1. Зростання незацікавленості країн Півночі в тісних контактах з Півднем.

Причин цього більш ніж достатньо, але найголовнішими з них є такі:

а) зростання зовнішнього боргу, обсяг якого часто у 3—4 рази перевищує річний ВВП країни-реципієнта, а відтак імовірність повер­нути гроші «паризькому» чи «лондонському» клубу є невисокою;

б) зміна домінант у сприйнятті країн, що розвиваються, як джерел сировини та ринків збуту;

в) виникнення суперечностей між блоковими розвинутими країнами та окремими державами-лідерами Півдня (Китай—США, Китай—ЄС, Бразилія—США).

2. Економічна постколонізація. Вона принципово відрізняється від колонізації, що панувала у попередні віки, тому що не вимагає експансії політичної влади. Також вона відрізняється від неоколоніалізму, який передбачав посилення впливу колишніх метрополій на політичний та економічний розвиток їх колоній. Постколоніальна модель передбачає створення сприятливих умов для ТНК, винесення шкідливих виробництв у країни «третього світу» під гаслом їх індустріалізації, використання дешевої робочої сили та стимулювання «відпливу розуму».