logo
Чужиков

3.7.1. Еволюція соціальної моделі Канади

Маючи спільні зі США риси економіки та особливості формування соціально-економічної моделі майбутнього в межах НАФТА, тим не менш Канада вирізняється своєю соціальною системою, яка багато в чому є унікальною не тільки на континенті, а й в усьому світі.

Соціальні реформи в Канаді розпочалися у 60—70-х рр. ХХ ст. і мали на меті суттєве посилення участі держави насамперед у таких секторах цієї сфери, як соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіта. З 1961 р. почала діяти система загального медичного страхування, а вже з 1971 р. вона трансформується у загальне медичне страхування, яке зробило для широких верств населення отримання лікувальних та діагностичних послуг більш доступним. З 1965 р. в країні почала діяти нова загальнонаціональна програма — Канадський план допомоги бідним, за яким федераль­ний уряд узяв на себе покриття половини витрат регіонів на допомогу малозабезпеченим громадянам.

Упродовж 1965—1974 рр. обсяг ВВП та реальні доходи населення зростали досить швидкими темпами, а відтак збільшувалися і надходження до державного бюджету. До цього слід додати також масований наступ профспілок, які традиційно були значно сильнішими, ніж у США. Названі чинники створили належні умови для реалізації оновленої соціальної політики в Канаді, яка у цей період опиралася на фундамент фіскального федералізму, що зумовлювало не тільки декларування подальшого соціального розвитку, а й реальне фінансування відповідних програм.

З середини 1970-х рр. розпочалося поступове погіршення еконо­мічного стану: уповільнилися темпи зростання ВВП, щорічний де­фіцит бюджету у середині 1980-х рр. перевищив 200 млрд кан. дол. Стало зрозумілим, що підтримка у таких масштабах соціальних гарантій виступатиме дестабілізуючим чинником подальшого розвитку. Крім цього, мало місце подальше нарощування супереч­ностей між федеральним та регіональними урядами Канади. Найбільш рельєфно це проявилося у ситуації з франкомовною провінцією Квебек, яка вважала себе обділеною під час розподілу федеральних коштів. Суттєвий вплив мав також чинник приходу до влади консерваторів (1984—1993). На початку 1990-х рр. уряд відмовився від «універсальних» програм соціального забезпечення, виплати за якими здійснювалися не за показником злиденно- сті, а за соціально-віковими критеріями, а вже у 1993 р. соціальну модель Канади було трансформовано через введення принципу «селективності» щодо виплати допомоги, за яким масштаби та пріоритети її надання було змінено.

Основні реформи 1990-х рр. зводилися до такого:

  1. була змінена федеральна система страхування у разі безробіття. Федеральний уряд країни повністю усунувся від фінансування допомоги — фонд виплат став формуватися тільки за рахунок внесків працівників та працедавців. Внаслідок цього кіль­кість отримувачів допомоги скоротилася майже вдвічі, хоча, за даними Л. Немової (2003), кількість безробітних зменшилася при цьому тільки на 20 %;

  2. у 1996 р. замість відокремленого переведення коштів на різні соціальні програми вводився єдиний блоковий трансферт на соціальні потреби. Суми, що поступали через нього, були приблизно на 4 млрд дол. нижчими за ті суми, що надходили раніше;

  3. відбувся перерозподіл повноважень у сфері соціальної політики, за рахунок чого «центр відповідальності» змістився в провінції. Це не зменшило труднощі розподілу і перерозподілу бюджету, а відповідні переговори закінчилися на початку 1999 р. підписанням Загальної Угоди про соціальний Союз (Social Union Framework Agreement), яка чітко розподілила права і обов’язки кожного з урядів;

  4. відбулися значні зміни у системі охорони здоров’я, яка тоді являла собою сукупність федеральної і десяти провінційних систем. Так, за даними Канадського інституту інформації, сукупні державні та приватні витрати на медичне обслуговування становили наприкінці періоду, що розглядається, 102,5 млрд кан. дол., чи 10 % ВВП. При цьому державні витрати всіх рівнів становили близько 68 %, що у розрахунку на одного жителя сягало 3300 дол. Проте якісні та кількісні позиції 1980-х рр. щодо співвідношення між кількістю медичного персоналу та кількістю населення було втрачено. Виник дефіцит лікарів та медичних сестер, який був зумовлений передусім їх відпливом до США, де заробіт­на плата цього персоналу була значно вищою;

  5. суттєві зміни відбулися також у системі соціального забезпечення. Так, сучасна пенсійна система складається зараз з трьох позицій: пенсії за віком, пенсії за працю та приватні пенсійні плати;

  6. федеральна програма страхування зайнятості була введена у 1996 р. Її головний принцип полягав у тому, що зайнятість є більш вигідною справою ніж отримання допомоги. Правила 2000 р. досить чітко декларували можливості отримання виплат: претендент має відпрацювати не менше 910 годин (22 тижні у перерахунку на повний робочий день) перед тим, як після звіль­нення претендувати на отримання допомоги. Цим заходом було ліквідовано штат «літунів», які трималися на роботі не більше місяця.

Зараз страхові виплати становлять близько 55 % середнього заробітку канадців, проте вони не можуть перевищувати 413 кан. дол. на тиждень (у 1995 р. цей ліміт становив 465 кан. дол.), а термін виплат не може перевищувати 45 тижнів. Суттєвих змін зазнали також програми соціальної допомоги та соціаль­них послуг.

У цілому в Канаді та в США на початку ХХІ ст. розрив між рівнем грошових доходів збільшився до 30—33 % проти 25 %, що існував у 1980-ті рр. Разом з тим, питома вага витрат на соціальні потреби в Канаді зростала швидше, ніж у США (табл. 3.6).

Таблиця 3.6