Управление персоналом(лекция укр

1.6 Державна система управління трудовими ресурсами

Державна система управління трудовими ресурсами включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої і судової влади й управління, централізовано регулюють основні соціально-трудові відносини, а також методи управління і механізм їх використання.

До загальної організаційної структури управління державою належать:

- Верховна Рада України — найвищий законодавчий орган, який приймає закони, визначає засади внутрішньої і зовнішньої економічної політики, затверджує загальнодержавні програми економічного, соціального, науково-технічного розвитку, охорони довкілля, формує Державний бюджет та приймає інші рішення;

- Президент України для реалізації наданих йому повноважень створює свій апарат — Секретаріат Президента України, що аналізує економічні, політичні, соціальні процеси, та за результатами аналізу подає Президенту України відповідні пропозиції;

- Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. У сфері управління економікою Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, ведення політики у сфері праці, соціального і культурного розвитку;

- міністерства, які підпорядковані Кабінету Міністрів України, і є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади та покликані формувати і реалізовувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя;

- державні комітети, які сприяють міністерствам та уряду в реалізації державної політики;

- місцеві державні адміністрації, які є єдиноначальними органами загальної компетенції.

Виконавча влада в особі Кабінету Міністрів на чолі з Президентом України, спираючись на чинне законодавство, конкретизує, розвиває і вдосконалює нормативно-правове забезпечення відтворення та використання трудових ресурсів, приймає оперативні рішення у цій сфері, регулює фінансове забезпечення, здійснює підбір і призначення керівних кадрів та загальний контроль.

Функціональні міністерства здійсняють облік населення і ресурсів праці; планування та прогнозування; регулювання демографічних і міграційних процесів; загальну і професійну освіту та профорієнтацію молоді; інформаційне, кадрове і фінансове забезпечення охорони здоров’я; сприяють розвиткові ринку праці та соціального партнерства; вдосконалюють державну систему охорони праці; здійснюють макроекономічне регулювання трудових доходів; контролюють дотримання законодавства з управління трудовими ресурсами та їх використання.

Галузеві міністерства і відомства за допомогою підпорядкованих підприємств і організацій беруть участь у плануванні та прогнозуванні ресурсів праці, здійснюють безпосереднє поєднання їх з робочими місцями, виявляють і реалізують резерви підвищення ефективності використання трудового потенціалу.

В єдиній системі державного управління економічними та соціальними процесами функціонує інфраструктура ринку праці, яка є однією з головних складових системи управління трудовим потенціалом.

Інфраструктура ринку праці — сукупність суб’єктів матеріально-технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і правового характеру, яка забезпечує безперебійне функціонування ринкового механізму та безперервність процесу.

Інфраструктура ринку праці гарантує дотримання правопорядку і врахування інтересів усього суспільства та окремих суб’єктів ринкової економіки. Мета й основні завдання інфраструктури ринку праці полягають у забезпеченні ефективного функціонування ринку праці та максимальної продуктивної зайнятості населення, підвищення рівня його гнучкості за рахунок.

До інфраструктури ринку праці належать Міністерство праці та соціальної політики України, система державної служби зайнятості, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, суб’єкти підприємницької діяльності посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном (комерційні біржі працевлаштування), які працюють за ліцензіями Державного центру зайнятості; Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Мінпраці та Національної академії наук України в Києві, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин (Луганськ) Мінпраці України, Інститут підвищення кваліфікації кадрів державної служби зайнятості. До даної інфраструктури можуть входити також різні благодійні фонди; комерційні, ліцензовані Державним центром зайнятості, біржі працевлаштування та центри підготовки і профорієнтації кадрів.

Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України) — є центральним органом виконавчої влади, який координує формування, розподіл та використання трудових ресурсів, а також забезпечує проведення державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, координує реалізацію державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального партнерства. Мінпраці України співпрацює з міністерствами економіки, фінансів, юстиції, закордонних справ внутрішніх справ, та іншими як центральними, так і регіональними органами виконавчої влади.

Безпосереднім провідником державної політики зайнятості і стрижнем інфраструктури ринку праці є Державна служба зайнятості. У грудні 1990 р. постановою Ради Міністрів УРСР була створена республіканська, а від початку 1994 р., — Державна служба зайнятості.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», державна служба зайнятості виконує такі функції:

аналізує та прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення та державні органи управління про стан ринку праці;
консультує громадян, власників підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професій, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
подає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ та організацій або уповноваженими ними органам у підборі необхідних працівників;
організує за потреби професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації громадянам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільненим працівникам і незайнятому населенню;
реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу;
бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення.

У вирішенні ряду соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Через профспілку працівники і працедавці домовляються з таких питань, як форма, система, розмір оплати праці, грошові винагороди, допомоги, компенсації, доплати; механізм регулювання оплати праці, виходячи із зростання цін, рівня інфляції; зайнятість працівників, тривалість робочого часу й часу відпочинку, а також відпусток; заходи з поліпшення умов і охорони праці; медичне і соціальне страхування; інтереси працівників при приватизації підприємств і відомчого житла; техніка безпеки і охорона здоров'я працівників на виробництві.

Содержание