Тема 2.3 Фактори сталого розвитку продуктивних сил.

Новою парадигмою розвитку українського суспільства, узгодженого з більшістю країн світу, є парадигма сталого розвитку, яку доцільно розуміти на лише в контексті стосунків людини і природи для розширення можливостей економічного зростання, а як скоординовану глобальну стратегію виживання людини, орієнтовану на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.

Сталий розвиток продуктивних сил як одна з закономірностей розміщення ПС визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Ідея сталого розвитку була прийнята з політичним та соціальним звучанням на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Була розроблена Концепція „Сталого розвитку”, в якої підкреслена її міжнародна і економічна складова, акцентована увага на соціальному аспекті розвитку. У результаті сталий розвиток став найбільш важливою парадигмою кінця ХХ століття.

Сталий розвиток – це економічне зростання, що забезпечує підвищення якості життя населення та його екологічну безпеку.

Концепція сталого розвитку охоплює дві важливі ідеї:

• Перша полягає в тому, що цей розвиток передбачає вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем – розвиток буде сталим тільки тоді, коли буде досягнута рівновага між різними факторами, що зумовлюють загальний рівень життя;

• Друга ідея проголошує, що нинішнє покоління має обов’язок перед прийдешніми поколіннями залишити достатні запаси соціальних, природних та економічних ресурсів для того, щоб вони могли забезпечити для себе рівень добробуту не нижчий, ніж той, що ми маємо зараз.

Ця концепція ставить фундаментальне завдання поєднати динамічний економічний розвиток із наданням рівних можливостей кожному члену суспільства за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів та ліквідації залежностей між економічним зростанням та забрудненням довкілля.

У центрі концепції сталого розвитку перебуває людина, оскільки вона та її потреби є метою суспільної діяльності, і вона ж є основним фактором досягнення мети. Людина (як ресурс розвитку), з одного боку, є біологічною істотою, з іншого – носієм інтелекту, творцем і споживачем інформації (в широкому значенні), яка є невичерпним ресурсом розвитку. Тому надзвичайного значення в суспільстві, яке розвивається на засадах сталого розвитку, набувають освіта, де формується і нарощується цей ресурс, і охорона здоров’я як галузь, яка забезпечує збереження і відтворення біологічного носія цього ресурсу. Людина як особливий вид ресурсів не лише наділена інтелектом, але і здатна роботи вибір. Чим більше можливостей виробу вона має тим більший рівень свободи панує в суспільстві. НЕ позитивність сучасності полягає в тому, що наукові знання людства здебільшого спрямовані не на раціоналізацію забезпечення потреб населення, а на винахід технологій, що дозволяють здійснювати масштабні завойовування природних ресурсів. Отже, екологічна модернізація суспільства може стати відповіддю на протиріччя між економічним зростанням, соціальним добробутом та збереженням довкілля.

Сталий розвиток продуктивних сил України можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко-технологічного переозброєння виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу.

Для розв’язання завдань сталого розвитку в Україні принципово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональне система поселень, формування ефективної еколого-економічної політики держави.

Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обґрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону. Головна увага має зосереджуватися на об’єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навколишнього середовища. При цьому повинні опрацьовувати програми безпечного проживання на територіях з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації населення до несприятливих екологічних умов.

Практичним інструментом у контексті забезпечення сталого промислового розвитку України є розробка і реалізація програм використання і охорони природно-ресурсного потенціалу та екологічної реабілітації її регіонів.

Доцільність розробки і реалізації Програми використання і охорони природно-ресурсного потенціалу на регіональному рівні вимагає суттєвої адаптації у нашій країні до європейських стандартів із природокористування.

Місією Програми використання і охорони природно-ресурсного потенціалу забезпечення перспектив сталого просторового розвитку регіону на основі активізації його природно-ресурсних чинників.