4.4. Еволюція економічних моделей

Японська економічна модель суттєво відрізняється від будь-якої у Європі чи у Північній Америці передусім за рівнем участі держави у диверсифікованому регулюванні соціальних, економічних та ментальних відносин. Разом з тим, вона не є повторенням кейнсіанської чи неокейнсіанської моделей перш за все тому, що основою підтримки макроекономічних пропорцій економіки є насамперед монетаристські принципи. З одного боку, Японія має один з найвищих у світі показник конкурентоспроможності власної продукції та послуг, з другого — її продуктивність праці суттєво відстає від американської, а у деяких випадках й від західноєвропейської. Контрастність порівнянь можна доповнити також рідкісним інноваційним динамізмом і наявністю малих підприємств, які не можуть являтися зразковими щодо механізації та автоматизації виробничих процесів, проте на відміну від західних товаровиробників мають усі можливості для швидкого переходу на випуск нової продукції. Разом з тим, серед усіх постіндустріальних країн світу Японія виділяється біль­шою тривалістю робочого дня. Середній японський працівник проводить на службі, за даними В. Ломакіна (1999), 57,7 годин на тиждень, тобто на 10 годин більше ніж американець чи європеєць. Суто японським є принцип пожиттєвого найму, за яким великі фірми можуть гарантувати зайнятість цінним працівникам упродовж усього їхнього трудового стажу. Саме цей принцип було покладено в основу національної виробничої філософії «наша фірма — наш дім», яка сформувала рідкісне ментально позитивне ставлення найманого робітника до місця своєї постійної роботи. Система оплати праці також є багато у чому унікальною, тому що ґрунтується на потрійному стимулюванні отримання доходів (тарифна ставка, премії, надбавка за додаткову працю).

Особливістю економічної моделі Японії є також високий ступінь вертикальної інтеграції корпорації. При цьому в країні виділяються два рівні: західний, побудований відповідно до американської чи європейської моделей, та суто японський, більш відомий під назвою Кейрецу, що являє собою угруповання серед­ніх та малих компаній без участі фінансових установ. Провідним корпораціям, тобто тим, що стоять на вершині піраміди, при­таманна виробнича функція з фінансовим управлінням усією гру­пою, тобто відбувається формування холдингу та виробничої кооперації з усіма учасниками (малі, середні, великі підприємства).

Своєрідність формування та функціонування сучасної моделі Японії багато у чому зумовлена, з одного боку, історичною еволюцією її господарства, з другого — потужними трансформаційними реформами, які мали місце у повоєнний період.