Питома вага провідних регіональних об’єднань, 2000 р., %

Джерело: Зиядуллаев Н. СНГ: выбор стратегии развития // Экономист. — 2004. — № 11. — С. 82.

Як випливає з табл. 7.1, країни СНД, незважаючи на великий потенціал, мають досить «скромний» вигляд у глобальній економіці. Якщо у виробництві ВВП на них припадає лише 3 % світового, то у споживанні енергії — 12 %, що дозволяє зробити висновок про нераціональну структуру енергоспоживання, переван­таженість економіки енерговитратними виробництвами та технологічну відсталість у виробництві товарів та послуг.

Якщо досліджувати показники технологічних досягнень, то країни СНД не можуть вважатися не тільки лідерами, а й тими, яких слід відносити до потенційних учасників світової технологічної конкуренції, проте якість робочої сили, наявність значних досягнень в авіаційній, космічній техніці, у тому числі у ВПК та в інших наукових сферах, дозволяє розглядати цей мегарегіон як одну із потужних міграційних зон, де велике значення матиме проблема «відпливу розуму» з пріоритетних галузей національних економік.

Разом з тим, проблема соціального розшарування населення в СНД дуже складна, а низький рівень доходів громадян підштовхує їх до вимушеної міграції. За показником ІЛР, країни цієї групи поки що не можуть вважатися світовими лідерами (табл. 7.2), адже розташування в межах від 53-го місця (Білорусь) до 113-го (Таджикистан) дозволяють відносити їх до держав із середнім рівнем розвитку. Втім навіть і тут чітко виділяється група лідерів (Білорусь, Росія, Україна, Казахстан), що посідають верхні сходинки у цій групі. У довгостроковій перспективі саме ці країни можуть зайняти чільне місце серед розвинутих держав світу. Важливим показником є рівень бідності населення, який визначається в державах СНД по-різному, хоча в основу міжнародних порівнянь традиційно покладаються розрахунки питомої ваги осіб з доходом меншим за 2 дол. США на день. При цьому найвищий рівень бідності притаманний Туркменії, Молдові та Вірменії. Другим індикатором розвитку може виступати середньомісячний рівень заробітної плати. У середині 1990-х рр. він був найнижчим у Таджикистані (близько 8 дол. на місяць). Наведений рівень бідності у Грузії та Білорусі також не є адекватним стану їх економічного розвитку включаючи ІЛР, адже може скластися хибне уявлення про віднесення цих країн до глобаль­них лідерів із високим рівнем соціальних гарантій.

Таблиця 7.2