6. Патентно-правові системи та джерела патентного права

Зміст патентно-правових норм кожної окремо взятої країни визначається історичними, соціально-економічними особливос­тями розвитку, політичною структурою суспільства, національ­ними традиціями. Разом з тим основи патентної системи були закладені першими патентними законами Великобританії, Фран­ції і США, які відіграли визначальну роль у формуванні патент­ного законодавства різних країн світу, обумовивши появу трьох патентно-правових систем:

1. Англійська;

2. Французька;

3. Американська.

Особливо широко застосовували англійську і французьку пра­вові системи, меншою мірою - американську, яка аж до середини XX століття розвивалась дещо відокремлено від інших правових систем і впливала лише на патентне право деяких країн латино­американського континенту.

У кінці XIX ст. з'явилась ще одна патентно-правова система -німецька. Перший патентний закон Німеччини, прийнятий у 1877 p., виявився віхою на шляху розвитку патентного права. Цей закон був розроблений із врахуванням досвіду і досягнень законодавства та практики інших країн. У зв'язку з цим німецьке патентне право послужило моделлю патентного права інших країн.

Сьогодні розрізняють чотири патентно-правові системи -англійську, французьку, американську і німецьку. Немає жодної країни світу, яка б не відчула на собі впливу хоча б однієї з цих систем.

Англійська патентно-правова система - крім Великобри­танії діє також в Австралії, Греції, Ізраїлі, Індії, Ірландії, Ісландії, Кенії, Кіпрі, Нігерії, Новій Зеландії, Пакистані, Шрі-Ланці та інших країнах, що знаходились раніше в політичній і економічній залежності від Великобританії.

Французька патентно-правова система - лягла в основу регулювання винахідницьких відносин в Бельгії, Алжирській Народній Демократичній республіці, Гвінеї, Люксембургу, Ма­рокко, країнах Афро-Малагасійського Союзу та інших країнах. Суттєво вплинула на патентне право Бразилії, Колумбії, Італії, Чилі.

Американське право у сфері патентне-ліцензійних відно­син, окрім США, діє в Канаді, Аргентині, Мексиці, Філіпінах і деяких інших країнах.

Німецька патентно-правова система широко застосо­вується в розвинутих країнах: Австрії, Нідерландах, Данії, Норве­гії, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, Японії.

Країнам, що застосовують ту чи іншу патентну систему при­таманні загальні основи принципів патентного права, а також подібність законодавства, яким керується суд при розгляді рішень у цій сфері.

Разом з тим, патентне право країни, що застосовує ту чи іншу систему, не є одноманітним; різниця полягає у специфіці історич­ного розвитку, суспільно-економічнихумов окремих країн. Вплив права країни, що очолює систему, на регулювання патентно-пра­вових відносин тієї чи іншої держави не однаковий. Одні держави по суті перекопіювали тексти патентних законів, що лежать в ос­нові системи, інші скопіювали лише основні принципи, допов­нивши і змінивши їх відповідно до специфіки національної еко­номіки. Патентне право деяких країн формувалось під дією деяких правових систем. Патентне право Італії, наприклад, розвивалось під дією патентної системи Німеччини і Франції; на патентне право Японії суттєво впливало патентне право Німеччини і США. Патентне право Канади має основні риси американської системи; визначену дію на нього мало також англійське право. Аналогічна ситуація склалась у патентному праві Бразилії, Перу і інших країн.

На країни Азіайського й Африканського континентів сильну дію продовжує мати англійське і французьке право. У більшості цих континентів все ще діють закони, прийняті в період колоні­альної залежності, причому в багатьох із них патентно-ліцензійні відносини продовжують регулюватися безпосередньо англійським (Гана, Замбія, Кенія, Кіпр, Сомалі, Танзанія) або французьким (Малі, Гвінея) патентним законом. Разом з тим у деяких країнах (Індія, Лівія, Руанда, Бурунді, країни Афро-Малагасійського Союзу та ін.) були прийняті нові патентні відносини.

Назва правової системи мала вплив на формування патент­ного права Латиноамериканського континенту. Однак правові системи деяких латиноамериканських країн (Мексика, Арген­тина, Бразилія, Перу, Колумбія) мають більш самостійний харак­тер. Цьому сприяла, поряд з іншими, і та обставина, що латино­американські країни, як правило, знаходились під дією відразу де­кількох правових систем: американської у поєднанні з англійсь­кою, французької або німецької. В Бразилії, Колумбії, Перу, Мексиці були прийняті нові патентні закони, які в основному не відрізняються від патентного законодавства розвинутих країн [6].

Сприйнявши основні положення, патентне право країн, що розвиваються, разом з тим має свої специфічні риси, які визначаються характером Історичного розвитку й головне - станом їх економічної бази. Залежність економіки від промислово розвину­тих країн, потреба в передовій іноземній технології вимушують країни, що розвиваються, закріпити у своєму законодавстві нор­ми, які б стимулювали іноземні капіталовкладення, приплив нової техніки та технологій. Через це правове регулювання патентно-ліцензійних відносин значною мірою спрямоване на задоволення потреб іноземних монополій.

Вищевказаній меті служить, наприклад, інститут ввізного патенту, який діє в праві латиноамериканських країн і країн фран­цузької системи, і аналогічний йому інститут зареєстрованого патенту, що діє в країнах англійської системи.

У більшості країн Азії, Африки, у багатьох країнах Латинсь­кої Америки заявлені винаходи у патентних відомствах не переві­ряються. Якщо заявка відповідає формальним потребам, по ній видається патент.

Це положення також служить інтересам монополій, оскільки дозволяє їм фактично безперешкодно і в найкоротші терміни одер­жати охорону винаходу. Обов'язок здійснення ввізних патентів, як правило, відсутній. У ряді країн, що розвиваються відсутні правила про обов'язкове здійснення патенту чи здійснення патен­ту ввозом запатентованих виробів. Таке положення явно не спри­яє розвиткові національної промисловості, а дає іноземним патентодавцям широкі можливості для шкідливого використання па­тентної монополії.

Економічна відсталість країн, що розвиваються, відсутність технічних кадрів і вельми сприятливі обставини для одержання патентів іноземцями, призвели до того, що більшість патентів у цих країнах видається іноземним заявникам. Із загальної кількості 3,7 млн. патентів, що діють у всьому світі, лише 1 % був виданий громадянам країн, що розвиваються [7].

Країни, що розвиваються, поступово вживають заходи для звільнення свого патентного права від впливу правових систем промислове розвинених країн і здійснення самостійної патентної політики, спрямованої на захист національної промисловості. Так, закони, що були прийняті останніми роками у країнах, що розвиваються, обмежують права патентовласника, закріплюють за державою право використання запатентованих винаходів. Па­тентний закон Колумбії спростив ввізні патенти, встановив строгі санкції за перевищення прав патентовласника в галузі виключ­ного права. Патентний закон Алжирської республіки хоч і перед­бачає видачу ввізних патентів, але обмежує її низкою умов (важ­ливістю винаходу для розвитку національної економіки, розміром необхідних для реалізації капіталовкладень та ін.). Крім того, влас­нику забороняється ввозити з-за кордону запатентовані вироби, включається до зобов'язань використання винаходу в країні під загрозою анулювання патенту. Відповідно до нового патентного закону Нігерії держава має право вільного використання всіх винаходів. Вельми піирокі права держави в галузі використання запатентованих винаходів встановлені також в Індії, Пакистані, Іраку та деяких інших країнах.

Викладене вище підтверджує аналіз джерел патентного права. Під джерелами права розуміють специфічні форми: закони, тобто акти, що приймаються верховною державною владою, підзаконні акти, що видаються адміністративними органами для виконання і розвитку чинних законів. Велику роль, як джерело патентного права, відіграє судова практика, причому значення судової практики особливо велике у Великобританії, США, Канаді та країнах, що побудували своє право за англо-американським зразком. Роль додаткового джерела права відіграє правовий звичай. Надзичайно важливим джерелом патентного права є міжнародні угоди, що стосуються патентного права регулювання об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, товарних знаків тощо).

Значення міжнародних угод особливо зросло після другої сві­тової війни, коли розвиток міжнародних відносин став набувати більш стабільного характеру.

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості науково-технічної сфери сві­тової економіки?

2. Охарактеризуйте основні етапи та форми розвитку міжнарод­ного науково-технічного співробітництва.

3. Порівняйте види технологічної політики.

4. Проаналізуйте процес передачі технологій.

5. У чому полягає стратегія науково-технічного співробітництва?

6. Охарактеризуйте патентно-правові системи і джерела патент­ного права.

Література

1. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры й модели: анализ зарубежного опыта. - М.: Наука, 1997.

2. Симоненко Т. В. Інформаційне забезпечення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні // Бібл. вісн. — 2003.— N 5. —С. 20-22.

3. The Global Competitiveness Report - 2002. - World Economic Forum

4. http://management.com.ua

5. http://www.innovworld.com/

6. http://www.isid.net

7. hrtp://www.netline.com/topics/cio/cio.30.html