15. Особливості соціально-економічного розвитку рф.

Розпад СРСР супроводжувався дезорганізацією системи управління економікою, у чому насамперед була зацікавлена компартійно-державна номенклатура, яка стала на шлях приватизації того, чим раніше управляла. До політичної номенклатури, передовсім партапарату, який розпоряджався багатствами СРСР на свій розсуд, маючи необмежену владу, прийшло розуміння того, що зберегти своє панування можна лише перетворившись на власника загальнонародного майна. Тобто, політика перебудови затівалася номенклатурою як акція з добре продуманою метою.

У процесі переділу власності і привілеїв відбулося: злиття політичної та адміністративно-господарської номенклатури; розгром загальносоюзного центру і розвал СРСР; зняття будь-яких обмежень на фінансово-економічну діяльність. Перехід до нового стану суспільства відбувався не буржуазно-демократичним, а кримінально-бюрократичним шляхом. Це стало можливим завдяки перемозі прихильників ідеї “ринкових відносин” над прихильниками ідеології “оновлення соціалізму” всередині самої партійно-державної верхівки СРСР. Внаслідок перебудови в економічній сфері було підірвано фінансову систему країни, розбалансовано економіку, сформувався товарний дефіцит.

Росія, як і інші колишні союзні республіки, вступила у фазу економічного, політичного і соціального регресу і опинилася відкинутою назад у своєму розвитку на десятки років. На початок 1992 р. РФ замикала третій десяток країн за загальним обсягом ВВП, в 11 разів скоротився золотий запас країни, удвічі скоротився експорт нафти, зовнішній борг СРСР доби Горбачова зріс у 5 разів, а загальна заборгованість Росії на початок 1997 р. становила понад 127 млрд. дол. США.

Попри певні позитивні зрушення в економічному розвитку РФ, ця колись значна економічна потуга є на сьогодні, за словами А.Ілларіонова – колишнього радника президента Росії - “карликом в економіці”. Сто років тому Росія по праву вважалася великою державою. У 1913 р. вона посідала п’яте місце у світі за виробництвом промислової продукції. На неї припадало 8,2 % світового випуску продукції обробної промисловості, 50 % видобутку нафти. Росії належало перше місце у світі з виробництва і експорту зерна. Її національний доход становив 21 % від рівня США, 83 % - від рівня Німеччини, 97 % - від рівня Великобританії та 172 % - від рівня Франції. Темпи зростання промислової продукції в кінці ХІХ ст. і на початку ХХ ст. перевищували 5 % у середньорічному вимірі й вважалися одними з найвищих на європейському континенті. Ситуація докорінно змінилася в кінці минулого століття. За даними відомого російського економіста В.Кудрова, нині частка ВВП Росії від світового рівня становить усього 1,6 %, а від США – 7,5 %, країн Західної Європи – 8 %, у тому числі Німеччини – 32,5 %, Франції – 44,5 %, Великобританії – 47,5 %.

Ще більш вражаюче відставання у розвитку науково-технічного прогресу: за рівнем постіндустріальних технологій Росія відстала від розвинених країн приблизно на 25-30 років. Рівень комп’ютеризації в країні становить менше 1 % від американського. В обсязі наукомісткої продукції світового ринку на частку Росії припадає лише 0,3 % (США – 20 %, Японії – 8,5 %).

Головними причинами того, що Росія втратила ХХ століття для економічного розвитку, підкреслюють російські вчені та аналітики, стали панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою упродовж 1990-х рр., коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики. Все це завдало непоправної шкоди державі.

Нагадаємо, що 1992 р. російський уряд вдався до радикальних економічних реформ, оскільки усі попередні спроби половинчастого реформування в період перебудови не тільки нічого не дали, але й загнали економіку в тупик. Тому уряду Є. Гайдара необхідно було не тільки виправити помилки, але й забезпечити економічне зростання. Головними завданнями стали: забезпечення фінансової стабілізації й міжнародної конвертованості рубля, розширення зовнішньої торгівлі й забезпечення валютних надходжень для перебудови економіки. Однак реформи обмежилися лібералізацією цін і прискореною приватизацією державних і муніципальних підприємств. У результаті більша частина державної власності опинилася в руках партноменклатури й пов’язаних з нею осіб. До кінця 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 20 %, а реальна зарплата – на 50 %. Махінації із власністю, несплата податків, розкрадання державних коштів та інші різновиди економічного шахрайства призвели до формування “дикого” капіталізму в Росії й розчаруванню суспільства в правлячій еліті, демократії і капіталізмі.

Як ми вже зазначали, незважаючи на величезні розміри території, достаток природних ресурсів, розвинену промислову базу й високий рівень освіченості населення, частка російської економіки у світі незначна. В структурі економіки Росії переважає важка промисловість, передусім металургія, хімія, машинобудування, енергетика, лісова промисловість.

Росія ділиться на одинадцять великих економічних районів: Північно-Західний, Північний, Центральний, Волго-Вятский, Центрально-Чорноземний, Поволзький, Північнокавказький, Уральський, Західносибірський, Східносибірський і Далекосхідний. Видобуток нафти й газу зосереджений у Західному Сибірі, гідроелектростанції, кольорова металургія й лісова промисловість – у Східному Сибіру. Далекий Схід багатий на золото, алмази, рибу й морепродукти.

У Північному районі до основних галузей ставляться видобуток вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю й інших металів, а також заготівля лісу й вилов риби. Північно-Західний, Центральний, Волго-Вятский, Уральський і Поволзький райони вирізняються розвиненим машинобудуванням, хімічною, легкою, харчовою промисловістю, енергетикою й сферою послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинене сільське господарство і харчову промисловість.

Російське сільське господарство, що виробляє більше одної п’ятої валового національного продукту країни, має регіональну спеціалізацію. Три п’ятих орної землі засівається пшеницею, ячменем, овесом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (переважно соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у Середній смузі і на Північному Заході) і баштанні культури (на півдні). У 1991 р. 97 % сільськогосподарських земель Росії перебували у розпорядженні 26 тис. великих господарств, контрольованих державою. До квітня 1992 р., після прийняття нового Закону про землю, було створено 70 тис. селянських сімейних господарств, що займали 6 % оброблюваної землі. До кінця 1990-х років усе ще не були прийняті закони, що допускають приватну власність на землю, і головними виробниками сільськогосподарської продукції залишалися колгоспи й радгоспи.

Залізниці, більша частина яких розташована в Європейській Росії, перевозять три чверті усіх вантажів, а річковий та автомобільний транспорт – близько 15%. Для багатьох районів Півночі й Далекого Сходу ледь не єдиним видом транспорту є авіація.

Структура економіки Росії в радянський період відображала економічну структуру СРСР у цілому. Все промислове й сільськогосподарське виробництво контролювалося державою; тільки близько 3 % оброблюваної землі перебувало в особистій власності. Більше 20% радянської економіки працювало винятково на військові цілі (для порівняння, у США й країнах Західної Європи – 5–6 %). В Росії ця частка була ще вищою внаслідок концентрації тут військової й важкої промисловості. Частка економіки, що була зайнята виробництвом товарів народного споживання, становила всьго 5–10 % (у США й країнах Західної Європи – 35–40 %). Радянська віра в ефективність великомасштабного виробництва в сполученні із системою централізованого планування й прагненням господарників до самозабезпечення (щоб підстрахуватися на випадок непередбачених обставин) призвела до превалювання в російській економіці великих промислових комплексів. Нерідко один завод був єдиним виробником того чи іншого виду продукції. Руйнування радянської системи централізованого планування призвело до порушення зв’язків між підприємствами, а перевага практично монопольного виробництва продукції привела до занепаду промислового виробництва.

У 1996 р. російський уряд уперше із царських часів став продавати цінні папери на міжнародних ринках. В 1997 р. російський біржовий ринок вважався найпривабливішим у світі. Незважаючи на очевидну слабість російської виробничої сфери, міжнародні інвестори кинулися на російський ринок. Вони щедро роздавали позики уряду й підприємствам у надії на високий прибуток.

Беручи іноземні запозичення під високі відсотки, Російська держава не створювала умов для економічного розвитку, заздалегідь припускаючи, що не зможе повернути позики. Податкова політика в цей період не була збалансованою і лише в другому півріччі 1997 р. зростаючий дефіцит бюджету, що подвоївся з ростом страйкового руху, змусив уряд приділити більше уваги збору податків. Однак спроби уряду реформувати податкове законодавство не були підтримані Думою.

До початку другого півріччя 1997 р. уряду стало сутужніше врівноважувати доходи й витрати бюджету, тому в березні 1998 р. президент Єльцин відправив у відставку прем'єра В.Черномирдіна й замінив його С.Кирієнком. Команда Кирієнка, що складалася з прихильників ринкових реформ, вступила у неминучу конфронтацію з російськими фінансовими й регіональними елітами. Були розпочаті енергійні зусилля по збору податків з юридичних і фізичних осіб, скасувано податкові пільги на експорт для двох регіональних компаній – “Татнефти” й “Башнефти”, що були змушені сплатити податки. Однак спроба позбавити привілеїв найбільші напівдержавні корпорації “Газпром” й ЄЕС виявилася безуспішною. Через відсутність джерел фінансування уряд так і не зміг покрити дефіцит бюджету, а заборгованість по зарплатах продовжувала зростати. У той же час зросли витрати по обслуговуванню зовнішнього й внутрішнього боргу, особливо по ДКЗ (державних короткострокових зобов’язаннях). За оцінками експертів, вартість ДКЗ, які перебували на цей час в обігу, становила близько 30 млрд. дол. США, а сумарний внутрішній борг наближався до 80 млрд. дол. США. 17 серпня 1998 р. уряд Кирієнка оголосив про девальвацію рубля й тимчасову відмову від сплати боргів. Після чого Єльцин змушений був відправити Кирієнка у відставку.

Спробі Єльцина знову призначити Черномирдіна главою уряду перешкодила Дума, і новим очільником уряду став колишній директор служби зовнішньої розвідки, міністр закордонних справ Є.Примаков. За пів-року уряду Примакова вдалося стабілізувати соціально-економічну обстановку в країні. Однак у травні 1999 р. Примаков був відправлений у відставку. Наступним головою уряду РФ став керівник МВС С.Степашин, а ще через три місяці - глава ФСБ В.В.Путін. Влітку 1999 р. загострилася проблема Чечні - північнокавказький конфлікт, що довго жеврів. У вересні 1999 р. на територію Чечні були уведені федеральні війська, і почалася друга Чеченська війна. А 31 грудня 1999 р. президент Росії Б.Єльцин пішов у відставку, виконуючим обов’язки президента став В.Путін, що виконував до проведення дострокових президентських виборів 26 березня 2000 р. функції голови уряду.

У господарстві сьогоднішньої Росії зайнято 66 млн. чол., з них у сільському господарстві – 15 %, промисловості - 30 %. Частка у ВНП: сільського господарства - 7 %, обробної промисловісті - 31 %, сфери послуг - 55 %. Під сільськогосподарським обробітком - 8 % території, під пасовищами - 4 %, зрошується – 5,6 млн. га. Основні сільськогосподарські культури: зернові (пшениця, ячмінь, овес, жито), картопля, олійні культури, цукрові буряки, овочі та фрукти. Поголів’я великої рогатої худоби (у млн. голів) - 39,7, свиней — 22,8, овець — 25,8, кіз — 2,2. Виробництво (у млн. т): зерна — 78,0 (в т.ч. пшениці — 32 і ячменю — 27), картоплі — 33,7, цукру — 2,3, м’яса — 7,5 молока — 44,0, масла — 0,66, вовни — 0,145. Вилов риби — 4,5 млн. т. Заготівлі промислової деревини — 158 млн. м³.

В Росії видобувають вугілля, нафту, природний газ, уран, металеві руди (залізо, марганець, хром, кобальт, молібден, нікель, вольфрам, мідь, свинець, цинк), алюмінієву сировину, золото, платину, алмази, фосфорити, калійну і кам’яну солі тощо. Найбільш розвиненми є важка промисловість і оборонні наукоємні виробництва. Виробництво (млн. т) за рік: вугілля кам’яне — 380, нафта — 347, природний газ (млрд. м³ ) — 705; залізна руда — 68, сталь — 68, алюміній — 2,9, папір і картон — 4,5; уран (U₃О₈) — 2800 т, золото — 242 т, алмази — 16 млн. каратів; автомобілі — 1 млн., у т.ч. легкові — 857 тис.

Основні райони обробної промисловості: агломерації Москви і Санкт-Петербурга, Центр, Поволжя, Урал, Зах. Сибір. Центри наукоємних досліджень: Москва, Санкт-Петербург, Челябінськ, Арзамас, Томськ, Єкатеринбург, Красноярськ.

Споживання енергії на душу населення - 4014 кг умовного палива, виробництво електроенергії — 876,0 млрд. кВт-год. Найбільші ГЕС: Саяно-Шушенська (6,4 млн. кВт), Красноярська (6,0), Братська (4,8), Усть-Ілімська (3,7). Працює 29 атомних реакторів загальною потужністю 19,8 млн. кВт, (частка у виробництві електроенергії 13 %).

Загальна довжина залізниць - 149 тис. км. Найдовшою є Транссибірська магістраль (Москва — Владивос­ток) — 9 тис. км. Автопарк: 10,5 млн. легкових, і 407 тис. вантажних автомобілів. 75 аеропортів. Мор. флот — 10,8 млн. бр.-реєстр. т. Основні порти: Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Нахідка, Владивосток. Нафто і газопроводи (внутрішні і в Зах. Європу, в т.ч. транзитом через Україну). Космодроми: Плесецьк, Капустин Яр. На 1000 жителів: телевізорів — 370, телефонів — 170.

Основні статті експорту: нафта, природний газ, метали, ліс, вугілля, продукція хімічної промисловості, промислові вироби, зброя; імпорту: електроніка, побутова техніка, продовольство, споживчі товари, обладнання, транспортні засоби. Основні торговельні партнери - країни СНД, Балтії, Китай, Німеччина, Туреччина, США. Частка у зовнішній торгівлі України - 42,8 %.