logo search
Білети до екзамену географія

Загальна характеристика населення Австралії.

За оцінкою на грудень 1997 p., населення Австралії складало 18 631 тис. чоловік, у т. ч у Новому Південному Уельсі проживало 6 306,3 тис, Вікторії — 4 627,3 тис, Квїнсленді — 3 430,4 тис, Західній Австралії — 1 811,1 тис, Тасманії — 471,8 тис, на Австралійській столичній території — 309 тис. і на Північній території — 189,2 тис. Вікторія й Австралійська столична територія — найбільш густонаселені райони; великі пустельні області Північної території і Західної Австралії найменш населені. Зростання населення залежить від природного приросту й міграції. Темпи природного приросту населення Австралії за останні 59 років значно скоротилися, і сьогодні народжуваність становить 1,8 дитини в розрахунку на одну жінку, що набагато нижче багаторічної норми відтворення населення (2,1 дитини). Тривалість життя значно збільшилася — 81 рік для жінок і 75 років для чоловіків.

Корінні жителі. Ймовірно, першопоселенці Австралії мігрували з Південно-Східної Азії 40—60 тис. років тому через сухопутний міст, що існував під час покривного заледеніння, коли рівень Світового океану значно знизився. Деякі мігранти проникли на Тасманію теж по сухопутному мосту. Гадають, що під час заснування першого англійського поселення в 1788 р. в Австралії налічувалося не менше 250 мов аборигенів. Сьогодні переважна більшість населення має європейське і переважно англійське походження, а з кінця 1970-х років значно зросла частка осіб азіатського походження. Усього 2 % населення складають нащадки корінних жителів Австралії. Поява європейців в Австралії виявилася згубною для аборигенів. Припускають, що коли наприкінці XVIII ст. почалося заселення материка європейцями, там проживало близько 1,2 млн аборигенів, однак зустрічаються і набагато менші оцінки — аж до 300 тис. Аборигенів відтісняли від джерел води та мисливських угідь, особливо на півдні й сході, чимало їх загинуло від голоду і спраги або були вбиті під час зіткнень з білими поселенцями, а інші вмерли від хвороб, завезених європейцями. У Вікторії за 30 років місцеве населення чисельністю 10 тис. чоловік скоротилося до 2 тис. Відомо, що остання чистокровна корінна жителька Тасманії Труганіні померла в 1876 р. Однак аборигени, які живуть на островах у Бассовій протоці, тепер називають себе прямими нащадками тасманійських племен. У 1921 р. загальна чисельність аборигенів Австралії скоротилася до 60 тис. чоловік. У XIX ст. деякі аборигени стали джерелом дешевої робочої сили у тваринницьких господарствах (ранчо) білих поселенців у внутрішніх районах країни, а закони того часу закріплювали сегрегацію й поневолення аборигенів. Становище аборигенів почало поліпшуватися в другій половині XX ст., коли громадська думка засудила дискримінаційну політику попереднього періоду. Обмеження для аборигенів були

скасовані, і ці люди були зрівняні в соціальних правах з іншими австралійцями. Було також ужито зусиль, щоб закріпити землю за аборигенами в місцях їхнього проживання і сприяти поширенню серед них освіти. Лише невелика частина австралійських аборигенів більш-менш інтегрована в сучасне австралійське суспільство. При цьому вельми небагато аборигенів зберігають життєвий уклад своїх предків. За даними перепису 1996 р., в Австралії проживало близько 370 тис. чоловік, що вважали себе аборигенами (включаючи жителів островів Торресової протоки). Більшість аборигенів проживає у великих містах — Сіднеї, Мельбурні та Брісбені. Однак чимало аборигенів живуть у віддалених місцевостях і нерідко складають там більшість населення. Зокрема, на їхню частку припадає понад 27 % населення Північної території. Жителі островів Торресової протоки в основному проживають у Квінсленді.

Імміграція була найважливішим фактором формування населення Австралії після заснування першого англійського поселення в 1788 р. Виділяють три стадії міграційного процесу. Перша з них, що тривала до кінця 1940-х років, йшла нерівномірно і починалася переважно з Великобританії. На зорі колоніального періоду в Австралію засилали ув’язнених, яких англійські суди засуджували до каторжних робіт. Однак епізодично до країни прибувало чимало добровільних переселенців. Іммігранти та їхні нащадки заклали фундамент державного устрою й політики Австралії. В основу протекціоністської політики з кінця XIX ст. були покладені принципи так званої «білої Австралії» із метою захисту від імміграції з Азії (у країні був досвід масового переселення китайців у другій половині XIX ст. і особливо під час золотої лихоманки 1850-х років) і від залучення жителів тихоокеанських островів для роботи за контрактами на цукрових плантаціях Квінсленда. У період світової економічної кризи та Другої світової війни імміграція сильно скоротилася, і до середини 1940-х років напередодні післявоєнної реконструкції господарства склад населення Австралії залишався відносно однорідним. За даними перепису 1947 p., менше 10 % населення не були уродженцями цієї країни (це був рекордно низький показник у всій історії заселення XIX—XX ст.). Понад 90 % населення було британського походження (тобто нащадки переселенців з Великобританії й Ірландії), а більшість решти легко асимілювалася в англомовне суспільство (переважно особи європейського походження).

Друга стадія розпочалася наприкінці 1940-х років. Уряд Австралії був змушений удатися до широкомасштабної імміграційної програми, що призвела до непередбачених наслідків. Спочатку переслідувалися дві мети — збільшити населення країни для забезпечення її надійного захисту (у пам’яті ще була свіжа загроза японського вторгнення) і привабити малокваліфікованих і некваліфікованих робітників, у яких відчувала потребу обробна промисловість, що розвивалася високими темпами. Протягом наступних 25 років імміграція в Австралію різко зросла. У цей період переважала імміграція спочатку з країн Східної Європи (біженці наприкінці 1940-х років), потім з Північної Європи і, нарешті, особливо з кінця 1950-х років, з Південної Європи (переважно з Італії й Греції). У 1969—1970-х роках до Австралії переселилося 185 тис. чоловік (рекордно високий показник).

Третя стадія почалася з перегляду імміграційних квот наприкінці 1970-х років і триває дотепер. Попит на дешеву робочу силу в цей період набагато випереджав імміграційні квоти. Австралійська влада скасувала етнічні, расові й національні критерії добору іммігрантів. Наприкінці 1970-х років Австралія прийняла багато біженців із В’єтнаму й інших країн Індокитайського півострова, і з того часу частка переселенців азіатського походження почала зростати. З липня 1997 по червень 1998 р. до Австралії офіційним шляхом прибуло 80,8 тис. переселенців, у тому числі 32 % уродженців країн Азії, 19 % — Нової Зеландії, 13% — Великобританії й Ірландії, 12% — інших країн Європи, 8% — країн Африки і 7 % — країн Близького Сходу і Північної Африки. Ці дані переконливо свідчать про те, наскільки змінилася імміграційна політика Австралії. Близько 21 % нинішніх жителів Австралії не є уродженцями цієї країни і ще 21 % — нащадки іммігрантів другого покоління, у яких хоча б один із батьків не був уродженцем цієї країни. Вплив різних культур очевидний: він проявляється у вигляді вулиць, у популярності ресторанів, що спеціалізуються на національних кухнях, у поширенні футболу (раніше його вважали «іммігрантською» грою), у зростанні частки прихильників православного, мусульманського, індуїстського, сикхського і буддистського віросповідань і в розмаїтості преси іноземними мовами. Наступною за чисельністю після англомовної групи населення є вихідці з Італії: близько 240 тис. австралійців є уродженцями цієї країни, ще у 340 тис. принаймні один із батьків — італійського походження, крім того, у багатьох є італійські предки в третьому поколінні й далі. В Австралії є також значні групи населення грецького, німецького, голландського, в’єтнамського й китайського походження.