Висновки

1. Сучасний аграрний сектор, покликаний задовольнити потреби людей в продуктах харчування, а промисловість – у сировині, може успішно це здійснювати за умов агропромислової інтеграції, ефективне функціонування якої в Україні пов’язано з цілою низкою об’єктивних і суб’єктивних обставин, які супроводжують зміни в перехідному періоді.

2. Одною з основних проблем аграрного сектора розвинутих країн є фермерська, що має особливості перебігу як у довгостроковому періоді, пов’язаними з ціновою нееластичністю попиту, випереджуючими темпами НТП, відставанням попиту на фермерську продукцію, відносною іммобільністю ресурсів, так і в короткостроковому, де нееластичний характер попиту перетворює незначні зміни обсягів виробництва і попиту на зовнішньому та внутрішньому ринках у набагато більші коливання цін і фермерських доходів.

3. У зв’язку з тим, що ринковий механізм саморегуляції не в стані подолати всі суперечності, які існують в аграрному секторі економіки, його слід доповнювати державним регулюванням. І хоча різні держави з обмеженим успіхом здійснюють свої різноманітні програми, позитивний досвід державного регулювання в розвинутих країнах слід упроваджувати в Україні.

4. Система державного регулювання економіки в Україні знаходиться в стадії формування, де в основному йде розробка ринкового господарського законодавства.

5. Визначення ефективності аграрної політики вимагає переважно якісних оцінок. Слід відмітити певну стабілізацію в безпосередньо сільськогосподарському виробництві АПК України.