9.3 Поділ народного господарство за формами власності
Власність - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто це відношення людини до предметів.
Відношення людини до власності визначається основним законом держави - її конституцією.
В Україні до встановлення незалежності діяла Конституція СРСР.
Після встановлення незалежності постало питання відношення людей до майна. Верховна Рада України 7 липня 1992 року прийняла Закон України «Про власність», яким не встановлено граничну норму на власність, але вказано, що приватна власність мусить мати трудовий характер, тобто власність громадян являється і примножується за рахунок їх доходів від участі у виробництві, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства, доходів від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції і цінні папери та отримані іншим шляхом, що не суперечить Закону.
Згідно з цим Законом приватизувати можна було все, за виключенням, того, що не підлягало приватизації:
· майно органів державної влади і управління;
· майно Збройних Сил;
· золоті і валютні фонди;
· державні матеріальні резерви;
· комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків;
· засоби урядового і спеціального зв’язку;
· об’єкти державної метеорологічної служби;
· національні, культурні й історичні цінності;
· об’єкти освіти, науки і культури, що фінансуються з бюджету;
· майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин;
· атомні електростанції.
Було передбачено, що покупцями державного майна можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства:
Для того, щоб більш справедливо поділити майно між членами суспільства, урядом країни було прийнято рішення про безоплатну передачу мешканцям житла, в якому вони проживали, а також кожному громадянину України незалежно від його віку (за виключенням колгоспників) було видано приватизаційні майнові сертифікати на суму 1 млн 50 тис, українських карбованців, за офіційним курсом станом на 1 листопада 1993 р.
Ці приватизаційні сертифікати можна було використовувати при приватизації державного майна.
В результаті сертифікованої приватизації більшість державного майна змінила форму власності на приватну. Але значна кількість власників сертифікатів не знаючи у які підприємства їх можна вкласти продали їх на стихійних ринках за безцінь (в основному за 10 українських карбованців або гривень).
Покупці приватизаційних сертифікатів стали власниками отриманого за них майна у вигляді заводів, фабрик, морських і річкових суден, літаків, родовищ корисних копалин і іншого.
Отримана будь-яким шляхом власність була юридично закріплена Конституцією України.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., «Кожен має право володіти , користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної і творчої діяльності». Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.
Згідно з Законом ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно з Конституцією України (стаття 41) громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватись об’єктами права державної та комунальної власності. Якщо у 1990 р. у власності держави знаходилось 100% власності промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, охорони здоров’я, науки, культури і мистецтва і 60% власності сільського господарства, то станом на 1 січня 2005 р. у державної власності залишилось всього 4,2% об’єктів, з них у промисловості 2%, у будівництві - 2,7%, торгівлі - 0,5%, транспорті і зв’язку - 7,2%. Навіть у освіті і охороні здоров’я частка підприємств з державною власністю становить відповідно 11,0 і 10,2%.
У результаті приватизації, скріпленої Конституцією України, станом на 1 січня 2005 року в приватній власності виявилось 88,2% промислових підприємств, 95,8% будівельних, 98,4% - оптової і роздрібної торгівлі, 91,1% - транспорту і зв’язку.
Таким чином, приватизація в країні майже завершена, не приватизованими залишились близько 10% підприємств, більшість з яких не підлягають приватизації.
Особливої уваги заслуговує приватизація в сільському господарстві. На період встановлення незалежності сільське господарство було представлено 7,7 тис. колгоспів, 2,1 тис. міжгоспів і 2,5 тис. радгоспів. У власності колгоспів і міжгоспів було сконцентровано 70% вартості виробничих основних фондів та матеріальних оборотних засобів. Це була колективна форма власності. Державна форма власності була представлена 2,5 тис. радгоспів та 30% вартості виробничих основних фондів і матеріальних оборотних засобів.
В перші роки незалежності держава була неспроможна забезпечити радгоспи необхідними матеріальними ресурсами та фондом оплати праці для персоналу радгоспів і вимушена була перетворити їх на колгоспи, залишивши у своїй власності 200 радгоспів Академії аграрних наук і 200 радгоспів Міністерства оборони України.
Що стосується землі, то після революції 1917 р. вся земля стала державною власністю. На землі, на яких були створені колгоспи, був виданий Державний акт на право довічного і безоплатного користування нею.
Після встановлення незалежності у січні 1992 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про форми власності на землю», яким поряд з державною земельною власністю була визнана і колективна та приватна власність. Цей Закон, по суті, поклав початок процесу роздержавлення і приватизації землі в Україні. Механізм реалізації даного Закону знайшов відображення і в інших законодавчих актах, прийнятих Верховною Радою України, а саме: в Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду; Законі про Земельну реформу; Земельному кодексу України; Законі про селянське (фермерське) господарство.
Згідно з цими законами всі землі були розділені між тими людьми, які на неї працювали. В основному власники земельних паїв уже отримали державні акти на них і використовують її за своїм бажанням.
Між членами колгоспів (працюючими і тими, що працювали раніше) було розділено і майно колективних господарств. У різних господарствах люди поступили з ним по різному. В одних господарствах майно розібрали і як результат у сільськогосподарських підприємствах залишились менше половини вартості виробничих основних засобів від тієї кількості, яка була на кінець 1990 р. Але є колективи, які зберегли свою власність і працюють так, як працювали до реформування. Господарства, створені на приватній власності на майно і землю, ефективно працюють, розвиваються, раціонально використовуються їх трудові ресурси, але таких господарств мало. В ефективно працюючих господарствах зайнято лише 1,0 млн чоловік, або 20% від тієї кількості, що була у сільському господарстві в 1990 р. Це свідчить про те, що більшість сільськогосподарських підприємств (колишніх колгоспів і радгоспів) розпалося. На їх землях створюються фермерські господарства, яких уже понад 40 тис. Багато людей, які отримали земельний пай, господарюють особисто па своїй землі, а більшість здають свою землю в оренду.
В деяких колишніх господарствах люди зрозуміли свою помилку і відроджують свої господарства, але зробити це надто важко.
За формами власності показник рентабельності продукції у 2000 р. загалом в Україні становив: по підприємствах державної власності — 4,0%; комунальної — 1,4, приватної — 2,2, колективної — 2,4, по інших — 0,7%. Це означає, що на сучасному етапі підприємства державної власності працюють більш ефективно порівняно з іншими формами власності, хоча рівень рентабельності у розмірі 4,0% є занадто низьким.
У перспективі в країні будуть успішно функціонувати різні форми господарств, але всі вони уже будуть створені на приватній власності на землю і майно. Майбутнє сільського господарства України за крупними господарствами.
Згідно з чинним законодавством використання власності не може завдавати шкоди правом, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природну якість землі. В майбутньому держава зуміє на законодавчому рівні забезпечити раціональне використання земельних ресурсів країни.
Контрольні запитання
1. Поняття народногосподарського комплексу.
2. Стан розвитку народногосподарського комплексу України.
3. Показники, які характеризують рівень економічного розвитку країни.
4. Місце України за рівнем економічного розвитку.
5. Форми власності.
6. Поділ галузей народного господарства за формами власності.
10 Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України
- 1.1 Продуктивні сили як невід’ємна складова розвитку економіки
- 1.2 Предмет, мета, структура і задачі науки
- 1.3 Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни
- 2.1 Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва
- 2.2 Економічні передумови розміщення продуктивних сил України
- 2.3 Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки
- 3.1 Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил
- 3.2 Основні принципи і фактори розміщення продуктивних сил
- 3.3 Аналіз і формування економічного розвитку регіонів
- 4.1 Сутність, функції, критерії та принципи економічного районування
- 4.2 Типи економічних районів
- 4.3 Територіальна організація продуктивних сил України
- 5.1 Методи аналізу територіальної організації економічної системи
- 5.2 Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництв
- 6.1 Сутність природно-ресурсного потенціалу, його структура та економічна оцінка
- 6.2 Характеристика природно-ресурсного потенціалу
- 6.3 Охорона природних ресурсів
- 7.1 Чисельність населення та джерела його формування
- 7.2 Урбанізація та її наслідки
- 7.3 Трудові ресурси і зайнятість населення
- 8.1 Виробничий потенціал
- 8.2 Науково-технічний потенціал
- 9.1 Сутність та структура народного господарства
- 9.2 Місце України за рівнем економічного розвитку
- 9.3 Поділ народного господарство за формами власності
- 10.1 Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів
- 10.2 Структурна переорієнтація економіки України
- 11.1 Сутність регіональної економіки
- 11.2 Регіональні системи ринкових відносин
- 11.3 Особливості регіонального ринку
- 12.1 Особливості регіонального розвитку територій України
- 12.2 Діагностика регіонального розвитку
- 12.3 Принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку
- 13.1 Поняття, цілі, основні принципи та завдання державної регіональної економічної політики
- 13.2 Етапи та механізми реалізації державної регіональної економічної політики
- 13.3 Принципи і чинники управління регіональним розвитком
- 14.1 Об’єктивні передумови розширення зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.2 Основні форми і географія зовнішньоекономічних зв’язків
- 14.3 Сучасний стан і проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України