7. Світовий ринок портфельних інвестицій

Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції, як пра­вило, не забезпечують реального контролю інвестора над об'єк­том інвестування.

Мотивація міжнародного портфельного інвестування в цілому близька до мотивації прямого інвестування. Однак, зважаючи на значно вищу ліквідність портфельних інвестицій порівняно з прямим, головною метою інвестора при портфельному інвестуванні є намагання максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику (розмістити капітал в певних країнах і в певних цінних паперах).

Міжнародна портфельна інвестиційна діяльність вимагає від її учасників здійснення численних операцій з цінними паперами. Причому ці дії не обмежуються лише продажем і купівлею акти­вів. Необхідно здійснювати весь спектр операцій.

Міжнародні операції з цінними паперами - це надзвичайно склад­ний вид діяльності. Як правило, вихід на міжнародний фондовий ри­нок можуть здійснювати лише великі організації, а також уряди країн з розвинутою інфраструктурою національного ринку цінних паперів.

У світовій практиці існує така класифікація учасників ринку цінних паперів:

1. держава та великі ТНК (завдяки своєму високому іміджу, надійності та обсягу здійснюваних операцій вони є основними учасниками ринку цінних паперів - приклад Ватикану);

2. приватні особи (частка цих учасників у міжнародному фондовому ринку вкрай мала);

3) професіонали ринку цінних паперів (брокери і дилери). Фінансові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та фонди, емісійні синдикати здійснюють різні операції з цінними паперами.

Є багато компаній що поєднують ці види діяльності. У світовій практиці такі компанії називають - компанії з цінних паперів (Security firm).

Активними учасниками світового ринку портфельних інвес­тицій є інвестиційні банки, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами (випуск та розміщення) для залучення додат­кових грошових коштів, а також для довгострокового кредиту­вання своїх клієнтів, серед яких може бути і держава. Інвестиційні банки не виконують багатьох видів банківських операцій і тому не є банками в класичному розумінні.

Щодо участі комерційних банків, то найбільш активними в цьо­му відношенні є банки Німеччини. Німецькі банки, які мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами, активно вихо­дять на ринок як емітенти (в основному облігацій), посередники та найбільші інвестори (німецькі банки мають найбільш диверсифіковані портфелі цінних паперів). У тих країнах, де роль комерційних банків на фондових ринках обмежена (США, Канада, Японія), вони знахо­дять опосередковані шляхи участі в інвестиційній та посередницькій діяльності - через трастові компанії, кредитування інвестиційних компаній і банків, співробітництво з брокерськими фірмами тощо.

Комерційні банки виходять на міжнародний ринок цінних паперів також через власну мережу зарубіжних інвестиційно-бан­ківських філій та дочірніх компаній. Особливо широких масштабів набуває інвестиційна діяльність зарубіжних філій банків тих країн, де існують прямі обмеження на операції з цінними паперами. Так, наприклад, один з найбільших банків світу Citygroup має 7000 співробітників, які займаються питаннями інвестування. Це більше, ніж кількість співробітників найбільших інвестиційних банків США "Соломон Бразерс" і "ФірстЧікаго" разом взятих.

Фінансові інструменти світового ринку портфельних інвес­тицій можна умовно поділити на три групи:

1. основні (базові) цінні папери (боргові зобов'язання і акції);

2. вторинні цінні папери (євроноти, варранти, права підписки, депозитарні акції);

3. похідні фінансові інструменти (фінансові ф'ючерси, про­центні, валютні фондові опціони, валютні проценті свопи, фор­варди, депозитні розписки).

Розвиток портфельного інвестування, в першу чергу, залежить від розвиненості фондового ринку. Серед індикаторів кон'юнк­тури фондового ринку слід відзначити такі фондові індекси, як:

1. індекс Доу Джонса (Dow Jones). Формується на основі трьох спеціалізованих індексів - промислового (розраховується на основі курсу акцій 30-ти найбільших промислових компаній США), транспортного (20 залізничних, авіа- та автотранспортних ком­паній) і комунального (15 комунальних компаній);

2. Standard and Poor (відображає динаміку акцій 500 компаній, що становлять 85% загальної вартості акцій Нью-Йоркської фон­дової біржі);

3. NYSE, АМЕХ, NASDAQ, DAX, NIKKEI тощо;

4. Європейські фондові індекси - "Рейтер" (Велика Британія), Frankfurter Allgemeine Zeitung (Німеччина) тощо.

Основні тенденції світових фондових ринків:

1. зростання капіталізації світових фондових ринків (з 1980-го по 2000 р. капіталізація світових ринків акцій зросла ВІЗ разів, в той час як сукупний ВВП зріс на 2,5 %. Причина зростання – поява компаній інформаційних технологій);

2. зростання частки нових фондових ринків, що формуються, їх частка становила 3-4% на початку 80-х років, в середині 90-х ста­новила 11-12%, а в кінці 90-х років -17-19%);

3. зростання ринків боргових цінних паперів (ЦП) -насамперед, за рахунок СШ А та інших розвинутих країн;

4. розвиток фінансових інновацій (розвиток похідних ЦП (дериватів-опціонів, ф'ючерсів, свопів тощо). В 2000 р. обсяг тор­гівлі ф'ючерсами та опціонами (крім цих дериватів на акції) ста­новив 350-390 трл. дол. і в декілька разів перевищував обороти по базових активах). Провідні позиції тут займають німецька Eurex (445 млн контрактів в 2000 p.), Чиказька біржа опціонів (326 млн. контрактів), Паризька біржа, англійська LIFFE;

5. перехід на електронну систему торгівлі (тепер відбувається перехід від системи "прямого викрику" в залах з використанням жестів на систему коли угоди здійснюються через віддалені термінали ЕОМ та інтернет (в 2000 р. 1/3 обороту в США було здійснено через інтернет) і на більшості бірж торговий зал як такий є відсутнім. Піонером тут був Франкфурт. Американці трохи затримались, але спад їхніх конкурентних позицій спричинив прискорення для них цього процесу);

6. об'єднання і придбання національних і міжнародних фон­дових бірж.

У вересні 2000 р. відбулося об'єднання Паризької, Амстер­дамської і Брюссельської бірж у міжнаціональну Euronext.

Відбувається також об'єднання класичних фондових бірж і дериватних бірж (Deutsche Boerse, Euronext, сінгапурська Simex)

Ситуацію в 2002 p. визначив процес придбання Лондонсь­кою фінансовою біржею фінансових ф'ючерсів та опціонів, а також Лондонської фондової біржі (LSE).

Боротьба за Лондонську біржу скоріш за все перетвориться на змагання між трьома провідними європейськими біржами.

Спочатку всі очікували підписання угоди між LIFFE і Лон­донською фондовою біржею, але хочаЬ8Е запропонувала більшу суму, 29 грудня LIFFE схвалила пропозицію Euronext NV (555 млн. фунтів стерлінгів ($806 млн. - сума була запропонована грішми, а не в комбінації з акціями).

Зараз позиції Лондонської фондової біржі (LSE) послабились і вона шукає можливостей об'єднання (можливо з Deutsche Boerse, ОМ Gruppe або Chicago Mercantile).

Третя за величиною біржа Європи Deutsche Burse, яка так само отримала відмову від Liffe, зараз вимушена шукати можливостей об'єднання.

Протягом наступних декількох років в Європі залишаться 2-3 основних фондових біржі - Euronext, Deutscher Burse і, можливо, Nasdaq Europe.

Можливим також є злиття американських Nasdaq і Chicago Mercantile Exchange з LSE [3].