Утворення срср і проблема суверенітету союзних республік.

Конгломерат восьми держав в одній країні існував недовго. Наприкінці 1922 р. з’явилася єдина держава з безнаціональною назвою – Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). У неофіційному спілкуванні її сусіди зберегли стару назву – Росія, яка більше відповідала реальності.

Як і Російська імперія СРСР був також утворений насильницьким шляхом. Понад те, під фундамент нової держави було закладено міну уповільненої дії, оскільки в ході утворення СРСР національні інтереси були підпорядковані класовим, політичним. Це пояснювалось тим, що лідер більшовиків В.Ленін хотів об’єднати зусилля народів з тим, щоб реалізувати ідею соціальної справедливості, класової солідарності, світової революції.

Сучасні дослідники вважають, що головними причинами краху, що його двічі упродовж ХХ століття зазнавала Російська держава стали насильство і надекспансіонізм. 1917 р. Російська імперія розпалася на тлі поразок у Першій світовій війні. СРСР розвалився у 1991 р. вже в мирний час, після поразки у “холодній” війні. Перша держава зруйнувалася до приходу до влади комуністів, друга – вже за комуністів.

На відміну від імперій нашого часу, які занепадали протягом поступового перетворення їхніх колишніх митрополій на “нормальні” нації та національні держави, царська, а потім і радянська імперії розвалилися до виникнення сучасної російської нації і російської національної держави. Основним чинником розпаду імперії у 1917 р. і СРСР у 1991 р. виявився конфлікт між імперською державою і російською нацією, що народжувалася. В обох випадках “Росія” сприяла краху “імперії”. Це дає змогу зробити висновок, що обом імперіям не вдалося вирішити “російське питання” – мабуть, найважливіше з національних питань, що вимагали свого розв’язання в цих імперіях.

Іншим важливим чинником краху російської та радянської імперій, як ми вже зазначали, був їхній надекспансіонізм. Імперії встановили гегемонію над народами й територіями, що відмовлялися визнати за Росією та СРСР вищий ступінь цивілізованості, сучасніші форми економіки й управління, тобто якості, без яких імперія без примусу не може здійснювати владу. Для підтримання гегемонії за браком таких якостей доводилося невиправдано часто вдаватися до насильства. Внаслідок цього російське панування лягало важким тягарем на російський народ, що у свою чергу посилювало відчуження росіян від “своєї” держави. Це створювало додаткові перешкоди на шляху формування сучасної російської нації.

Якщо надекспансія була основним чинником розпаду Росії імперської, то крах СРСР прискорив інтернаціоналізм (у московському тлумаченні), що його практикував СРСР. Насіння неминучого колапсу СРСР було посіяне в часи його найбільшого військово-політичного тріумфу – в період Другої світової війни і після неї.

Проголошення суверенітету Росії 12 червня 1990 р., як відзначав “радянолог” Джордж Кеннан, не лише “поставило російську націю в один ряд з іншими периферійними утвореннями колишнього Радянського Союзу”, а й “створило смертельну загрозу самому існуванню Радянського Союзу”. Радянський Союз ставав “порожньою оболонкою, без народу, без території, з суто теоретичною ідентичністю”.