logo search
NATsIONAL_NIJ_AVIATsIJNIJ_UNIVERSITET

Іі.1.3. Особливості розвитку національних законодавств з питань космічної діяльності

Об’єктивна необхідність врегулювання системи суспільних відносин, що складалася у сфері дослідження та використання космічного простору між державами і міжнародними організаціями, призвела до започаткування міжнародного космічного права.

Потреби реалізації міжнародно-правових норм на внутрішньодержавному рівні та регламентації відповідним чином відносин національних суб’єктів у новій галузі людської діяльності (космічній) викликали необхідність зародження та розвиток в національних законодавствах окремих галузей, що складалися із сукупності нормативно-правових актів з питань зазначеної діяльності.

Витоки національного космічного права і характер його взаємодії з МКП

На відміну від повітряного та морського права, правове регулювання в космічній галузі було започатковано не з прийняття державами національних правових актів (за виключенням США та Франції, де перші нормативні акти були прийняті задовго до укладення Договору про космос 1967 р.72), а з розроблення норм міжнародно-правового характеру. Природно, що це наклало суттєвий відбиток на становлення та розвиток національних законодавств з питань космічної діяльності, які більшою мірою є похідними відповідно до основних договорів з космосу.

Водночас, як зазначає професор В. Денисов, інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення та співпраці суб’єктів міжнародного права та збільшення чисельності галузей, де міжнародне та внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування. Розширюється сфера дії не тільки міжнародного права у внутрішньому праві, що пов’язано з «виключним» (exclusive-ness) характером самого міжнародного права, але спостерігається також зростання «утворюючого» (formative) впливу внутрішнього права на міжнародне і застосування внутрішнього права міжнародними організаціями73.

Не є виключенням у цьому сенсі й космічна галузь. Вивчаючи палітру суспільних відносин в галузі дослідження та використання космічного простору, необхідно пам’ятати, що все більша частка цих відносин останнім часом переходить до комерційної площини, а формування правовідносин сучасної космічної діяльності відбувається під суттєвим впливом національних законодавств (захист інтелектуальної власності, обов’язкове страхування окремих видів космічної діяльності, експортний контроль та ін.).

Потреби практичної космонавтики та гонка з освоєння космосу між двома космічними наддержавами (СРСР та США) прискорили перші кроки на шляху становлення міжнародного космічного права. Космічна діяльність, однак, зі самого початку щільно пов’язала зовнішні, в першу чергу, військово-політичні, інтереси держав із внутрішніми, зокрема вирішення проблем соціально-економічного розвитку окремих країн за рахунок все більш широкого використання космічної техніки та технологій в різних галузях економіки: геологорозвідувальній, енергетичній, інформаційно-комунікаційній, природоохоронній, сільськогосподарській тощо.

Отже, саме поширення відносин у новій сфері людської діяльності з міждержавного рівня на рівень національних організацій, підприємств і установ, а згодом і на рівень фізичних осіб (члени екіпажів МКС, космічні туристи) і призвело до необхідності як удосконалення механізмів міжнародного космічного права, так і розвитку національних правових регуляторів космічної діяльності.

І тут варто зазначити, що починаючи з перших років космічної ери, правники однієї країни, США розпочали активно формувати космічну політику космічної наддержави, беручи до уваги як геополітичне значення космічної діяльності, необхідність встановлення правових відносин в галузі, яка на той час не була «обтяжена» занадто великою увагою міжнародного права, так і зростаючу увагу приватного сектору до комерційного використання космічної техніки і технологій на національному, а згодом і на міжнародному рівні.

Таким чином, одна з двох провідних космічних держав США з перших намагань американських фірм вийти на світовий космічний ринок розпочинає активну розбудову свого національного законодавства з метою, з однієї сторони, захисту інтересів національних постачальників космічних послуг і, з другої, забезпечення виконання міжнародних зобов’язань. Уся множина законодавчих актів США та двосторонніх міжнародних угод цієї держави щодо співпраці у сфері надання комерційних послуг засвідчує, що цілеспрямована внутрішня політика США з підтримки комерціалізації та приватизації космічної діяльності супроводжувалась не менш конкретними зовнішньополітичними заходами стосовно забезпечення нерозповсюдження космічних технологій, поряд із прийняттям норм державного регулювання окремих напрямків космічної діяльності (ліцензування) законодавчо приймаються не менш дійові принципи обов’язкового страхування космічної діяльності або запроваджуються шляхом укладання міжнародних угод із комерційних запусків принципи антидемпінгового регулювання цін на космічні послуги, захисту інтелектуальної власності розробників і виробників космічної техніки, фактичного обмеження обсягів послуг іноземних постачальників цих послуг (як квотування космічних послуг) тощо.

Більшість країн світу, здійснили ратифікацію основних міжнародних договорів з космосу, тим самим заклавши підгрунтя для розвитку своїх космічних законодавств74. Однак, лише кілька з них, маючи потребу в регулюванні більш-менш розвинутих відносин в рамках своїх космічних галузей, створили розгалудженні системи космічного законодавства (США, Велика Британія, Франція, РФ, Україна) або прийняли спеціальні закони з основних правил національної космічної діяльності (Австралія, ПАР, Швеція, Південна Корея).

Активізація діяльності на світовому космічному ринку, все більше залучення прикладних видів космічної діяльності в різних країнах для вирішення своїх нагальних проблем безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем. З 80-х років цей процес тісно пов’язаний з «комерційною складовою» космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві «космічних» країн масиву норм, якими регулюються відносини в сферах ліцензування і страхування космічної діяльності, сертифікації і реєстрації об’єктів цієї діяльності, а також в таких прикладних напрямах цієї діяльності як комерційні космічні запуски, дистанційне зондування Землі з космосу, здійснення телемовлення через штучні супутники Землі тощо.

Саме таким шляхом розбудовують космічні галузі своїх законодавств Бельгія, Голландія, Німеччина, Норвегія, Японія та ін.

У процесі інтеграції до світового космічного ринку крім імплементації загальновизнаних норм і принципів міжнародного космічного права у національні законодавства ряд специфічних правових проблем регулювання цього ринку (запровадження експортного контролю ракетно-космічної техніки та технологій, захисту інтелектуальної власності, комерціалізації космічної діяльності, державної підтримки інвестицій) вирішені або знаходяться на стадії вирішення правниками країн з перехідною економікою: Аргентини, Бразилії, Індії, КНР та ін.

Космічне законодавство Сполучених Штатів Америки

Розгляд законодавчих актів США з космосу та двосторонніх міжнародних угод зі співпраці з іншими країнами у сфері надання комерційних космічних послуг засвідчує, що цілеспрямована внутрішня політика США щодо підтримки комерціалізації та приватизації космічної діяльності супроводжувалась не менш конкретними зовнішньополітичними заходами щодо забезпечення нерозповсюдження космічних технологій; поряд із прийняттям норм державного регулювання окремих напрямків космічної діяльності (ліцензування) законодавчо приймалися не менш дійові принципи обов’язкового страхування космічної діяльності або запроваджувалися шляхом укладання міжнародних угод із комерційних запусків принципи антидемпінгового регулювання цін на космічні послуги, захисту інтелектуальної власності розробників і виробників космічної техніки, фактичного обмеження обсягів послуг іноземних постачальників цих послуг (як квотування космічних послуг) тощо.

Таким чином, одна з двох провідних космічних держав США з перших намагань американських фірм вийти на світовий космічний ринок розпочинає активну розбудову свого національного законодавства з метою, з однієї сторони, захисту інтересів національних постачальників космічних послуг і, з другої, забезпечення виконання міжнародних зобов’язань.

Як вже зазначалося, більшість правових актів США в сфері дослідження та використання космічної техніки набули за своїми наслідками міжнародного характеру, що цілком зрозуміло, якщо врахувати кілька моментів.

По-перше, в роки активного формування міжнародного космічного права (60-70 рр.), лише дві держави (СРСР і США) були спроможні на космічні послуги міжнародним клієнтам, але тільки США, пропонували ці послуги переважно на ринкових засадах.

По-друге, зі самого початку космічної діяльності в США відносини між суб’єктами цієї діяльності (як між національними, так і останніх з іноземними) регулюються досить розвиненим і найбільш повним порівняно із законодавством інших держав світу національним космічним правом (досить згадати лише такі важливі за наслідками (для світового космічного ринку) і запроваджені вперше саме в США механізми цього регулювання як ліцензування, квотування, страхування, захист інтелектуальної власності, таке інше).

По-третє, монополія США на світовому космічному ринку, особливо в його найбільш суттєвих за обсягом сегментах – супутникобудуванні, супутникових радіо- і телекомунікаціях, комерційних космічних запусках тощо в перші роки космічної ери.

По-четверте, контроль світового космічного ринку з боку США через авторитетні міжнародні організації (ВМО, ВОІВ, ВООЗ, ІКАО, ІМО, ІНТЕЛСАТ, ІНМАРСАТ, МБРР, МСЕ, СОТ та ін.).

По-п’яте, активна участь юристів США в розбудові МКП, у тому числі в рамках ООН і як впливових членів міжнародних космічних організацій (ІНТЕЛСАТ, ІНМАРСАТ, МККС та ін.) тощо.

По-шосте, цілеспрямоване ініціювання Сполученими Штатами Америки неформалізованих відносин держав (і, відповідно, запровадження неформальних але досить дієвих правових регуляторів світового космічного ринку – Керівних принципів РКРТ), що стосуються однієї з найважливіших проблем космічної діяльності – проблеми нерозповсюдження ракетних технологій.

По-сьоме, активне формування США спеціальних регуляторів світового космічного ринку (квотування обсягів послуг, антидемпінгове регулювання цін, ліцензування експорту тощо) шляхом укладання двосторонніх угод про співробітництво з іншими державами в галузі надання комерційних космічних послуг.

Це не тільки призвело до значного впливу американської правової системи на процес нормотворення в МКП, але й активно сприяло започаткуванню ринкових відносин між суб’єктами світового космічного ринку, а також запровадженню в практику цих відносин загальновизнаних правових регуляторів цього ринку.

Сполучені Штати Америки є безумовним лідером у правовому забезпеченні космічної діяльності. Космічне законодавство цієї країни «старше» за відповідну галузь міжнародного права. Для підтвердження цього досить лише проаналізувати хронологію прийняття основних законів США у сфері космічної діяльності:

29 липня 1958 року – Конгрес США приймає Закон про аеронавтику і дослідження космічного простору. Сфера дії Закону поширюється не тільки на космічний простір, а й на атмосферу Землі («...закон стосується польотів в межах земної атмосфери і поза нею...». У Законі наведено основні принципи державної політики США в галузі космічної діяльності, що, як відзначається, буде провадитися в мирних цілях з користю для всього людства. Законом визначається система і правовий статус органів, відповідальних за дослідження і використання космічного простору75. Важливою рисою Закону є його повнота з точки зору охоплення регулюванням широкого кола правовідносин, які виникають у зв`язку з космічною діяльністю.

У 1962 році приймається Закон про супутники зв'язку, який вперше в юридичній практиці США закріпив доступ приватних фірм і корпорацій до космічної діяльності. У той же час він був першим кроком законодавчого характеру на шляху державної регламентації цієї діяльності, а також започаткував формування норм і принципів ринкових відносин в сфері комерційного використання космічної техніки. У розділі «Декларація політики і цілі» Закону говориться, зокрема, про створення Сполученими Штатами Америки у співробітництві з іншими державами Глобальної системи комерційного супутникового зв’язку. Далі зазначається, що «для досягнення цієї мети і забезпечення можливої найбільш повної участі приватного підприємництва участь Сполучених Штатів у цій Глобальній системі буде реалізовуватись у формі приватної корпорації, діяльність якої регулюватиметься урядом»76. За цим Законом уповноважені на цю діяльність користувачі повинні мати недискримінаційний доступ до цієї системи; щоб при наданні устаткування і обслуговування додержувався принцип максимальної конкуренції; щоб діяльність корпорації відповідала антитрестовському законодавству США. У відповідності із Законом було створено Американську корпорацію супутникового зв'язку (КОМСАТ), яка стала по суті співзасновником світового ринку космічних послуг (супутникового зв’язку).

1966 року приймається доповнення до Закону США про зв’язок (1934 р.), яке розповсюджує дію цього Закону на галузь супутникового зв’язку, встановлює умови надання ліцензії на цей вид діяльності та вимоги до ліцензіата.

Закон США про національну науково-технічну політику, організацію та пріоритети (1976 р.) відносить до мети та пріоритетів серед іншого й прогрес в дослідженні та мирному використанні космічного простору, встановлює систему заходів для забезпечення реалізації цих пріоритетів.

У 1978 році доповнення до Закону США про супутники зв`язку визначають приватну американську компанію КОМСАТ представником США в міжнародній організації морського супутникового зв`язку ІНМАРСАТ.

Прийняті у 1981 році доповнення до Закону США про злочини та кримінальний процес розповсюджують дію цього Закону на будь-який апарат, що призначений для польоту у космічному просторі, який зареєстровано в США згідно з Конвенцією про реєстрацію 1975 року. Цим актом вперше у практиці внутрішньодержавного регулювання космічної діяльності було встановлено спеціальну кримінальну юрисдикцію держави стосовно протиправних дій на космічному кораблі під час його польоту.

1984 рік – зміни та доповнення до Закону США про аеронавтику і дослідження космічного простору зняли обмеження і по суті встановили режим максимального сприяння комерціалізації космічної діяльності в США.

Закон США про комерційні космічні запуски, прийнятий у 1984 році, має основною метою заохочення участі приватного сектору в здійсненні комерційних запусків космічних об’єктів. В Законі зафіксовано американську концепцію комерціалізації космічної діяльності, відповідно до якої, Конгрес зазначає, «…що приватний сектор США має можливість розвитку і забезпечення приватних систем запуску супутників, а також забезпечення пов’язаних з цим служб, що доповнило б існуючі системи, які перебувають у віданні уряду США; розвиток космічних приватних носіїв дав би можливість США зберегти конкурентоспроможність в міжнародному плані, і, отже, сприяв би їх національним інтересам та економічному добробуту; забезпечення комерційних запусків супутників повинні поєднуватися з інтересами національної безпеки і зовнішньої політики США і сприяти втіленню в життя керівної лінії у цій галузі; США повинні сприяти розвитку комерційних систем запуску, а також, якщо це є необхідним, регулювати виконання міжнародних угод, підписаних США, забезпечувати здоров’я і безпеку населення, збереження власності в інтересах національної безпеки і зовнішньої політики США»77.

Для досягнення цих цілей Законом передбачається створення спеціальних органів нагляду і координації діяльності, пов’язаної з комерційними запусками супутників, для видання ліцензій, які дозволяють таку діяльність. До функцій цих органів, згідно з Законом, входять також захист здоров’я і убезпечення населення та майна, забезпечення інтересів національної безпеки та зовнішньої політики США.

Згідно з Законом встановлюється система ліцензування комерційних космічних запусків і експлуатації стартових майданчиків як на території США, так і для здійснення космічних запусків громадянами і юридичними особами США з міжнародних просторів і з території іноземної держави.

Основною метою Закону США про комерціалізацію дистанційного зондування Землі, прийнятого у 1984 році, є забезпечення участі приватного сектору в діяльності щодо дистанційного зондування Землі, скорочення до мінімуму урядових витрат на дистанційне зондування за умови збереження провідної ролі США в сфері ДЗЗ. Закон не відходить від курсу на подальшу комерціалізацію космічної діяльності. Разом з тим в ньому вказується, що «повна комерціалізація програми ЛЕНДСАТ не може бути досягнута в найближчому майбутньому і як така не може слугувати найближчою метою національної політики в галузі дистанційного зондування Землі, але при цьому комерціалізація дистанційного зондування Землі повинна залишатися довготерміновою метою політики Сполучених Штатів»78.

1988 рік – зміни та доповнення до Закону США про комерційні космічні запуски в основному стосуються страхування відповідальності. Згідно з прийнятими поправками ліцензіат повинен застрахувати відповідальність або надати фінансові гарантії в сумі, достатній для компенсації максимально вірогідної шкоди, якої може бути завдано третім особам. Шкода розуміється у широкому смислі і включає смерть, тілесні пошкодження або знищення майна в результаті діяльності ліцензіата. Грошовий розмір такої максимально вірогідної шкоди визначається Міністерством транспорту після консультацій з іншими відомствами. Однак ця сума не повинна перевищувати 500 млн. доларів, або максимального розміру страхового полісу, який можна придбати на світовому ринку за розумну ціну. Необхідно також застрахувати відповідальність перед американською державою (розмір – 100 млн. доларів). Стосовно шкоди, заподіяної третім сторонам, яка перевищує застраховану суму, держава бере на себе роль гаранта. Вона компенсує різницю позивачу, однак тільки до рівня 1,5 млрд. доларів. У той же час держава не виплачує ніяких сум, якщо шкоду заподіяно в результаті навмисної протиправної поведінки ліцензіата.

У 1990 році Космічний білль США вніс зміни до патентного кодексу США щодо поширення норм національного права інтелектуальної власності на космічні об’єкти, зареєстровані на території США79.

Закон США про комерціалізацію космічної діяльності (1998 рік) по суті доповнює масив національного законодавства, присвячений одному з найважливіших питань сучасної космічної діяльності – комерціалізації, нормами, які запроваджують відповідні правові регулятори в ще неохоплених напрямах космічної діяльності: супутниковій навігації, експлуатації Міжнародної космічної станції, використанні багаторазових транспортних космічних засобів (типу СПЕЙС-шаттл)80. Останні два закони крім подальшого розвитку американського законодавства з питань комерціалізації національної космічної діяльності суттєво сприяють також і вдосконаленню правових регуляторів відносин в перспективних секторах світового ринку космічних послуг і технологій.

Результатом такої послідовної системної діяльності національних правничих інститутів США стало не тільки започаткування першого в історії національного космічного законодавства, але й створення певного дороговказу для держав-послідовників у розбудові правових основ космічної діяльності вже на міждержавному рівні, а пізніше й розвитку національних космічних законодавств в інших країнах світу.

Водночас, активна законотворча діяльність правників США в космічній галузі призвела до значного впливу американської правової системи на процес нормотворення в міжнародному космічному праві, сприяла започаткуванню ринкових відносин між суб’єктами світового космічного ринку, а також запровадженню міжнародно-визнаних правових регуляторів цього ринку.

Особливості розвитку космічного законодавства Російської Федерації

Космічне законодавство Російської Федерації (РФ) є порівняно молодою галуззю, яка була започаткована у 90-ті роки ХХ століття. Основи цієї галузі законодавства РФ було закладено лише напередодні розпаду колишнього СРСР.

незважаючи на те, що радянська школа космічного права була досить впливовою на міжнародному рівні81, національне космічне законодавство колишньої наддержави складалось практично з постанов Політбюро чи ЦК КПРС або рішень Ради Міністрів СРСР.

Сьогодні відповідно до Закону Російської Федерації «Про космічну діяльність» від 20.08.93 р. «…відносини у сфері космічної діяльності регулюються відповідно до Конституції Російської Федерації, загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права і міжнародними договорами Російської Федерації, цим Законом, іншими федеральними законами та іншими нормативними правовими актами Російської Федерації» 82. Таким чином, космічне законодавство РФ розроблено, в основному, на основі норм і принципів МКП або з їх урахуванням.

Для розуміння ролі Конституції Російської Федерації у правовому регулюванні космічної діяльності процитуємо зміст кількох статей цієї Конституції, що стосуються правового регулювання космічної діяльності в Росії.

Ст. 15, п. 1: «Конституція Російської Федерації має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території Російської Федерації. Закони та інші правові акти, які застосовуються в Російській Федерації, не повинні суперечити Конституції Російської Федерації».

Ст. 15, п. 4: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлено інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору».

Ст. 71: «.У віданні Російської Федерації знаходяться: …і) … діяльність у космосі; ж) зовнішня політика та міжнародні відносини Російської Федерації, міжнародні договори Російської Федерації»83.

Як правонаступниця колишнього СРСР Російська Федерація є стороною чотирьох з п’яти багатосторонніх договорів з космосу: Договору про космос 1967 р.; Угоди про рятування 1968 р.; Конвенції про відповідальність 1972 р.; Конвенції про реєстрацію 1975 р.

І все ж основним нормативно-правим актом з питань регулювання діяльності з дослідження та використання космічного простору в РФ є Закон «Про космічну діяльність» 1993 р., який складається з преамбули, 7 розділів і 30 статей.

Преамбула визначає головне спрямування Закону (правове регулювання космічної діяльності з метою розвитку економіки, науки та техніки, зміцнення оборони та безпеки Російської Федерації та подальшого розширення міжнародного співробітництва Російської Федерації) і визначає діяльність з дослідження та використання космічного простору «найважливішими пріоритетами державних інтересів» РФ.

Розділ І. «Загальні положення». В ст. 1-4 наведено визначення поняття «космічна діяльність», основну мету і принципи зазначеної діяльності.

Розділ ІІ. «Організація космічної діяльності». Ст. 5-11 визначають державні органи управління космічною галуззю РФ, встановлюють компетенцію спеціально уповноважених федеральних органів виконавчої влади в зазначеній галузі (Росавіакосмос і Міноборони РФ), формулюють порядок розроблення та прийняття Федеральної космічної програми РФ, а також загальні вимоги до ліцензування, сертифікації та експертизи в цій галузі.

Ст. 12-16 Розділу ІІІ «Економічні умови космічної діяльності» визначають порядок фінансування космічної діяльності в РФ, засади формування Космічного фонду РФ, умови формування державного замовлення на розроблення, виробництво, постачання і експлуатацію космічної техніки та вимоги до правової охорони інтелектуальної власності в космічній галузі РФ.

Розділ IV. «Космічні об’єкти, космічна інфраструктура», ст. 17-21 формулюють основні умови створення і вимоги до використання космічних об’єктів і об’єктів космічної інфраструктури та особливості правового статусу космонавтів і персоналу космічної інфраструктури.

Питанням убезпечення діяльності з дослідження та використання космічного простору та порядку розслідування надзвичайних подій в процесі цієї діяльності та обсягам і умовам її страхування присвячено Розділ V. «Безпека космічної діяльності» (ст. 22-25).

Розділ VI. «Міжнародне співробітництво» своїми ст. 26-28 встановлює основні засади міжнародного співробітництва РФ в космічній галузі та правовий режим іноземних громадян і організацій в цій галузі.

Розділ VIІ. «Відповідальність» визначає вимоги щодо відповідальності посадових осіб, організацій та громадян і обсяги відповідальності за шкоду, заподіяну в ході здійснення космічних програм і проектів (ст. 29-30).

Особливістю космічного законодавства РФ є те, що основний обсяг нормативних актів, який визначає правила космічної діяльності в РФ, – це укази Президента, постанови уряду, нормативні акти міністерств і відомств РФ. Зокрема, такими актами встановлено: повноваження центральних органів влади в сфері космосу та порядок реалізації державної політики в галузі ракетно-космічної промисловості (укази Президента); дозвільний характер (ліцензування) і умови державної підтримки та забезпечення космічної діяльності, порядок проведення експертизи космічних проектів, сертифікації та експортного контролю космічної техніки, правила використання космічних систем і комплексів військового призначення для надання відповідних послуг (постанови уряду) тощо.

Таким чином, досить суттєвим недоліком законодавства Російської Федерації з питань космічної діяльності, є те, що відповідні «…відносини регулюються не на рівні закону, а на рівні підзаконних актів»84.

Космічне законодавство країн ЄС

Космічне законодавство країн ЄС утворює трьохповерхову структуру.

І-й «поверх»: багатосторонні договори з питань космічної діяльності або заснування міжнародних організацій у космічній сфері.

ІІ-й «поверх»: правові інструменти Європейської спільноти (Community legal instruments): Постанови (Regulations), повне і безпосереднє виконання яких є обов’язковим для усіх членів ЄС; Директиви (Directives), обов’язкові для членів ЄС з точки зору досягнення визначених результатів через впровадження положень Директив у внутрішньому законодавстві (зі свободою форм і методів); Рішення (Decisions), обов’язкові лише для тих суб’єктів права ЄС, кому вони адресовані (державам-членам, комерційним підприємствам або окремим особам); Рекомендації та думки (Recommendations and Opinions) – необов’язкові декларативні інструменти, які демонструють офіційну позицію інституцій ЄС.

Європейський Парламент (ЄП), Рада Європейського Союзу (Рада ЄС) і Європейська Комісія (ЄК) поряд з Європейським космічним агентством (ЄКА) є основними інституціями, які безпосередньо пов’язані із законодавчим процесом і відповідальні за розроблення основних напрямів космічної політики ЄС.

ІІІ-й «поверх»: національне космічне законодавство європейських країн.

Безумовно, враховуючи примат міжнародного космічного права щодо положень нормативних актів ІІ і ІІІ рівнів, важливим є той факт, що практично усі держави-члени Європейського співтовариства приєднались до більшості (4-х з 5-ти) договорів з космосу, визнавши, таким чином, обов’язковість для себе основних норм і принципів МКП85.

Більшість нормативно-правових актів другого рівня минулого століття приймались з конкретних питань реалізації космічної політики ЄС: з наукових досліджень в космічному просторі, розвитку космічних технологій, моніторингу Землі з космосу, супутникового зв’язку, модернізації існуючих ракет-носіїв.

Наріжним каменем правовідносин між основними інституціями об’єднаної Європи на початку ХХІ століття безперечно є Рамкова угода між ЄС і ЄКА від 25 листопада 2003 року. Серед нормативних документів другого рівня саме ця угода визначає стратегічні цілі та основні інструменти реалізації загальноєвропейської космічної програми.

Внутрішньодержавне космічне законодавство країн ЄС не відіграє суттєвого впливу на засади та стратегію загальноєвропейської космічної політики, залишаючись правовим засобом регулювання відносин переважно між національними суб’єктами космічної діяльності певної держави-члена ЄС.

Особливості національного космічного законодавства інших країн світу

У розвитку національного космічного права зарубіжних країн можна виділити три етапи.

Перший з них пов`язаний з початком «космічної ери»: ухваленням протягом десятиліття ГА ООН Декларації принципів 1963 року й прийняттям трьох з п’яти основних «космічних» договорів: Договору про космос 1967 р., Угоди про рятування 1968 р. і Конвенції про відповідальність 1972 р. Саме тоді низка держав, особливо тих, які розпочинали освоєння космосу, прийняли загальні чи більш-менш деталізовані закони з питань космічної діяльності.

Другий етап розпочався (для більшості космічних країн) одним-двома десятиліттями пізніше. Він пов`язаний з процесами комерціалізації космічної діяльності та участі в ній приватних фірм та транснаціональних корпорацій, а згодом і фізичних осіб (космічний туризм). За цих умов у держав виникла об`єктивна необхідність у врегулюванні космічної діяльності приватних юридичних осіб, визначення їх прав і обов`язків, відносин з державою тощо. У зв`язку з цим у багатьох країнах були прийняті відповідні закони.

Третій етап обумовлений подальшими глобалізаційними та інтеграційними процесами в світі, утворенням і бурхливим розвитком світового космічного ринку. Інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення і співробітництва суб’єктів міжнародного права і збільшення чисельності галузей, де міжнародне і внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування. Все більшого впливу зазнають змішування міжнародних і національних норм в таких правових регуляторах світового космічного ринку як захист права інтелектуальної власності, страхування ризиків, експорт-імпортний контроль та ін.

Аналіз національних правових систем показує, що більше половини країн світу мають космічне законодавство. Але його обсяги і зміст є різними.

більшість країн прийняли тільки окремі акти про ратифікацію основоположних міжнародних договорів з космосу, а меншість – більш-менш розвинуті системи космічного законодавства (Австралія, Велика Британія, Канада, Франція, Швеція, Японія та ін.). В законодавчих актах з питань космічної діяльності останніх, як правило, проводиться розмежування поняття, яке визначається терміном «космічна діяльність» і терміном «діяльність, пов`язана з дослідженням і використанням космічного простору».

Якщо «космічна діяльність» регламентується як нормами загального міжнародного права, так і міжнародного космічного права та національного законодавства, то «діяльність, пов’язана з дослідженням і використанням космічного простору», значною мірою залишається у сфері дії законів відповідної країни або в сфері міжнародного приватного права. При цьому практично «наріжним» принципом національного космічного права є принцип відповідальності безпосередньо держави за наслідки космічної діяльності. Загальновизнаною тут виявилася ст. VI Договору про космос, відповідно до якої держави-учасниці «несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, та за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилася відповідно до положень, що містяться у цьому договорі. Діяльність неурядових юридичних осіб в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, повинна здійснюватися під постійним спостереженням відповідної держави-учасниці Договору».

Тому велику увагу національні законодавства зазначених держав приділяють запровадженню механізмів державного регулювання космічної діяльності (ліцензуванню) та фінансового забезпечення своїх міжнародних зобов'язань щодо відповідальності (обов'язковому страхуванню цієї діяльності).

Диверсифікація видів космічної діяльності в країнах світу безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем. З 80-х рр. минулого століття цей процес тісно пов`язаний з «комерційною» складовою космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві зарубіжних країн масиву норм, якими регулюються відносини в сфері сертифікації та реєстрації об`єктів космічної діяльності, контролю за нерозповсюдженням відповідних технологій, дистанційного зондування Землі з космосу і телемовлення через штучні супутники Землі тощо.

Ці аспекти зарубіжного досвіду обов’язково мають бути враховані при вдосконаленні космічного законодавства України.

Завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань

1. Ознайомтеся із запропонованою до цієї теми літературою.

2. Як пояснити важливість взаємодії міжнародного і національного космічного права в сучасних умовах?

3. Сформулюйте особливості та рівень розвитку національного космічного законодавства зарубіжних країн.

4. Охарактеризуйте законодавство США з питань космічної діяльності, а також його вплив на правові механізми світового космічного ринку.

5. Які основні етапи розвитку національного космічного права у світі?

6. Особливі риси космічного законодавства ЄС.

7. У чому полягає особливість розвитку космічного законодавства Російської Федерації?

підсумки

Необхідно зрозуміти:

1. Процес розбудови національних космічних законодавств розпочався з прийняттям Договору про космос 1967 р., а згодом – Угоди про рятування 1968 р., Конвенції про відповідальність 1972 р.

2. Друга «хвиля» розбудови національних космічних законодавств була пов`язана з процесами комерціалізації космічної діяльності та участі в ній приватних фірм та інших суб’єктів недержавного сектору промисловості.

3. Диверсифікація видів космічної діяльності в країнах світу безпосередньо відбивається на стані та характері відповідних національних правових систем.

4. З 80-х рр. минулого століття цей процес тісно пов`язаний з «комерційною» складовою космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві зарубіжних країн масиву норм, якими регулюються відносини в сфері сертифікації та реєстрації об`єктів космічної діяльності, контролю за нерозповсюдженням відповідних технологій, дистанційного зондування Землі з космосу і телемовлення через штучні супутники Землі тощо.

5. Глобалізаційні та інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення та співпраці суб’єктів міжнародного права та збільшення чисельності галузей, де міжнародне та внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування.

Слід запам’ятати:

1. Аналіз національних законодавчих систем країн світу показує, що більшість з них мають космічні галузі. Але їх обсяги і зміст є різними в залежності від активності тієї чи іншої держави в космічній сфері.

2. Специфічною рисою процесу розвитку права в сфері регулювання відносин в сфері комерційної космонавтики є те, що перші правові механізми цих відносин були запроваджені національними правовими інституціями однієї країни – США.

3. Більшість правових актів США в сфері практичного використання космічної техніки набули за своїми наслідками міжнародного характеру.

4. Переважна більшість країн має тільки окремі акти про ратифікацію міжнародних договорів з космосу, і лише кілька країн – розвинуті системи космічного законодавства (США, Велика Британія, РФ, Франція, Україна) або спеціальні закони щодо основних правил національної космічної діяльності (Австралія, Бразилія, ПАР, Швеція та ін.).

Треба вміти:

1. Розрізняти специфіку дії міжнародних і національних правових механізмів космічної діяльності..

2. Пояснити в чому полягає основна відмінність космічних законодавств різних країн.

3. Класифікувати нормативно-правові акти національних законодавств за ефективністю їх правового регулювання відповідних відносин.

4. Показати етапність розбудови національних космічних законодавств та її зв'язок з певними змінами в умовах космічної діяльності, ступенем впливу процесів комерціалізації, приватизації космічної діяльності та глобалізації світової економіки.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Доклад Третьей конференции Организации Объединенных Наций по исследованию и использованию космического пространства в мирных целях. Док. ООН A/CONF.184/6. – Нью Йорк: Изд-во ООН, 1999.

2. Бєглий О. Правові проблеми регулювання світового космічного ринку // Матеріали VI Міжнародної науково-технічної конференції «Авіа-2004». – К.: НАУ, 2004. – Т. 6 «Правові засади державотворення». – С. 85-90.

3. Бєглий О. Глобалізація і космічне право // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право). – Вип. 5. Спецвип. / Гол. ред. О.П.Степанов. – Книжк. вид. НАУ, 2006. – С. 52-62.

4. Бєглий О. Космічна галузь в системі права України // Матеріали VIІ Міжнародної науково-технічної конференції «Авіа-2006». – К.: НАУ, 2006. – Т. 2 «Правові засади державотворення». – С.6.14-6.22.

5. Денисов В. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.: Наукова думка. – 1992. – с.7 - 24.

6. Космическое законодательство стран мира // Тематическое собрание (на русском и английском языках). Т. 1. Общие вопросы космической деятельности. Государственное регулирование / Состав. И.П. Андрушко, А.В. Беглый, С.А. Негода; отв. ред. Н.Р. Малышева, Ю.С. Шемшученко - К.: Атика, 2001.