10.1 Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів

Міжгалузеві комплекси – це поєднання економічно взаємопов’язаних галузей на основі міжвідомчих зв’язків, у яких підприємства різних відомств мають певну самостійність.

Внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей виникла потреба у формуванні міжгалузевих комплексів.

Всі міжгалузеві комплекси функціонують в межах ТВК району як органічно взаємопов’язані елементи складного структурного утворення. Комплекс району при цьому розглядається як органічна єдність всіх структурних елементів на його території, а міжгалузеві комплекси виступають підсистемами ТВК економічного району і його територіальних структурних частин.

Міжгалузеві комплекси формуються на основі галузей, що виступають як комплексоутворюючі і здійснюють головні економічні І соціальні функції. У комплексоутворенні беруть участь галузі виробничого і невиробничого призначення, тобто ті, що виготовляють безпосередньо певний продукт, і ті, що обслуговують головні виробничі процеси.

Найважливішими ознаками формування міжгалузевих територіальних комплексів є виробнича (економічна) і територіальна (географічна). Під виробничою ознакою розуміють спеціалізацію (функцію) і структуру міжгалузевих комплексів, під територіальною - територіальну організацію їх продуктивних сил.

Головна ознака - виробнича. Вона дозволяє визначити функції міжгалузевих комплексів, їх роль в географічному поділі і кооперуванні праці, характер взаємозв’язків підприємств і виробництв.

Територіальна ознака виступає як доповнююча і розкриває особливості організації та тяжіння території (периферії) до центрів господарської діяльності, що виступають ядрами у виробничому процесі.

За видами міжгалузеві комплекси поділяються на родові, видові та підвидові.

Родові міжгалузеві комплекси формуються як великі сфери людської діяльності без поглиблення їх галузевого розчленування. Це системи, що виділяються на основі попарного поєднання великих сфер господарської діяльності. У більшості випадків це науково-виробничі об’єднання в межах регіону або навіть держави.

Видові міжгалузеві комплекси формуються із підприємств однієї сфери господарства, але різних його секторів. Прикладом такого об’єднання може бути агропромисловий комплекс, який об’єднує виробництво сільськогосподарської продукції, її промислову переробку і реалізацію.

Підвидові міжгалузеві комплекси - це виробничі об’єднання представлені кількома галузями певного сектора економіки -промисловістю, сільським господарством, транспортом і т. ін. Прикладом підвидової системи може бути виноградарсько-виноробний, цукровиробний, плодо - консервний, молокопереробний, м’ясо - переробний та інші комплекси.

Спираючись на ці ознаки (виробничу і територіальну), всі міжгалузеві комплекси можна згрупувати у такі основні типи: промислові, агропромислові, лісовиробничі, акваторіальні. Кожен тип підрозділяється на підтипи. Промислові міжгалузеві комплекси охоплюють гірничодобувну промисловість, рудно-металургійну, паливно-енергетичну, машинобудівну, хімічну, будівельну, легку і т. д.; агропромислові - галузі рослинництва і тваринництва разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарську сировину та реалізують її споживачам. Лісовиробничі комплекси функціонують на основі виробничо-економічної і технологічної єдності лісових галузей і відповідних підприємств механічної обробки та хімічної переробки деревини. Акваторіальні комплекси охоплюють заготівлю і переробку рибних ресурсів, видобуток і переробку морських солей, водоростей, а також цикл виробництв на базі видобування та послідовної переробки нафтогазової сировини. ,

Залежно від просторових масштабів, міжгалузеві комплекси поділяють на народногосподарські і територіальні.

Народногосподарські міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни. Головне їх завдання полягає у розв’язанні важливих загальнодержавних проблем. З метою ефективного вирішення певних проблем розробляються програми (програма розвитку паливно-енергетичного, машинобудівного, продовольчого комплексів та ін.). Такі комплекси називаються програмними.

Міжгалузеві територіальні комплекси - це підсистеми інтегральних територіально-господарських комплексів і, в багатьох випадках, відповідних їм народногосподарських комплексів.

Серед територіальних міжгалузевих комплексів виділяють спеціалізовані та багатогалузеві Вони поділяються на регіональні та локальні

Регіональні міжгалузеві комплекси розглядаються на макро-, мезо-, і мікрорівнях. Найскладнішим є державний комплекс. Макрорайон в межах України - це система, у складі якої функціонують ТВК декількох адміністративних областей, а будь-яка адміністративна область розглядається як мезорайон. Останній поділяється на мікрорайони. Крім комплексів, у межах адміністративних областей виділяють міжгалузеві утворення декількох областей (міжобласні).

Локальні міжгалузеві комплекси функціонують в межах внутрішньообла-сних низових адміністративних районів, економічних вузлів та центрів, на локальній території досить чітко проявляється взаємодія економічних, демографічних, соціальних структурних елементів. Це особливо помітно у процесі формування економічних вузлів, де утворюється моноцентричний ареал, пов’язаний з ядром доцентровими силами. Ядро вузла - це організаційно-господарський центр, що обумовлює його існування і розвиток як цілісної стійкої системи.

Ядром локального комплексу виступає організаційно-господарський центр, що обумовлює його розвиток і існування як цілісної системи, або окреме підприємство, біля якого формується певна виробнича зона. Наприклад, Калитянський відгодівельний комплекс Броварського району на Київщині виступає ядром комплексу, а біля нього діють комбікормовий завод, агропідприємство по виробництву кормів та ін.

Рівень діяльності міжгалузевих комплексів і їх регіональних утворень дозволяє визначити рівень розвитку виробництва, транспорту, сфери обслуговування, чисельність і розподіл трудових ресурсів, рівень споживання ресурсів.

Так, наприклад, створення локальних комплексів у машинобудуванні забезпечує ефективне кооперування підприємців для виготовлення деталей і вузлів. Спеціалізований машинобудівний кущ формується навколо головного складального підприємства. В результаті створення таких мікрорегіональних комплексів вирішується проблема зайнятості трудових ресурсів та підвищення матеріального і культурного життя населення певної території.

Найбільш ефективне локальне (кущове) розміщення виробництва в легкій промисловості. В текстильній промисловості найбільш доцільно створювати спеціалізовані ткацькі підприємства в безпосередній близькості одне від одного, а фарбувальне - в центрі прядильних фабрик. Тут основним виступає фарбувальне підприємство.

Аналогічна ситуація і в агропромисловому комплексі, де на базі переробної промисловості створюються міжгалузеві агропромислові формування: цукробурякові, виноградарсько-виноробні, овочеконсервні, молокопереробні, м’ясопереробні та інші види формувань. Переробні підприємства переважно отримують сировину з декількох сільськогосподарських підприємств.

У більшості сільськогосподарські підприємства виробляють декілька видів продукції і є одночасно членами багатьох міжгалузевих формувань.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов’язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах.

Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв’язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.

Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються природними й економічними умовами формування, розташуванням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Слід ураховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів.

Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання. Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами: цільовим і технологічним. При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв, об’єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. При такому підході до міжгалузевого комплексу включають галузі, діяльність яких спрямована на реалізацію певної суспільно-господарської мети, а також структурні підрозділи виробничої й невиробничої сфер, потрібні для досягнення цієї мети. Недолік такого підходу полягає у непостійності та нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним господарством.

Технологічний підхід ґрунтується на групуванні галузей, що пов’язані послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь виробничо технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання кінцевого продукту. Цей підхід ґрунтується на використанні методу енерговиробничих циклів.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є такі:

·  галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна промисловість в АПК);

·  обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

·  галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).

На вищому рівні управління міжгалузевими комплексами здійснюється відповідними міністерствами, комітетами тощо. Основними формами управлінської організації міжгалузевих комплексів на низовому рівні є виробничі та науково-виробничі об’єднання, промислові та агрокомбінати, агроторговельні підприємства, радгоспи-заводи, радгоспи-технікуми, лісокомбінати, лісгоспзаги тощо. Такі об’єднання в Україні забезпечують більше ніж половину обсягу всієї промислової продукції.

В економічному житті, України розвитку і удосконаленні спеціалізації її господарства важлива роль належить промисловим районам, промисловим вузлам, промисловим центрам і пунктам.

Промисловий район - інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації.

Промисловий вузол - зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується.

Промисловий центр - місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств, які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю.

Промисловий пункт - промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні створюються нові форми об’єднань підприємств — концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, спілки та інші підприємства, діяльність яких має галузевий або міжгалузевий характер.

Аналіз комплексів має виходити з необхідності забезпечення високого рівня ефективності виробництва та інвестицій за рахунок внутрішньорегіональних чинників. Вивчення міжгалузевих комплексів здійснюється в таких напрямах: аналіз структури і пропорційності в поєднанні виробництв, визначення раціонального рівня їхнього розвитку і територіальної концентрації, аналіз промислово-територіальнкх зв’язків, установлення оптимальних зон, визначення економічно обґрунтованих зон збуту і споживання готової продукції, обґрунтування перспектив розвитку і напрямів ефективного використання капітальних вкладень.

Вивчення пропорційності дає можливість установити ступінь освоєння території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль кожного з них у системі територіального поділу праці.

Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу. За допомогою цієї моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв’язків з урахуванням зон сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, що зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні витрати капіталовкладень, розрахувати економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв.

Установлення технологічної взаємодії міжгалузевих комплексів сприяє поглибленому дослідженню проблеми перспективного регіонального розвитку.