Тема 1.1. Предмет, метод і задачі дисципліни.

В цій темі вивчаються теоретичні застави дисципліни, головні загальноекономічні поняття і визначення.

Предметом науки про регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторового (територіального) розміщення, територіальної організації комплексів продуктивних сил, а також визначення шляхів і засобів організації соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Об’єктом вивчення даної науки виступають всі елементи просторової організації продуктивних сил – природно- і трудоресурсний потенціал, міжгалузеві і галузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та система господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об’єктів вивчення регіональної економіки є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюють природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці і засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду і сировинні матеріали (сировину), як-то бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини і устаткування, будівлі і споруди, засоби транспорту і зв’язку, а також земля. Головною складовою частиною продуктивних сил є праця.

Наука регіональна економіка близька до соціально-економічної географії і розміщенню продуктивних сил – вони мають один і той же об’єкт дослідження. А проте вони не тотожні. Соціально-економічна географія вивчає переважно стан продуктивних сил на якийсь конкретний момент, відповідає на питання “де й чому саме тут”; для РПС важливіший економічний результат розміщення і територіальної організації продуктивних сил – це ефективність розміщення виробництва, то для регіональної економіки важливішим є розвиток продуктивних сил в конкретних регіонах країни.

Методичною заставою курсу виступає діалектичний матеріалізм і основоположення значення мають соціально-економічні закони в області розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують які головні обставини обумовлюють регіональний розвиток є “географічний детермінізм”. Коріння його сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбону); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтерське, Рекло, Гантингтон, Ратцель. Сутність розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. Соціальні процеси, на думку детерміністів, відіграють другорядну роль.

У 19ст. розробляються теорії розміщення виробництва, їхніми засновниками були І.Тюнер, Авебер, у 20-го ст.. – А.Гетер, Альош, Вкристалер. Ці теорії спирались на визначену роль прибутку за умов ринкового господарства. Так, А.Вебер доводить, що капіталістична промисловість розміщується за принципами найменших витрат. На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою й агломераційною. Далі ця теорія була розвинута А.Кльошем, який доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємств є максимальний прибуток. Головну увагу він приділяв ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Досить популярною у 20-30 роках 20-го століття була на Заході “хорологічна” концепція вченого А.Гетера. Він довів, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Сьогодні цілком очевидно, що описовість не лише початковий етап дослідження явищ і процесів про розміщення продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на непізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв’язків між об’єктами і явищами, з одного боку, і територією, до якої вони приурочені – з іншого.

Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний прогрес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені приходять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всезагального характеру. На розміщення продуктивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що проявляється на мікро-, мезо- та макрорівнях від низових адміністративних територіальних районів до середніх та великих територіальних цілісностей. Вся реальна різноманітність виробничої і невиробничої діяльності населення окремих місцевостей значною мірою формується як результат процесу територіального поділу праці. Він є незворотним об’єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

В цій темі також розглядаються методи дослідження розміщення продуктивних сил (діалектичний, системного аналізу, балансовий, економіко-математичний з використанням ПОМ, картографічний, статистичні методи і др.).

Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття “оптимальності” передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

Головні проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства; з розвитком регіонів країни:

1. Донедавна Україна входила до складу іншої держави і її спеціалізація зумовлювалася проблемами територіального поділу праці тієї вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевищуючи власні потреби України, а інші – розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу. Тому однією з головних проблем РЕ є трансформація галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. Недостатній розвиток наукомістких галузей, що дисонує з наявністю потужності науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту висококваліфікованих робітників та інженерів.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров”ї поєднується з невикористанням ресурсів у Західному регіоні.

4. Екологічні проблеми країни та її регіонів.

5. Проблеми створення сучасних форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах країни.

6. Потреба структурної перебудови економіки України пов’язана з проблемою конверсії.

Запитання і завдання

1. Що вивчає наука “Регіональна економіка” і які наукові напрямки розробляються у цій галузі, науці?

2. Які завдання вирішує наука РЕ?

3. У чому полягають методологічні основи науки про розміщення і регіональний розвиток?