Індекс розвитку людського потенціалу (ірлп) та ввп* окремих країн світу у 2001 р.

^*За паритетом купівельної спроможності.

Джерело: Доклад о развитии человека за 2003 год: Цели в области развития, сформулированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237—239.

Загальним недоліком розрахунків ВВП на душу населення є те, що за будь-якою методикою цей усереднений показник не відображає в цілому його розподілу та перерозподілу у суспільстві, проте досить чітко його ілюструє крива Лоренца (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Крива Лоренца у розподілі доходів для різних країн

Рис. 1.1 наочно демонструє, що розподіл доходів у різних країнах є досить диференційованим і в умовах глобальної економіки викликає міграцію малозабезпечених верств населення з країн групи с до країн групи в. За теорією Стюарта (Stewart), міграційний потік (MIS) — це вимір демографічної сили (соціальний аналог сили тяжіння), яка дорівнює постійній величині G (що є аналогічною гравітаційній незмінній), помноженій на кількість населення країни і (P_і) та країни j (P_j) й поділеній на квадрат відстаней між ними ( ):

.

Цей показник в умовах глобалізації світового господарства досить об’єктивно відображає різницю у матеріальному добробуті населення країн світу і може використовуватися для розрахунків міграційного потенціалу.

Економічний зміст застосування моделі Стюарта та кривої Лоренца, в основі якої є коефіцієнт Джині, засвідчує, що спочатку відбувається зростання ВВП країни с внаслідок переведення коштів із-за кордону та падіння (через зростання конкуренції на ринку дешевої робочої сили) рівня доходів у країні в. Проте у дов­гостроковій перспективі, якщо вирівнювання доходів у країні с з країною в не відбудеться, це може призвести до дефіциту трудових ресурсів та спровокувати демографічну кризу в країні с. Саме така модель стає дедалі актуальнішою для відносин: країни Центральної та Східної Європи — ЄС, Мексика — США тощо.

Під час проведення внутрішньокраїнових порівнянь нерідко використовують також показник валового регіонального продукту — ВРП (Gross State Product (GSP) у США чи GDP of region — у країнах ЄС).

В ідеальній формі ВРП являє собою суму ВВП регіонів країни. Проте існують товари та послуги, які не можна ідентифікувати на регіональному рівні, а віднесення їх до столичного регіону виглядає не зовсім коректним. Так, наприклад, надання консульських послуг та видача в’їзних віз громадянам інших держав з боку відповідних дипломатичних установ США не виглядає як частина ВРП столичного федерального округу Колумбія з м. Вашингтон, де знаходиться Державний Департамент США. Проте такий показник далеко не завжди розраховується в національній статистиці (в Україні його поки що не використовують). Найбільш поширеним для країн ЦСЄ є індикатор валової додаткової вартості — ВДВ (Gross Value Added), який відрізняється від ВРП тим, що в нього не ввійшли всі регіональні податки. В Україні, за експертними розрахунками, ВДВ становить 85—90 % відповідного рівня ВРП.

Для визначення обсягів та напрямів надання системної допомоги депресивним територіям країн Європейського Союзу використовують саме цей індикатор.

2. Валовий національний продукт (ВНП чи GNP) також досить поширений показник економічного зростання. Як і ВВП, може бути використаним щодо аналізу галузевої і територіальної структури виробництва та невиробничої сфери, питомої ваги різних секторів, сукупних витрат на науково-дослідні та конструкторські роботи, видатків на національну оборону, розрахунків податкових надходжень до державного бюджету, співвідношень ВНП до ВВП тощо.

3. Важливе значення в характеристиці моделі розвитку тієї чи іншої країни мають такі відносні показники, як темпи інфляції та рівень безробіття (перевагу при цьому має методика Міжнародної організації праці — МОП), ставки відсотка, ставки податків, динаміка руху курсу національної валюти за відношенням до інших валют, рівень продуктивності праці тощо.

Нерідко для порівняння інвестиційної привабливості країн (регіонів) використовують показники прямих іноземних інвестицій (FDI) порівнювані з кількістю населення, що є досить важливим для визначення «рівня країнової конкурентоспроможності», у пер­шу чергу це стосується держав Центральної та Східної Європи, колишнього СРСР та країн. що розвиваються. До цієї ж групи індикаторів відносять також рівень капіталізації, прибуток на капітал, зростання прибутку на акції та середній обсяг продажів цінних паперів, які свідчать про розвинутість ринкової інфраструктури та ступінь адаптованості господарства країни до здійснення системних реформ чи аналізу результатів їх реалізації.

4. Обсяг та структура зовнішньої торгівлі, співвідношення інвестиційних і споживчих товарів у ній, рівень залежності вироб­ництва ВВП від експортно-імпортних операцій визначають ха- рактер відкритості економіки¹ та дозволяють відносити країни до певного типу і проводити їх класифікацію.

5. У багатьох випадках економічне зростання національних господарств та відповідну класифікацію держав світу можна іден­тифікувати за соціальними показниками, серед яких наприкінці ХХ ст. стали вирізняти найбільш інформативні:

• індикатор економічного добробуту (MEW),

• індекс стійкого економічного добробуту (ISEW),

• індекс людського розвитку — ІЛР (Human Development Index — HDI).

Вважається, що реальних результатів соціально-економічного процесу досягають ті країни, життєвій рівень населення яких є вищим за аналогічний серед держав-сусідів. З 2001 р. ІЛР здобув в ООН ще й іншу назву Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Саме він на інтегративній основі об’єднує в собі три розрахункові компоненти: очікувану тривалість життя, рівень освіти та показник ВВП на душу населення. Опосередковано сюди входять також рівень грамотності дорослого населення (у відсотках до осіб, старших 15-ти років), а також сукупний показник кількості осіб, що поступили до навчальних закладів першого, другого та третього ступенів. Рейтинг країн при цьому може суттєво змінюватися по роках. Так, компенсаційний приріст ВВП в Україні уможливив її переміщення з 80-го місця у 2000 р. на 75-е у 2001 р. Проте навіть і зараз ІЛР значно відрізняється від більшості європейських країн (табл. 1.1).

Враховуючи основну методологічну сутність ВВП країн світу, не менш важливим для аналізу моделей розвитку та динаміки трансфор­маційних змін є дослідження галузевої структури цього макроеко- номічного показника, який традиційно може бути згрупованим таким чином: сільське господарство, промисловість, сфера послуг. Саме наявність домінуючої питомої ваги останньої є підставою для віднесення певної країни до відповідного типу (наприклад постіндустріальних). Основні закономірності цього процесу наведено у табл. 1.2.

Таблиця 1.2