Характеристика промисловості Японії.

В Японії немає суто аграрних територій, але в той же час для країни характерна висока територіальна концентрація промислового виробництва. Сучасна географія обробної промисловості Японії складалася історично, починаючи з кінця XIX ст., коли Осака і Наґоя перетворилися на світового значення центри виробництва бавовняних тканин. Тихоокеанське узбережжя виявилось найкращим місцем і для розміщення важкої промисловості. Тут була робоча сила, тут були ринки збуту, а паливо та сировину з інших країн все одно потрібно було довозити. Так виник "промисловий пояс", який простягнувся від Токіо до Нагасакі. Головними його складовими стали райони Канто, Токай (округа Наґої), Кілкі, Сетоуті (узбережжя Внутрішнього Японського моря) і Північний Кюсю.

Найбільша частка виробництва припадає на Канто, Токай та Кінкі, тобто на мегалополіс Токайдо. Тут на 21% території (78 тис. км кв.) зосереджено 69% промислового виробництва країни. За своїми параметрами (вартість продукції на 1 км кв. площі та на одного жителя) це промислове утворення є найбільшим у світі. Райони Канто, Токай та Кінкі мають практично однакові умови, а звідси і однакову промислову структуру.

Всі вони лежать на Тихоокеанському узбережжі субтропічної Японії і в них однакові переваги щодо імпорту сировини та енергії, всі вони є величезними внутрішніми ринками і скупченнями робочої сили. Як наслідок, їхня промислова структура аналогічна. В кожному випадку вона включає всі галузі базових, машинобудівних і споживчих виробництв. Всередині кожного з трьох районів на самому узбережжі, переважно на намивних землях, розміщені електростанції, нафтопереробні і нафтохімічні заводи, металургійні комбінати та судноверфі. Для внутрішніх зон міст характерні дрібні підприємства легкої та харчової галузей, поліграфії і, особливо, електроніки. Далі, ближче до гір, розташовані нові великі машинобудівні підприємства, які не потребують багато сировини.

Цікавим для японської практики явищем було створення в 50-х і 60-х роках за безпосередньої участі держави величезних портово-промислових комплексів. Прикладом може бути Касіма на узбережжі Тихого океану за 100 км від Токіо. Річні виробничі параметри цього гіганта становлять: вантажообіг порту — 80 млн т, потужність ТЕС — 4,4 млн кВт, потужність нафтопереробки — 40 млн т сирої нафти, виплавка сталі — 10-15 млн т. Будівництво здійснювалось на чистому місці, здебільшого на штучних землях.

"Промисловий пояс" не є незмінним. З плином часу занепав вугільно-металургійний комплекс північного Кюсю і, навпаки, розширилось виробництво на берегах Внутрішнього Японського моря в районі Сетоуті. В 70-х та 80-х роках у розміщенні японської промисловості почали проявлятись нові тенденції. Підприємства атомної енергетики і, особливо, електроніки, не зв'язані з імпортом, але зацікавлені в дешевій землі і робочих руках, почали розміщуватися за межами традиційного "промислового поясу". Ця тенденція очевидна на прискореному промисловому розвитку південного Тохоку, Хокуріку, Тосана і південного Кюсю.

Структура промислового виробництва Японії, як і в інших розвинених країнах, змінюється. Японії вже важко конкурувати з "азійськими тиграми" і окремими містами Китаю і країн Південно-Західної Азії, де робоча сила набагато дешевша. Сучасні зміни пов'язані із зниженням частки базових енерго- і сировиноємних, а також трудоємних галузей. Разом з тим, в японській промисловості невпинно збільшується частка новітніх наукоємних виробництв, особливо електроніки, програмного забезпечення, інформатики, фармацевтики та біотехнології.

В енергобалансі Японії частка вугілля — 17%, нафти і природного газу — 67%, гідро- і атомної енергії — 16%. Загальне споживання енергії (4,2 т умовного палива на одного жителя) є приблизно таким же, як і в Західній Європі. В структурі енергоспоживання підвищеною є частка промисловості, особливо металургії та хімії; низькою — частка транспорту і комунально-побутового сектора. Виробництво електроенергії досягло 900 млрд кВт год/рік. До другої світової війни в цій галузі переважали невеликі ГЕС, розкидані по всій країні, і Японія вже тоді виділялася високим рівнем електрифікації сільської місцевості. В 50-х роках почали будувати великі ГЕС, але першість перейшла до ТЕС, на які зараз припадає 68% виробленої електроенергії. Це потужні станції, які працюють на нафті або газі, і розміщені недалеко від споживача, тобто на тихоокеанському узбережжі в районах Канто, Токай і Кінкі.

За розвитком атомної енергетики Японія поступається лише США і Франції. В 90-х роках вона почала самостійно збагачувати уран. АЕС є в усіх районах, але найбільше їх на березі Тихого океану в префектурі Фукусіма (Токійська енергосистема) і на березі Японського моря в префектурі Фукуї (Кансайська енергосистема). Обидва ареали можуть розглядатися як унікальний приклад концентрації ядерної енергетики для забезпечення потреб величезних промислових зон. У країні працює 43 атомних реактора, ще близько 12 знаходяться в стадії завершення будівництва. У ядерній енергетиці головну роль відіграють монополії - "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо". Постачання уранової сировини виробляється в основному з Африки.

За розмірами енергоспоживання, Японія четверта в світі (понад 500 млн тонн у вугільному еквіваленті), хоч на 90 % залежить від імпорту енергоносіїв, у тому числі нафти імпортується 240 млн тонн, вугілля довозиться понад 110 млн тонн.

Обробна промисловість є вирішальним сектором у матеріальному виробництві Японії. Він має новітнє обладнання й технології. Особливою його рисою є співіснування великих та дрібних підприємств. Третина промислового персоналу країни працює на підприємствах з невеликою кількістю зайнятих (до 30), в тому числі 12% — на підприємствах з кількістю зайнятих менше 10 чоловік. За обсягом промислового виробництва Японія поступається лише США, а за густотою його розміщення в розрахунку на 1 км кв. території чи на одного жителя займає перше місце. Японія - лідер світової чорної металургії. Тут діють майже два десятки металургійних заводів повного циклу, найбільші - у Кавасакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю.

Лідер металургії - корпорація "Ніппон сейтецу", що об'єднує більше 500 компаній. Підприємства розміщені у портових містах, так як орієнтуються на довізну сировину. Залізна руда надходить з Індії, Австралії, ПАР, Чилі. Коксівне вугілля - США, Австралії, Канади. Щороку виплавляють понад 100 млн т сталі (14% світового випуску). В останні десятиліття, у зв'язку з розвитком новітніх галузей в Японії підвищився попит на кольорові та рідкісні метали.

Більшість мідеплавильних заводів розташовано поблизу рудників у північній частині острова Хонсю і на острові Сікоку (руди бідні, транспортувати їх невигідно). Поліметалічні руди разом з сірчаними і мідними колчеданів зустрічаються практично на всіх великих островах Японії. Тим не менш свинець доводиться ввозити з Австралії, Канади і Мексики, як і алюміній. Цікаво, що рідкісні елементи, необхідні в електроніці і точному приладобудуванні - кадмій, селен, телур, реній, індій, талій, германій - отримують шляхом утилізації відходів виробництва міді і поліметалів, а також коксохімічних виробництв.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10 %. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази Японії, адже за межі Японії вивозиться 30% продукції машинобудування. Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування (І/З продукції галузі), де половину продукції дає радіоелектроніка; транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає автомобілебудування (30% світового випуску автомобілів) та суднобудування (50% світового випуску суден); загальне машинобудування з великими фірмами, що виробляють промислове устаткування і верстати.

Щороку в Японії виготовляють 8 млн легкових і 4 млн вантажних автомобілів, половина їх експортується. Частка країни в світовому суднобудуванні залишається на рівні 40%. Особливе місце посідає Японія в електронному машинобудуванні. Її заводи випускають електроніку промислового призначення, робототехніку (понад 50 тис.роботів на рік), напівпровідники, комп'ютери, кольорові телевізори (20% світового виробництва) та відеоапаратуру (80% світового випуску відеомагнітофонів) тощо. Японія відома своїми точними приладами — оптика, фото- і кінокамери, годинники. Автомобілі, судна, електроніка, прилади і сталь — головні статті експорту Японії. Якість їх відповідає найвищим міжнародним стандартам.

Інші галузі машинобудування більш орієнтовані на внутрішній ринок і практично повністю задовольняють його потреби в промисловому та енергетичному обладнанні, електротехніці, сільськогосподарських та будівельних машинах, в обладнанні для третинної сфери. Як і Німеччина та Італія, Японія після 2-ої Світової війни не має розвиненої авіаційної і ракетно-космічної промисловості.

Японія виділяється розвиненою хімічною і нафтохімічною, деревообробною і целюлозно-паперовою промисловістю. В хімічній промисловості основу галузі становлять 16 нафтохімічних комплекси; найбільші - у Кавасакі, Касіма, Гоі, Йоккаіті, Мідзусіма, Сакаї. Як виробник пластмас, синтетики, синтетичного каучуку, паперу та картону Японія поступається тільки США. Виробництво пластмас сконцентровано в районах Токіо, Осаки та Нагої. Країна має одну з найкращих поліграфічних баз.

У 30-ті й перші післявоєнні роки головною галуззю обробної промисловості Японії була текстильна, в першу чергу бавовняна, а також шовкова. Бавовну ввозили, шовк-сирець був свій і, частково, імпортний. Тканини вивозили в колонії і слаборозвинені країни. Як виробник та експортер текстилю Японія входила до першої п'ятірки країн світу. Зараз текстильна промисловість втратила свою панівну роль, її частка знизилась з 27% (у 1937 р.) до 2,5%.

Наразі у територіальній структурі текстильної промисловості домінує район Токіо з текстильними фабриками в Токіо та Йокогамі, а також район Осаки. Підприємства текстильної промисловості представлені також в Кіото, Кобе, Нагої. Виробництво шовку та хімічних волокон розвинуте на заході острова Хонсю. Японія виробляє 12% від світового випуску штучного волокна.

Харчова промисловість розвинена в Японії все ще порівняно менше, ніж у США та країнах Західної Європи. Виділяються рибоконсервна, борошномельна, цукрова галузі. Підприємства розташовані переважно у приморських містах, оскільки сировина або більша її частина довозиться морем. М'ясна та молочна галузі розвинені недостатньо. Традиційними товарами Японії залишаються шовк-сирець, вироби з натурального шовку, фарфор, кераміка, лаки, ляльки та іграшки.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу розглядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо - Йокогама припадає 60 % наукових розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є створення системи технополісів - науково-промислових зон, оснащених сучасною інфраструкту рою і науково-дослідними підприємствами. Створено понад 20 технополісів, першим з яких був Цукуба

Білет №7