logo
Regionalna_ekonomika

8.2 Науково-технічний потенціал

 

Науково-технічний потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що дають змогу ефективно вирішувати господарські завдання.

Науково - технічний потенціал включає:

·  матеріально-технічну базу науки (приміщення наукових установ, наукове обладнання і устаткування, експериментальні заводи, лабораторії);

·  кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, науково-технічний персонал);

·  індумаційну систему, яка забезпечує доведення даних досліджень до користувачів (наукові бібліотеки, інтернет);

·  організаційно-управлінську систему що включає планування науково-дослідних робіт, їх фінансування та управління.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів і лабораторій, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів постійно збільшується з метою розповсюдження і впровадження в практику наукових знань і реалізації єдиної науково-технічної політики.

Нерідко засоби науково-технічної діяльності називають науково-технічним потенціалом, елементами якого є:

·  науково-технічний інтелект — вчені, дослідники, конструктори, винахідники, експериментатори, обслуговуючий персонал (лаборанти, асистенти та ін.);

·  матеріально-технічна база науки — сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання й установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо;

·  інформаційна система — наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо, тобто все, що забезпечує постійне вдосконалення наукових знань, оперативне оброблення інформації та надання її користувачеві;

·  організаційно управлінська підсистема — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДЦКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

Критеріями високого рівня науково-технічного потенціалу є зростання:

·  національного інтелекту;

·  обсягу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

·  видів науково-технічних розроблень і їх відповідності світовим зразкам.

Серед елементів науково-технічного потенціалу активну, творчу функцію виконує інтелект, який властивий лише людині.

Інтелект — рівень розумового розвитку людини, який дає змогу розпізнавати навколишні явища природи і суспільства, самостійно пізнавати природні та суспільні закони, узагальнювати закономірності розвитку природних і суспільних процесів, створювати нові системи знань, виробництва, культури, побуту, тощо.

Попри те що інтелект є універсальною категорією, певні його особливості залежать від національної належності людини. Риси національного інтелекту формуються національною історією, мовою, культурою, освітою, релігією, побутом, традиціями, тобто загальнонаціональною ідеологією життя і розвитку нації. Національний інтелект є синтетичним показником розвитку нації та її індивідів. Він відображає рівень знань природних і суспільних процесів, рівень мислення, національного самоусвідомлення, моралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв’язків тощо. Будучи елементом трудового потенціалу суспільства, формує його працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціонального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства, держави.

Саме інтелект спонукає людину до наукової діяльності, яка є передумовою розвитку науки і техніки, виробництва, прогресу суспільства загалом.

Наукову діяльність з огляду на сферу її застосування поділяють на такі види:

·  академічна;

·  вищих навчальних закладів;

·  галузева.

Кожний із видів наукової діяльності володіє засобами і методами організації досліджень і здійснення розроблень.

Відповідно наукові дослідження з огляду на їх зміст і результати поділяють на два види:

·  фундаментальні — проводять з метою здобуття нових знань про об’єктивні закони розвитку природи, суспільства, мислення тощо. Ними займаються вчені академічної науки і вищих навчальних закладів. Імовірність одержання позитивних результатів, за оцінками експертів, становить 5—10%;

·  прикладні — проводять з метою застосування нових знань для вирішення конкретних практичних завдань. Зосереджені вони переважно в галузевих наукових установах, дещо менше — в академічних науково-дослідних інститутах та вищих навчальних закладах. Імовірність одержання позитивних результатів у прикладних дослідженнях — до 80%.

На розвиток наукового потенціалу впливають:

·  територіальна локалізація мережі наукових закладів;

·  нарощування сукупного потенціалу існуючих закладів науки;

·  територіальне розміщення ресурсів науки.

До чинників, які впливають на розміщення наукових центрів, належать:

·  культурне середовище;

·  освітній потенціал;

·  інформаційна інфраструктура;

·  інтелектуальний потенціал.

Наукові установи тяжіють до великих міст. Вважають, що термін адаптації наукових закладів у нових містах становить щонайменше 10—15 років. Найсприятливіші умови для академічної науки існують у великих містах. Наприклад, науковий потенціал України (до 70%) зосереджено у шести найбільших містах —Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Донецьку, Одесі.

Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні.

Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для промислових і комунальних викидів, що забруднюють довкілля. Територіальне поєднання наукових і освітніх установ, наукомістких виробництв сприяє єдиній цілі - докорінному перетворенню продуктивних сил суспільства і прискореному розвитку народногосподарського комплексу країни.

Розміщення наукових закладів впливає на розвиток галузей народного господарства. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурного центрах. Переважна їх кількість знаходиться у столиці України - Києві та великих промислових центрах - Харкові, Львові, Донецьку, а на периферії їх філії.

Значну роль у розміщені об’єктів народного господарства відіграють проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, споруд житлового і соціального призначення.

Особливу роль у розвитку наукових досліджень відіграє галузева (заводська) наука, а також спеціалізовані науково-дослідні інститути (НДІ). Нажаль, кризові явища найбільш гостро проявилися саме на цих ланках науки: у багатьох НДІ майже зруйнована матеріальна база, втрачений кадровий потенціал, відсутнє стале фінансування. Тільки у Кривому Розі за останні 12 років практично перестали існувати такі наукові центри, як НДІ рудного машинобудування (НДІРУДМАШ), науково-дослідний гірничий інститут (НДГРІ), НДІ автоматики та ін..

Значною проблемою залишаються питання підвищення рівня фінансування науки яке за станом на 2003 р. залишається майже в 10 разів нижче необхідного.

Стан розвитку та територіальне розміщення наукового потенціалу впливає на розміщення наукоємких галузей виробничої і невиробничої сфери. В свою чергу розвиток продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових закладів, що дозволяє краще вирішувати економічні і соціальні проблеми суспільства, швидше впроваджувати результати наукових розробок у виробництво.

Наукові центри фундаментальних досліджень України зосереджені, в основному, у великих економічних і культурних центрах (у місті Києві, обласних містах). Більш рівномірно розміщені по території галузеві НДІ, їхні філії і лабораторії.

Інтеграція науки і виробництва створила науково-виробничі об’єднання (НПО) і проектні інститути, які варто вважати найбільш ефективною формою прикладної діяльності науки.

В останні роки широко розвивається мережа недержавних вищих навчальних закладів і НДІ, число яких за станом на 2003 рік більш ніж у 3 рази перевищує кількість відповідних державних установ. Однак, багато подібних закладів, особливо приватні навчальні ВНЗ і їхні філії, створені в периферійних містах, мають дуже слабку учбово-матеріальну базу і недостатньо високий рівень викладацького складу, що негативно позначається на якості підготовки майбутніх фахівців.

Для забезпечення реальних перспектив розвитку наукового потенціалу в Україні необхідно вирішення наступних задач:

·  підвищити престижність науковців шляхом створення матеріальних і соціальних стимулів та гарантій;

·  підняти на достатній рівень фінансування державні наукові і навчальні заклади для чого збільшити у 8-10 разів об’єм фінансування на науку у державному бюджеті;

·  поліпшити матеріально-технічну базу навчальних і науково дослідницьких установ.

Контрольні запитання

1.  Виробничий потенціал, динаміка розвитку.

2.  Наука – безпосередня продуктивна сила суспільства.

3.  Науково – технічний потенціал і його склад.

4.  Динаміка кількості наукових закладів.

5.  Які задачі необхідно вирішити для забезпечення реальних перспектив розвитку наукового потенціалу в Україні.

9  Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах