Загальна характеристика сільського господарства Японії.

Японія є однією з найрозвинутіших країн світу. ВНП Японії складає біля 15% світового. На сучасному етапі розвитку економіки Японії головним структурним фактором є наука і освіта, тому їм приділяється особлива увага. Відповідно до державної програми розвитку національної системи науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) було здійснено перехід від імпортування технічних досягнень до розробки власної системи НДДКР.

Здійснено кардинальні заходи щодо вдосконалення підготовки кадрів та подальшого розвитку міжнародного наукового співробітництва. Були створені крупні наукові центри, які займаються розробками в галузі фізики твердого тіла, атомної енергетики, фізики плазми, новітніх конструкційних матеріалів, космічних роботів та ін. До лідерів світової економіки належать такі японські компанії, як "Тойотта Моторс", "Мацушита Електрік", "Соні корпорейшин", "Хонда Моторс", "Тошиба", "Фуджітсу" тощо. Середній та малий бізнес ефективно функціонує в усіх галузях. Він є найактивнішим та наймобільнішим елементом ринку в розвитку конкуренції, підвищенні конкурентоспроможності товару.

Майже 99% японських компаній належить до сфери малого та середнього бізнесу. Особливо велика їх роль в автомобільній, електронній та електротехнічних галузях. Японія має низькі показники безробіття. Упродовж 70 – 80-х років ХХ ст. його рівень коливався в межах 2 – 2,8% і лише в 90-ті рр. трохи перевищив 3%, але зараз спостерігається тенденція до його підвищення, в 2001р. – 5%. Досить ефективним є японський менеджмент. У країні тривалий час існує "система довічного найму", коли працівнику не можна переходити з однієї фірми в іншу, а якщо він наважується це робити, то вважається зрадником.

Наприкінці ХХ ст. в Японії стрімко зростали інвалютні резерви. Урядом була запроваджена система заходів щодо лібералізації вивозу японських капіталів за икордон. Нині вона є найпотужнішим банківським центром і міжнародним кредитором. Її частка у міжнародних позиках зросла з 5% у 1980р. до 20,6% у 1990р. Можна зазначити, що структура японської економіки значно змінилася за останні півстоліття. Зараз у сільському господарстві зайнято 6% працюючих і їхня частка у ВНП становить 2%, в промисловості відповідно 24 і 28% і в галузях обслуговування – 60 і 61%. Все ще висока зайнятість у первинному секторі і, навпаки, відносна мала частка третинного сектору свідчать про вразливі місця японського господарства.

У Японії склалося чітко виражене господарське ядро з трьох великих індустріальних урбанізованих зон, в яких зосереджена основна частина економічного та наукового потенціалу, висококваліфікованих кадрів, а також представлена найбільш розвинена виробнича і соціальна інфраструктура країни. Ці зони (з північного сходу на південний захід) є наступними: Кейхин (з центром у Токіо, на частку цього району припадає 22% промислового виробництва країни), Тюку (Нагоя, 16%), Хансин (Осака, 12%). Сумарна їх частка складає 50%.

Всі інші райони Японії зазвичай розглядають як периферію, хоча поблизу від центру сформувалося ще п'ять помітних індустріальних районів: Кітаканто (Північний Канто - префектури Тотігі, Ібаракі, Гумма, що є сусідами з Токійської агломерацією з півночі і дають 9% промислового виробництва Японії), Сетоуті (прибережна смуга Внутрішнього Японського моря в префектурах Окаяма, Хіросіма, Ямагуті, Кагава, Ехіме, 8%), Токай (на Тихоокеанському узбережжі, між Канто і Хансин, префектура Сідзуока, 6%), Хокуріку (обернений до узбережжя Японського моря, від міста Ніїгата до затоки Вакаса, 4%), а також Кітакюсю (Північний Кюсю - Фукуока, 3%). Останній ще в 50-70-ті роки ставився до високорозвинутих районів, але внаслідок переорієнтації енергобалансу країни з кам'яного вугілля, запаси якого там були, на нафту і розширення географії імпортних поставок сировини і палива здав свої позиції.

У цілому на вісім індустріальних районів (три провідних і п'ять другорядних) припадає 80% промислового виробництва Японії. Таким чином, незважаючи на проголошення урядом курсу на більш рівномірний розподіл економічних ресурсів по території країни і всі вжиті спроби із деконцентрації промисловості, економіка залишається територіально зверхзосередженою. Прийнято вважати, що серйозний рівень економічного освоєння властивий не більше 40% площі Японії.

Білет № 26