1.4 Зайнятість та безробіття населення
Під зайнятістю розуміється діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, їм заробіток (трудовий дохід).
Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості виділяються шість груп зайнятого населення:
наймані працівники;
роботодавці;
особи, які працюють за свій рахунок;
члени виробничих кооперативів;
члени сім’ї, які допомагають у роботі;
працівники, які не класифікуються за статусом.
Згідно із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;
громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Незайняте населення — це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.
Тимчасово незайняте населення — це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу.
Розрізняють первинну і вторинну зайнятість:
первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи;
вторинна зайнятість - якщо, крім основної роботи чи навчання, ще є додаткова зайнятість.
Зайнятість за особистим використанням робочого часу:
повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах;
неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю:
явна неповна зайнятість - зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо;
прихована неповна зайнятість - відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами;
часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.
Існують також нетрадиційні види зайнятості:
- зайнятість на неповний робочий час — це робота в неповну робочу зміну у зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією виробництва;
- тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк;
- сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов’язана зі специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу і оформлюється відповідним контрактом.
Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.
Види зайнятості — розподіл активної частини трудових ресурсів по сферах і галузях народного господарства.
Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови працевикористання, що розрізняються нормами правового регулювання тривалості і режимів робочого дня (повний і неповний робочий день, жорсткі або гнучкі режими праці і відпочинку), регулярністю трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, випадкова), місцем виконання роботи (на підприємствах або вдома), часом діяльності (основна, додаткова, повторна) і т.п.
Стимулювання економічної активності й розширення внаслідок цього зайнятості здійснюється за допомогою державної політики зайнятості, що представляє комплекс заходів прямої і непрямої дії на соціально-економічний розвиток суспільства і кожного його члена з метою досягнення повної ефективної і вільно вибраної зайнятості.
Всі заходи державної політики зайнятості можуть бути розділені на дві групи:
- активні, націлені на зниження рівня безробіття і підвищення конкурентоспроможності людини в боротьбі за робоче місце шляхом проведення заходів, пов'язаних "із запобіганням (попередженням, профілактикою) звільнень працівників для збереження робочих місць; навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації осіб, що "шукають роботу; активного пошуку і підбору робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості); організації нових робочих місць через систему суспільних робіт та ін.;
- пасивні, направлені на згладжування негативних наслідків безробіття, припускають відповідальність держави за положення суб'єктів на ринку праці і включають реєстрацію тих, хто шукає роботу, страхування від безробіття, негрошові форми підтримки безробітних тощо
Безробіття - відсутність зайнятості у певної, більшої або меншої частини економічно активного населення, здатної і бажаючої трудитися.
У сучасній економіці безробіття розглядається як природна і невід'ємна частина ринкового господарства. У цьому зв'язку великий інтерес становить класифікація форм безробіття по різних критеріях.
Розрізняють:
відкрите безробіття - існування явно незайнятого населення;
приховане — наявність формально зайнятого населення, характерне для ситуації економічного спаду.
Види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне.
1. Фрикційне - пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу, в умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує;
.2. Структурне пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.
У структурному безробітті можна відокремити:
- технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації;
- конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
3. Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
4. Циклічне безробіття — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової кон’юнктури.
5.Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.
На ринку праці розрізняють також безробіття:
- застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.;
- хронічне безробіття пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.
У визначенні МОП безробітними є особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:
не мають роботи (прибуткового заняття);
шукають роботу або намагаються організувати власну справу;
готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії належать особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються почати працювати, але на даний момент ще не працюють.
Повну картину безробіття може дати сукупність показників, найбільш важливими з яких є:
- рівень безробіття — питома вага чисельності безробітних в чисельності економічно активного населення;
- тривалість безробіття — величина, що характеризує в середньому тривалість пошуку роботи особами, які мають статус безробітних на кінець даного періоду, а також тими безробітними, які були в цей період працевлаштовані.
Безробіття спричиняє серйозні економічні й соціальні витрати. Одне з головних негативних економічних результаті безробіття — недовипуск продукції, недовикористання виробничих можливостей суспільства. Залежність між рівнем безробіття і відставанням обсягу валового національного продукту (ВНП) знайшла вираження в законі Оукена (за ім’ям американського економіста Артура Оукена): перевищення на 1 % фактичного рівня безробіття над природним веде до відставання фактичного обсягу ВНП на 2,5% від потенційного.
Крім економічних витрат безробіття має значні соціальні й моральні наслідки, що виражаються в появі депресії у вимушено незайнятих громадян, втраті ними кваліфікації і практичних навичок; зниженні моральних устоїв і зростанні злочинності, розпаді сімей, збільшенні соціальної напруженості в суспільстві, підвищенні числа самогубств, психічних і серцево-судинних захворювань.
- С.А. Александрова
- «Управління персоналом»
- Харків – хнумг – 2013
- Лекція 1.
- 1.2 Соціально-трудові відносини в ринковій економіці
- 1. Суб'єкти сто:
- 1.3 Ринок праці та його характеристики
- 1.4 Зайнятість та безробіття населення
- 1.6 Державна система управління трудовими ресурсами
- 1.7 Міжнародна організація праці
- Ключові слова та поняття теми:
- Контрольні питання:
- Практичні завдання:
- Особливості управління персоналом на підприємствах туристської індустрії
- Ключові слова та поняття теми:
- Філософія організації
- 3.3Методи управління персоналом
- Ключові слова та поняття теми:
- Контрольні питання:
- Практичні завдання:
- 4.2 Поняття і основні ознаки колективу
- 4.3 Види колективів
- 4.4. Психологічні характеристики колективу
- 4.5 Етапи розвитку колективу
- Принципи створення ефективної команди
- Ключові слова та поняття теми:
- 5.2 Засоби кадрової політики
- 5.3 Кадрове планування
- 5.4 Маркетинг персоналу
- 5.5 Планування потреби в персоналі
- Ключові слова та поняття теми:
- Контрольні питання:
- Практичні завдання:
- 6.2Адаптація персоналу
- 6.3Оцінка персоналу
- Вивільнення персоналу
- Психологічний аналіз особистості
- 7. Вольові якості.
- Практичні завдання:
- 7.2 Ділова кар'єра
- Рух персоналу
- Розвиток персоналу
- 7.5 Социальная структура колективу підприємства
- 7.6 Планування соціального розвитку на підприємстві
- Ключові слова та поняття теми:
- Контрольні питання:
- Практичні завдання:
- 1. За основними групами потреб:
- 2. За способами, що застосовуються:
- 3. За джерелами виникнення мотивів:
- 4. За спрямованістю на досягнення цілей фірми:
- 8.2 Мотиваційний процес
- 8.3 Потреби як основа мотивації
- 3.За видами діяльності:
- 3.За способом дії на підлеглих:
- Теория"z" (розробив у. Оучі)
- 9.2 Змістовні теорії мотивації Теорія ієрархії потреб а. Маслоу
- Теорія придбаних потреб д. Мак-Клелланда
- Теорія двох чинників ф. Герцберга
- 9.3 Процесуальні теорії мотивації Теорія очікувань (у. Врум)
- Теорія справедливості (з. Адамі).
- Теорія постановки цілей (е. Локк).
- Теорія л. Портера — е. Лоулера
- Теорія посилення мотивації б. Скіннера
- «Управління персоналом»