні права»; «Про видавничу справу»; «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»; «Про електронний цифровий підпис»; «Про захист від недобросовісної конкуренції»; «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»; «Про інформаційні агентства»; «Про інформацію»; «Про кінематографію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про наукову і науково-технічну експертизу»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»; «Про рекламу»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;

Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

Міжнародні договори до яких приєдналась Україна: Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);

Римська конвенція 1961 р.; Женевська конвенція 1974 р. Договір ВОІВ про авторське право;

Паризька конвенція, Стокгольмський акт; Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

Договір про патентне право 2000 р.; Мадридська угода 1891 р.; Мадридський протокол 1989 р.; Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.; Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин; Будапештський договір 1977 р.