Досвід функціонування вільних економічних зон (вез) в Україні

Вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюєтьсявибірковескорочення державного втручання в економічніпроцеси, тобтоскладаєвідособленучастинунаціональногоекономічного простору, на якійзастосовуєтьсявизначена система пільг, не використовувана на іншихтериторіяхданоїдержави.

В Україні для підтримки науково-технічного прогресу на базі науково-дослідних інститутів було створено 8 технопарків. Зокрема такий технопарк функціонував окрім Києва і Донецька свого часу і в Харкові на базі «Інституту Монокристалів». Крім того, в нашій країні були створені території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Донецькій, Луганській, Закарпатській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, в Автономній Республіці Крим, містах Шостка і Харків.

Для вирішення соціально-економічних проблем регіонів на просторах України було сформовано 12 вільних економічних зон: «Порто-франко», «Азов», «Донецьк», «Яворів», «Закарпаття», «Славутич», «КурортполісТруськавец», «Миколаїв», «Рені», «Порт Крим», «Інтерпорт Ковель», зона особливого інвестиційного режиму «Харків». Шість з яких спеціалізувалися виключно на обслуговуванні транзитних вантажів, із зберіганні, сортуванні, упаковці, завершенні їх виробництва, наданні транспортно-експедиторських і агентських послуг. В трьох з них пріоритетними видами діяльності були промислові галузі виробництва. Одна з них була покликана вирішувати соціально-економічні проблеми міста атомників, Славутича, і ще одна, в м. Труськавце, спеціалізувалася на санаторно-курортному обслуговуванні.

Достатньо складно оцінити однозначно діяльність СЕЗ в Україні. Хоча це і не означає, що всі вони були малоефективні. Відміна закону, що сприяв їх створінню і розвитку, носила швидше політичний ніж економічно обґрунтований характер тому що при відміні дії СЕЗ не було проведено ніяких економічних розрахунків і досліджень. При аналізі їх ефективності і доцільності необхідно було швидше використовувати індивідуальний підхід до кожної з них.

За останнє десятиріччя перед відміною дії ВЕЗ, тобто до кінця 2004 р. в економіку України вкладено 6,7 млрд. доларів США прямих іноземних інвестицій, що складає приблизно 7,5% від загальнодержавної потреби (50 млрд. долл.). Порівняно з подібними надходженнями в економіки постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи (див. табл.), ці надходження можна оцінити як дуже малі для економіки України, оскільки вони не в змозі вплинути на її розвиток (таблиця 2.4).

Найбільшу частку серед іноземних інвестицій в економіку України займають інвестиції США (15,2%), Кіпру (8,9%), Нідерландів (8,6%), Росії (7,5%), Великобританії (7,1%), Німеччини (5,7%). Хоча, як затверджують західні дослідники, якщо врахувати надходження з офшорних зон (Кіпру, Британських і Віргінських островів, Ліхтенштейну і ін.), які можна вважати російськими і українськими капіталами, їх об'єм інвестицій в економіку України буде значний більшим ніж США.

Є серйозні аргументи "за" і не менш серйозні аргументи "проти". З одного боку, якщо правильно прописати всі технічні моменти, то ВЕЗ – цедужеефективнийінструментстимулюваннябізнесу, який широко поширений в Європі: у Німеччині, в Бельгії, де вільніекономічнізонизаймають 6 млн. квадратнихметрів. Але з іншого боку, противники цієїідеїнагадують, щоминулого разу, коли буливведені СЕЗ, недоотримання до держбюджетусклало 93% відзагальнихдоходіввідподатковихзборів.