Країни Латинської Америки. Регіональний огляд.

Латинська Америка — регіон Західної півкулі між США й Антарктидою, на території якого розташовані 46 країн (14 із них — колонії) із населенням близько 520 млн осіб. До складу Латинської Америки входять Мексика, Країни Центральної Америки, Вест-Індії та Південної Америки. Особливості населення країн Латинської Америки

Для країн Латинської Америки характерне швидке зростання кількості населення. Це відбувається за рахунок природного приросту, який у більшості країн характеризується високою народжуваністю (21 ‰) і низькою смертністю (6 ‰). За віковою структурою регіон належить до наймолодших регіонів земної кулі. 32 % усіх жителів становлять діти до 15 років (у Європі цей показник складає 17 %). Високий природний приріст — одна з причин сповільненого зростання, а іноді навіть зниження життєвого рівня. У найменш розвинених країнах Латинської Америки й тепер досить висока смертність (у Гаїті — 13 ‰). На розміщення населення значною мірою вплинули особливості історичного розвитку та колонізації, наявний тип господарювання, а також природні умови. Максимальна густота населення на східному узбережжі, а мінімальна — у центральних частинах материка. На більшій частині регіону густота населення становить 3 особи/км², і тут проживає близько 5 % усього населення. Населення регіону сформувалося внаслідок змішування корінного населення — індіанців із переселенцями з різних частин світу, насамперед із Європи. Індіанці живуть в усіх країнах, але кількість їх різко зменшується внаслідок експлуатації та захворювань. Велика кількість населення Мексики, Чилі, Параґваю, Ґватемали, Панами, Нікараґуа, Гондурасу та інших країн — метиси, в Арґентині, Уруґваї і Бразилії переважає європейське населення. Нащадки африканців мешкають на північному сході Бразилії, на Гаїті. Під впливом відносного аграрного перенаселення різко зросла міграція сільського населення до міст. Як за темпами, так і за рівнем урбанізації Латинська Америка посідає перше місце серед країн, що розвиваються. У містах мешкає 66 % всього населення, а в окремих країнах (Арґентина, Уруґвай, Чилі) — ще більше.  Темпи зростання міст дуже випереджають темпи індустріалізації. Найінтенсивніше зростають столиці, портові й промислові міста. У регіоні налічують 240 міст із населенням понад 100 тис. осіб. Виникли десятки агломерацій: Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Сантьяґо, Гавана та інші. Виникають мегаполіси, найбільший — Сан-Ріо (Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро) в Бразилії. Разом із тим, Амазонія та гірські масиви мало освоєні. Економічно активна частина населення зростає значно повільніше, ніж його загальна кількість, що негативно впливає на економічний розвиток регіону. Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Латинської Америки

У спадщину від колоніальних часів Латинська Америка дістала специфічні риси господарства. Дві розвинуті галузі — плантаційне сільське господарство й гірничовидобувна промисловість — орієнтовані на експорт і досі залишаються провідними. Але структура господарства поступово стає всебічно розвинутою: в гірничовидобувній виділяються експортні комплекси (нафтовидобувний, чорної та кольорової металургії), кілька напрямів спеціалізації має агровиробнича сфера, розвивається лісова і рибна промисловість. Усе більш міцні позиції на ринках регіонів посідають машинобудування та легка промисловість. Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів. У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття.  На регіон припадає 15 % світового виробництва м’яса, 18 % — кукурудзи, 19 % — бавовни, 21 % — фруктів; 50 % продукції йде на експорт (кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові). Головні сільськогосподарські регіони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій. Найважливіші з районів — Мексиканське нагір’я, Арґентинська пампа та східне узбережжя Бразилії. Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Арґентині, Чилі та Венесуелі. Промисловість концентрується у найбільших містах і агломераціях, переважно столичних. Переробні підприємства не завжди розташовані в районах видобутку корисних копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнтовані на експорт. Розвиток транспортної системи в країнах регіону є недостатнім. Магістралі переважно сполучають райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, і тим більше трансконтинентальних, ліній практично немає. Отже, країни регіону не мають досконалих національних господарств. Збереження стану економічної залежності, особливої виробничої інфраструктури (розміщення підприємств, комунікацій) і характер системи зовнішньоекономічних зв’язків гальмують створення збалансованих національних господарств латиноамериканських країн. 

Білет № 15