6. Етика бізнесу: питання теорії і практики, світові тенденції та особливості розвитку в країнах з перехідною економікою

"Динаміка зайнятості, капіталу, товарів і технології призводить до того, що бізнес набуває щоглобальніших масштабів за укладеними угодами та їх наслідками. Закони та рушійні сили рин­ку є необхідною, але недостатньою вказівкою до дій. Фундамен­тальними принципами є відповідальність за політику, що здійс­нюється, та дії у сфері бізнесу, повага до людської гідності та інте­ресів тих, хто має в бізнесі свою частку. Цінності, що визнаються усіма, включаючи зобов'язання сприяти всезагальному процвітанню, важливі як для світової спільноти, так і для общин меншого масштабу, а бізнес може бути потужним посередником позитивних соціальних змін. Ми стверджуємо необхідність мо­ральних цінностей у прийнятті ділових рішень."

Це преамбула до "Принципів міжнародного бізнесу (Деклара­ція Ко)" (1994), укладених представниками таких ТНК, як "Філліпс Електронікс", "Кодак", "Кенон Інк.", "INSEAD" та ін., яка містить думку, що проходить червоною стрічкою через усі сучасні дослідження не лише у галузі суто специфічних, приклад­них наук (етнопсихологія, кросс-культурна психологія та ін), але й у галузі економіки. Етика бізнесу є невід'ємною складовою економічної діяльності на мікро-, макро- та міжнаціональному рівнях, запорукою подальшого розвитку співробітництва між країнами та подальшої глобалізації.

Йдеться про, так би мовити, універсальну глобалізацію, а не лише про її економічний аспект. Так, на думку деяких авторів, світ рухається до прийняття загальної, глобальної етики. Така тенденція обумовлена посиленням взаємозалежності людей, зміц­ненням контактів, прискоренням темпу спілкування та комуні­кації. До того ж новітні дослідження показали, що всі люди схожі за своїм внутрішнім, моральним та етичним вимірами. Ядром кожної особистості є набір головних цінностей (здоров'я, матері­альний добробут, відносини з близькими та друзями). Усі інші "нашарування" цінностей, обумовлені існуванням в даній циві­лізації, соціокультурному середовищі, не є головними при визна­ченні перспектив становлення спільної основи міжнародної ділової культури.

Особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділя­тися ще в 60-ті роки XX ст. у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відпові­дальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі). Першими об'єктами етичного критицизму стали американські ТНК, особливо ті з них, які знаходились у Південній Африці під час режиму апартеїду. Згодом розробляється загальний контекст, у якому діяльність фірми могла б бути об'єктивно оцінена з погляду етики, у результаті чого й виникла ділова етика [6].

Однак донедавна був досить поширений скептицизм щодо самої можливості існування етики в бізнесі. Більшість людей роз­глядають саме поняття "етика бізнесу" як суперечливість термі­нів, вважаючи, що фірми не моральні за своєю природою внаслі­док того, що вони націлені перш за все на отримання прибутку й тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності. Ця думка про­стежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрід-ман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і лише одна соціальна відповідальність бізнесу -збільшувати свій прибуток настільки, наскільки це дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанин­ською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму.

Проте думка про первісне закладену аморальність етики бізне­су є, за відомим дослідником у цій галузі P. T. Де Джорджем, міфом. На користь свого погляду він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої на моральних принципах, то не було б жодного переполоху в ЗМІ і бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факту про виробництво небезпечних для споживача виробів і т.ін. По-друге, рух "зелених" і консьюмеристів не мав би сенсу, і бізнес не став би на них реагувати. Зв'язок біз­несу і моральності навіть ще глибший. Бізнес, як і більшість інших видів суспільної діяльності, з самого початку передбачає моральну основу і був би без неї неможливий (підприємці очікують від працівників чесності; сторони, що укладають контракт, розрахо­вують на його виконання тощо).

Позицію Де Джорджа підтверджують і результати різних соцопитувань, які мають на меті з'ясувати, що змушує людей займатися підприємницькою діяльністю, для чого їм це необхідно. Виявляється, що отримуваний прибуток є не самоціллю, а лише засобом досягнення іншої мети: або самореалізації, або поліпшення матеріального становища чи самовиживання.

Що ж спричинило сьогодні посилення уваги до цієї проблеми? Це, перш за все, підвищення рівня корпоративності та інфор­маційна революція. Перший фактор означає збільшення бюро­кратичних структур, що призводить до беззастережного підпоряд­кування тому, хто стоїть вище на ієрархічних сходах, і придушення особистої ініціативи. Виникають проблеми, коли особи, відпові­дальні за прийняття рішень, вчиняють погано, хоча і задля корпо­рації. Щодо другого, інформаційного фактора, то він полягає в проблемі відповідальності сучасних професіоналів – головних ідеологів інформаційної ери – за формування та впровадження у життя етичних законів поведінки.

Про посилення ролі етичного фактора у підприємницькій ді­яльності останніми роками свідчать численні рейтинги корпорацій, в основу критерію відбору яких покладено зовсім не прибутковість компанії. Зокрема, в рейтингу "Найвидатніші корпорації Америки" (журнал "Форчун") це: довгострокові річні доходи акціонерів; якість продукції та послуг, управління фірмою; готовність нести відповідальність перед суспільством за охорону навколишнього середовища. А засновники рейтингу "Сто найкращих компаній, що працюють на Америку", - Р. Ліверинг, М. Московіц, М. Катц - головне в діяльності корпорації вбачають у рівні оплати праці, розмірі пенсій та премій, гарантії зайнятості для персоналу, сприятливій діловій атмосфері.

Що ж таке, власне, "етика бізнесу"? Як формулюється суть цього поняття? За приблизно тридцять років існування етики біз­несу як галузі знань науковці так і не дійшли єдиної думки щодо визначення етики бізнесу. Одні стверджують, що це сукупність моральних норм, правил та уявлень, які регулюють ставлення, поведінку та взаємовідносини людей у процесі їх виробничої ді­яльності. На думку інших авторів (Герет Т.М., Клоноскі Р.Дж.), етика бізнесу розглядає насамперед взаємозв'язок цілей і засобів бізнесу та специфічно людських цілей. Американська дослідниця Лора Неш розглядає етику бізнесу як один з різновидів профе­сійної етики й пропонує таке визначення: етика бізнесу це наука, що вивчає відповідність моральних норм людини діяльності та цілям ділової організації. Етика бізнесу не є простим набором певних моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу та вирішення проблем, що постають перед моральною людиною, яка займається бізнесом.

Подібні, але не тотожні поняття "ділова етика" і "ділова куль­тура". Останнє є ширшим і включає поряд з етичними якостями психологічні. Але хоча саме психологічне ядро відображає суть куль­тури, на його основі не можна зробити висновок про моральні якос­ті людини. Наприклад, чи можна судити про те, добре чи погано вчиняє людина, на підставі того факту, що вона є цілеспрямованою, схильною до ризику, ініціативною, намагається стати хазяїном своєї долі тощо, тобто володіє психологічними якостями підприємця? На наш погляд, варто дослідити ділову культуру в цілому для того щоб відтворити цілісну картину щодо витоків поведінки сучасної ділової людини. Отже, основою культури ддової людини є її ставлення до людей, до справи, до суспільства та природи.

Розглянемо першу складову етики бізнесу, тобто ставлення ділової людини до інших людей. Як писав видатний радянський психолог С. Рубінштейн, "ставлення до іншої людини, до людей складає основну тканину людського життя... Серце людини все зіткане з його ставлення до інших людей". Як правило, всі люди поділяють оточуючих на "своїх" і "чужих". Такий поділ дозволяє людині ставитися до "інших" як до засобу досягнення мети, лега­лізує аморальне ставлення до "чужих", стає перешкодою на шляху утвердження норм цивілізованого бізнесу. З цього приводу М. Вебер, який досліджував історію підприємництва, зазначав: "Як війна та розбій, вільна торгівля, що не зв'язана будь-якими нормами щодо відносин між людьми поза даним племенем і родом, не зустрічала жодних перешкод. "Зовнішня" мораль дозволяла за межами колективу те, що засуджувалося у відносинах між "братами".

Як же ж подолати відчуження між людьми, побудувати новий тип відносин, за яких усі підприємці, незалежно від раси, віро­сповідання та типу культури, з "чужих" перетворилися б на "сво­їх"? Багато вчених намагаються вирішити це питання, сформулю­вавши універсальні морально-етичні принципи. Так, амери­канський соціолог Л.Хосмер, спираючись на аксіоми світової фі­лософської думки, запропонував такі десять "екуменічних (все­світніх) принципів етики ділової поведінки":

1. Ніколи не вчиняй того, що не є твоїми довгостроковими інтересами чи інтересами твоєї компанії (вчення Протагора про особисті інтереси);

2. Ніколи не вчиняй того, про що не можна було б сказати, що цей вчинок відкритий, чесний та істинний, про який можна було б з гордістю повідомити по всій країні в пресі і по телебаченню (погляди Аристотеля і Платона про особисті чесноти);

3. Ніколи не вчиняй того, що не є добром, що не сприяє фор­муванню відчуття того, що ми всі працюємо заради однієї спіль­ної мети (заповіти всесвітніх релігій);

4. Ніколи не вчиняй того, що порушує закон, адже в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства (вчення Гоббса і Локка про роль держави);

5. Ніколи не вчиняй того, що не приводить до блага, більшого за шкоду для суспільства, в якому ти живеш (вчення Бентама і Джона Мілля про практичну корисність моральної поведінки);

6. Ніколи не вчиняй того, чого ти не рекомендував би зробити іншим, які опинилися в подібній ситуації;

7. Ніколи не вчиняй того, що обмежує встановлені права ін­ших (Руссо, Джефферсон про права особистості);

8. Завжди вчиняй так, щоб максимізувати прибуток у межах закону, вимог ринку і з повним урахуванням витрат (економічна теорія Сміта, вчення Парето про оптимальну угоду);

9. Ніколи не вчиняй того, що могло б заподіяти шкоду найслабшим у нашому суспільстві (правило розподільчої справедли­вості Ролса);

10. Ніколи не вчиняй того, що заважало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію.

По суті, всі ці принципи зводяться до проблеми співвідно­шення цілей (максимізація прибутку) і засобів (не повинні вихо­дити за межі закону, у своєму ставленні до інших людей повинні додержуватися імперативу Канта, який зазначає: "Вчиняй згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той же час можеш поба­жати, щоб вона стала загальним законом". - і далі, - "Вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього лише як до засобу".).

Більш конкретні принципи, пристосовувані до сьогодення, розробив Р.Льюїс. Він поділяє їх на три великі групи:

• принципи особистістної етики (власне мораль): турбота про благополуччя інших, повага до права іншого бути самостійним, надійність і чесність, справедливість, благодійність, запобігання шкідливих наслідків;

• принципи професійної етики: неупередженість, прямота, конфіденційність, належне намагання, точне виконання профе­сійних обов'язків;

• принципи всесвітньої етики: додержання світового законо­давства, соціальна відповідальність, управління навколишнім середовищем, поважне ставлення до житла.

На особливу увагу заслуговують принципи міжнародного біз­несу, розроблені учасниками "круглого стола" в Ко (Швеція) та зафіксовані у відповідній Декларації, яка згадувалася на початку роботи. Ось ці принципи в стислих формулюваннях:

1. Відповідальність бізнесу: від блага акціонерів до блага його ключових партнерів.

2. Економічний та соціальний вплив бізнесу: до прогресу, справедливості та світової спільноти.

3. Етика бізнесу: від літери закону до духу довіри.

4. Повага до правових норм.

5. Підтримка багатосторонніх торговельних відносин.

6. Піклування про навколишнє середовище.

7. Уникнення незаконних дій.

Розробка етичних принципів відбувається і на мікрорівні. Йдеться насамперед про кодекси поведінки, за допомогою яких кор­порації намагаються привести свій бізнес у відповідність з мо­ральними нормами. Одним з перших документів, що проголосив корпоративні цінності та принципи, стало відоме Credo компанії Jonson&Jonson (50-і роки XX ст). А за даними 2000 року, вже 78% великих британських і 80% американських корпорацій мають внутрішні етичні кодекси. Проте сама концепція корпоративної етики поки що викликає більше питань, ніж відповідей. На відміну від універсальної етики, корпоративна етика обумовлена особли­востями діяльності та цілями організації, а також стереотипами поведінки, що історично склалися в цій компанії. Таким чином, організації самостійно вирішують, яка поведінка є етичною. Наприк­лад, багато інвестиційних фондів принципово не вкладають кошти в цінні папери компаній, що виробляють горілчані напої, тютюнові вироби або зброю. Компанія Motorola принципово не здійснює пла­тежів у країнах, де розповсюджено хабарництво. А компанія Levi Strauss припинила капіталовкладення в економіку Бірми і Китаю через порушення прав людини в цих країнах.

Проте існують так звані універсальні кодекси, що розроб­ляються галузевими асоціаціями чи міжнародними організаціями і являють собою певною мірою стандарти. До таких кодексів мож­на віднести ISO 9000 (стандарти Міжнародної організації із стан­дартизації), японський ESC 2000 Code, "Принципи Саллівана" (Sullivan Corporate Responsible Principles), документи міжнародної антикорупційної групи Transparency International та інші.

Проте наявність кодексу ще не гарантує того, що фірма дія­тиме етично. Найголовнішим є те, що організація сама зацікавлена не лише проголосити і формалізувати у відповідному доку­менті свою систему цінностей, а й додержуватися її. Дослідження останніх років свідчать, що існує зв'язок між етичною поведін­кою компанії та прибутком, який вона отримує, причому цей зв'я­зок здебільшого позитивний.

Компанії, які проводять ту політику, приймають ті рішення і дотримуються тих напрямів діяльності, що є бажаними з погляду цілей і цінностей суспільства, називаються соціальне відпові­дальними. Причому немає однозначної думки щодо концепції корпоративної соціальної відповідальності, щодо того, чи до­речно про неї говорити взагалі. Адже соціальна відповідальність порушує принцип максимізації прибутку, передбачає здійснення витрат на соціальну залученість, що перекладаються кінець кін­цем на споживачів у вигляді підвищення цін. До того ж персонал будь-якої компанії не має досвіду вирішення соціальних проблем. Цим повинні займатися відповідні спеціалісти, що працюють у державних установах та благодійних організаціях.

Отже, чи є корпорації морально відповідальними суб'єктами? Чи зобов'язаний бізнес забезпечувати зайнятість у суспільстві, усувати дискримінацію, захищати навколишнє середовище то­що? Існує чотири підходи, що дають відповідь на ці запитання. Перший - ринковий підхід, який виправдовує принцип примно­ження прибутку як єдиний принцип діяльності компаній, зали­шаючи, таким чином, поза увагою соціальні проблеми. За під­ходом з позиції державного регулювання, корпорації є соціальне відповідальними і потребують досить сильних стримуючих за­собів у вигляді законів. З погляду прихильників позиції корпо­ративного сумління, соціальна відповідальність спирається на загально- людські цінності, які цінують і керівництво, і підлеглі,! формується в наслідок саморегулюючої в етичному плані ді­яльності.

Але найбільш цікавим є підхід з позиції "зацікавлених осіб". Наповнення терміна "stakeholder", тобто "зацікавлені особи", змінювалося час від часу. Водночас, змінювалося й коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії, за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтрим­ки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до "зацікавлених осіб" належить будь-яка група чи особа, які під­лягають ідентифікації й можуть вплинути на досягнення цілей організацією або ж на які може вплинути досягнення органі­зацією своїх цілей. У цьому розумінні "зацікавленими особами" є об'єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові орга­нізації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники та службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть теорії "за­цікавлених осіб" полягає в необхідності визначення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних "зацікав­лених осіб" у цій фірмі.

Існує ще багато цікавих теоретичних питань щодо основних підходів до моральних проблем бізнесу взагалі, до макроетичних проблем, питань філософського аналізу витоків ділової етики та термінології, пов'язаної з цією проблемою, тощо.

Цікавим є дослідження Лоренса Колберга (за іншими джерелами, Лоуренса Кохлберга) з Гарварду. Протягом двох десятиліть він проводив співбесіди з людьми, з метою визначення логіки їх моралі, і зробив висновок, що існують три чітко визначені рівні етичного міркування, кожен з яких складається з двох стадій.

1. Перед конвенційний рівень:

• Стадія 1: Стадія "винагороди та покарання". З цієї стадії починає діяти кожна людина: ми робимо правильні вчинки для того, щоб уникнути покарання.

• Стадія 2: Стадія індивідуалізму та взаємовигоди. В міру подорослішання ми продовжуємо діяти, керуючись власними інтересами, однак усвідомлюємо, що інші люди теж мають свої інтереси. Тому для забезпечення своїх інтересів ми вступаємо до "угод".

2. Конвенційний рівень:

• Стадія 3: Стадія суспільного конформізму. Тут ми діємо так, як цього від нас очікують близькі до нас люди (сім'я, друзі) або суспільство в цілому.

• Стадія 4: Стадія закону та правопорядку, або стадія со­ціальної системи. На цій стадії кожен вважає своїм обов'язком зберігати цілісність системи. Відповідно, мораль у такій ситуації обмежується законами і правилами суспільства.

3. Постконвенційний рівень:

• Стадія 5: Стадія громадянського договору. На цій стадії кожен усвідомлює, що права і обов'язки грунтується на раціо­нальному розрахунку загальної корисності, а саме, на принципі "найбільшого добра для найбільшої кількості людей".

• Стадія 6: Стадія універсальних принципів. На цій стадії громадянин вірить у такі універсальні моральні принципи, як справедливість, рівність і гідність кожної людини, а також відчу­ває особистий обов'язок перед суспільством. Колберг зазначає, що цієї стадії досягають дуже небагато людей. Він також стверд­жує, що двоє з кожних трьох дорослих американців зупиняються у своєму моральному розвитку на четвертій стадії або ще нижче. Тому мораль американців, по суті, обмежується лояльністю до правил і законів суспільства [6].

З метою дослідити етичну орієнтацію ділового суспільства в Сполучених Штатах Америки викладачами економічного фа­культету Бейлор-університету (м. Вейко, штат Техас) було про­ведено анкетування серед широкого кола менеджерів та інших службовців комерційних компаній. Така ж сама анкета пізніше була зап- ропонована українським менеджерам і керівникам. У результаті цього соціологічного дослідження було зроблено вис­новки про те, що більшість американських бізнесменів є дуже егоїстичними та безпринципними, такими, що не зважають на жодні етичні та суспільні норми в боротьбі за успіх. Але майже вдвічі більшою виявилася кількість українських бізнесменів з аналогічним способом мислення. Чому це так? Українські експер­ти фонду "Інтелектуальна перспектива" дають відповідь на це запитання. Вони вважають, що корінною проблемою багатьох негараздів і непорозумінь є моральний стан суспільства. Необ­хідно ліквідувати атмосферу толерантності до корупції.

Взагалі питання про стан етики бізнесу в країнах з перехідною економікою є дуже важливим. На цьому наголошують деякі вчені, зокрема американець В. Вейгель. Він виділяє дві обставини:

• необхідність етичних відносин у децентралізованих струк­турах, відповідальних за прийняття рішень. З переходом до ринку в економіці країни відбувається еволюція децентралізованих структур. Децентралізація такого роду вимагає довіри та всезагальної поваги до чесності у вчинках. Хоча контракти із законо­давчими обмеженнями є підставою діяльності будь-якого підпри­ємства, більшість підприємств в економічній діяльності виходить за межі контрактних зобов'язань;

• необхідність пристосувати економіку перехідного періоду та її інститути до історичних та культурних умов, адже робота економічних інститутів та культурні цінності взаємопов'язані.

У ситуації, коли відбувається становлення найважливіших підсистем – соціально-економічної, політичної, соціокультурної, – етичні норми та принципи також знаходяться в процесі ста­новлення й можуть розглядатися як перехідні. Сьогодні етичні норми і принципи являють собою конгломерат стереотипів по­ведінки, що перейшли з епохи тоталітарної та авторитарної економіки, і з тих, що були запозичені із західної ділової культури, і власних "правил гри", які ще лише формуються.

"Плачевний" стан етики бізнесу в Україні не в останню чергу є наслідком недостатньої уваги до етичних аспектів становлення підприємництва перш за все з боку держави, яка покликана ство­рити цілісну й струнку систему законів і нормативних актів.

Російський дослідник Б.Докторов виділяє дві тенденції в про­цесі формування етики бізнесу в Росії, які, на наш погляд, дуже відповідають і українській дійсності. З одного боку, в середовищі підприємців розвиваються форми контактів, прийняті в су­часному діловому світі: відповідальність, обов'язковість, обгрун­тований ризик тощо. З іншого боку, не маючи гарантій ста­більності зако- нодавства у сфері бізнесу, відчуваючи недоброзич­ливість з боку різних владних структур, підприємці змушені діяти за правилами, відмінними від правил цивілізованого бізнесу.

Цікава інтерпретація етики бізнесу ще одного дослідника -М. Мацковського. На його думку, основна маса підприємців не бажає встановлювати для себе етичні межі, оскільки сама держа­ва поки що не створює умов, які б робили "моральний" бізнес вигіднішим за "неморальний". Бізнес має бути моральним не ли­ше тому, що в усьому необхідно додержуватися етичних норм. Просто моральний бізнес приносить більший прибуток. Уже зов­сім конкретну картину ціннісних орієнтацій сьогоднішніх бізнес­менів змальовує економіст А. Лівшиць, посилаючись на соціо­лога М.Урнова. Він наводить такі дані: більшість керівників нашого приватного сектора виступають за жорстку систему со­ціальних гарантій, якщо вона поширюється не на всіх, а лише на тих, хто не може працювати. 63% менеджерів приватного сектора вважають основою діяльності економічну ефективність, а не турботу про справедливий розподіл багатства, 66% управ­лінців керуються винятково приватними інтересами, 55% вбача­ють у соціальній нерівності абсолютно нормальне явище. Лише 9% менеджерів стурбовані тим, як їх діяльність вплине на добробут суспільства, і лише 2% виступають проти соціальної нерівності [8].

Варто наголосити на важливості вивчення етики бізнесу для всіх країн, і особливо для країн, які змінюють свої економічні системи. Адже поведінка у сфері бізнесу впливає не лише на взаємовідносини між країнами, а й на добробут та рівень життя всіх нас. Бізнес часто є першим контактом між країнами, і залежно від того, яким чином це приводить до соціальних та економічних змін, він істотно впливає на рівень страху чи довіри між людьми в усьому світі.