logo
ШПОРИ МЕ

42.Світові тенденції руху прямих іноземних інвестицій

Характерною рисою сьогодення стає посилення світової фінансової та інвестиційної централізації, в результаті чого формуються, нагромаджуються, виділяються і використовуються кредитні та інвестиційні ресурси. Завдяки цьому заощадження та інвестиції розміщуються ефективніше. Вкладники не обмежені своїми внутрішніми ринками, а інвестори мають ширший вибір для розподілу портфельних і прямих інвестицій. Природно, що такі процеси мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності. З одного боку, вони відкривають нові можливості для задоволення інвестиційних потреб, а з іншого, – актуалізують проблему досягнення інвестиційної привабливості для країн, які потребують інвестицій.  Характеризуючи ці процеси, важливо звернути увагу на такі обставини. По-перше, скорочення значною мірою пов'язане з відпливом портфельних та інших непрямих коштів, які у більшості своїй мають спекулятивний характер. По-друге, скорочення зумовлене чистими відпливами іноземних коштів у першу чергу з країн, безпосередньо пов'язаних з фінансовими кризами. По-третє, втім триває нагромадження саме прямих іноземних інвестицій, і, як наслідок, зростає їх питома вага у загальній сумі іноземних капіталовкладень у країни, що розвиваються.  Серед причин більш швидкого нагромадження ПІІ у країнах, що розвиваються, у останні роки необхідно виділити такі. По-перше, поліпшення умов економічного розвитку, пов'язане із зміцненням політичної незалежності та самостійності, з певними соціально-економічними перетвореннями, подальшим формуванням і розвитком ринкової інфраструктури, наслідком чого стали відносно вищі темпи економічного розвитку, хоча під впливом фінансових криз спостерігалося зниження темпів, а в окремих країнах і падіння обсягів виробництва. По-друге, дедалі активніше включення країн, що розвиваються, до системи міжнародного поділу праці, світогосподарських зв'язків, міждержавних інтеграційних процесів, процесів транснаціоналізації та глобалізації економіки. По-третє, з другої половини 80-х років країни, що розвиваються, переходять від політики обмеження, націоналізації та навіть експропріації ПІІ до політики лібералізації та стимулювання з наданням значних пільг і гарантій. Зростає кількість міжнародних угод з приводу руху ПІІ. Причому, якщо раніше ініціаторами таких угод були, головним чином, розвинуті країни, то нині дедалі більшу самостійність та ініціативу проявляють країни, що розвиваються. По-четверте, значно нижча вартість робочої сили порівняно з розвинутими країнами, в яких витрати на заробітну плату становлять більшу частину витрат виробництва.