3.1. Складові природного середовища та їх характеристика
Середовищем життєдіяльності людини є оточуюча нас природа у всіх її проявах. Географічна оболонка Землі складається з атмосфери, гідросфери, біосфери і літосфери. Головна властивість географічної оболонки - це постійний обмін речовиною й енергією не тільки між компонентами оболонки, але і між оболонкою і космосом.
Атмосфера ( від грецького "атмос" - повітря ) - захисна оболонка Землі є основою життя, визначає окисні процеси живої і неживої матерії, охороняє від різких добових перепадів температури (які могли б досягти 150-200°С ), захищає від шкідливих сонячних і космічних випромінювань. Атмосфера має шарувату будівлю і складається з: тропосфери, стратосфери, іоносфери, екзосфери. Шари ці не мають чітких границь.
Тропосфера - нижній, найбільш щільний шар повітря, висотою 10-15 км, становить 80% маси атмосфери. Особливість тропосфери — температура зменшується зі збільшенням висоти над Землею. У тропосфері формується погода; дощ, сніг, вітер і т.п. Тропосфера за хімічним вкладом відноситься до азотно-кисневого типу: 78,09 % азоту; 20,94 % кисню; 0,93 % інертних газів; 0,03 % діоксіду вуглецю (CO2).
Стратосфера розташована над тропосферою до висоти 40 км. Її особливістю є постійність температури (не залежить від висоти), але життєдіяльність в ній людини без захисного костюма неможлива. У стратосфері знаходиться озоновий шар (О3) у дуже розрідженому стані. Якщо б усю кількість озону зібрати при тиску 760 мм рт. ст. і температурі 20° С, то товщина цього прошарку склала б всього 2,5-3 мм. Озон поглинає жорстке ультрафіолетове випромінювання і затримує 20% інфрачервоного випромінювання Землі (зберігає тепло) і тим самим охороняє життя на Землі.
Іоносфера розташована до висоти 1300 км, характеризується підвищеною іонізацією молекул газу, (іон - заряджена частка: атом, позбавлений одного електрона, чи атом із зайвим електроном). Іоносфера захищає все живе від впливу космічної радіації, впливає на поглинання чи відбиття космічних хвиль.
Екзосфера поширюється до висоти 10 тисяч кілометрів і характеризується розрідженістю речовини, близької до міжпланетного простору.
Гідросфера - водяна оболонка Землі, поєднує усі вільні води: океанів, морів, рік, озер, гірських і полярних льодовиків, підземну, ґрунтову й атмосферну вологу. Гідросфера займає 71% поверхні Землі, внутрішні водоймища – 5%.
Загальна кількість води - 1,5 млрд. км3, чи 0,001 маси планети. 97% - це води морів і океанів, 2% - води льодовиків і менш 1% приходиться на підземні і ґрунтові води. Водяна оболонка Землі ніде не переривається в межах літосфери, атмосфери і біосфери.
За ступенем мінералізації води можна розділити на: прісні зі вмістом солей до 1 г/л; солонуваті –1-25 г/л; солоні – 26-50 г/л; розсоли – більше 50 г/л.
Прісної води усього на Землі 0,35% від загальної її кількості. Ще 1,65% прісної води знаходиться в льодовиках.
Вода впливає на основні геологічні процеси, визначає клімат, регулює ритм термодинамічних процесів, збуджених енергією Сонця. Вода - це своєрідний мінерал, що забезпечує існування живих організмів і розвиток процесів життєдіяльності на Землі.
Живі організми містять у середньому більше 60% води. При втраті живим організмом 10-20% води настає його смерть.
Зв'язані між собою складові частини гідросфери, обмінюючись і взаємодіючи, оновлюються, і природа як би відновлює свою рівновагу. Атмосферні води оновлюються за 10 діб; у поточних ріках відновлення відбувається за 12 діб, в океанах - за 3000 років, у підземних водах - за 5000 років, у льодовиках - за 8000 років. Круговорот самоочисної води - це вічний рух, що забезпечує життя на Землі.
Біосфера ("сфера життя") – це оболонка Землі, у якій виникла й існує життя. Біосфера історично древня, шарувата, багатокомпонентна, саморегулююча структурна оболонка планети, створена впливом живої речовини (рослин, тварин, мікроорганізмів) з неживою матерією (природою), яка визначила склад атмосфери, осадових порід, ґрунти і гідросфери.
Біосфера - це гігантський акумулятор і унікальний трансформатор променистої енергії Сонця. Основним джерелом енергії є енергія Сонця, однак на фотосинтез рослинами (моря, океанів, суші) використовується тільки 0,5% сумарної сонячної радіації, що падає на земну поверхню. 30% енергії Сонця відразу відбивається атмосферою в космічний простір, 8% - відбивається пилом, зваженого в атмосфері і трохи більш 10% поглинається водяною парою, киснем і ін. газами атмосфери.
За даними вчених, за рік рослинний світ засвоює 22 х 1011 т СО2, і запасає 4 х 1017 ккал сонячної енергії, що у сто разів більше, ніж виробляється всіма електростанціями світу.
За рахунок фотосинтезу весь кисень атмосфери оновляється за 2000 років, а СО2- через кожні 300 років.
Найголовнішою рухомою силою в біосфері є енергія сонця і енергія внутрішнього тепла Землі з урахуванням радіоактивного розпаду елементів.
Щорічна продуктивність (кількість біомаси) рослинного світу складає 177 млрд. т . З них 122 млрд. т виробляє рослинність суші, 55 млрд. т – рослинність моря. Енергетична місткість біомаси складає близько 2,3 · 1021 Дж.
Один грам бактерій містить понад 600 млрд. організмів. При наявності живильних речовин і безперешкодному розмноженні потомство однієї бактерії за 5 діб здатне заповнити весь світовий океан.
Організми біосфери об’єднуються на трьох рівнях: популяції, співтовариства, екосистеми.
Популяція - це група осіб будь-якого виду організмів. Співтовариство - це всі популяції, що займають визначену площу. Біологічні співтовариства разом з компонентами природного комплексу утворюють екосистеми - первинні структури біосфери.
Верхньою границею біосфери є озоновий шар стратосфери. Нижня границя біосфери проходить у літосфері на глибині 4,5 км, в океані на глибині 11 км.
Сонячна енергія характеризується щільністю світлового потоку, який досягає земної атмосфери і визначається як сонячна константа R = 1352 Вт/м2. Одиниця площі всієї поверхні атмосфери отримує в середньому ¼ сонячної константи. Близько 56 % R йде на випаровування води. Під час конденсації вологи 44 % цього тепла витрачається на нагрівання повітря, води, ґрунту. Менше 1 % сумарної радіації вилучається при фотохімічних реакціях в нижніх прошарках атмосфери, верхніх прошарках води і в клітинах рослин. Головна складова цих фотохімічних реакцій – фотосинтез.
Основне призначення біосфери полягає не в постачанні людини їжі і кисню повітря, а в підтримці планетарної рівноваги на Землі.
Неживою частиною біосфери керують продуценти. Продуцентами керують консументи. Діяльність останніх визначають зворотні зв’язки, що йдуть від продуцентів.
Продуценти або автотрофи – це організми, що створюють органічну речовину з рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу та мінеральних солей. До цього типу належать рослини (їх близько 350 тис. видів, за масою становлять 2,4 · 1012 т).
Консументи або гетеротрофи – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок харчування продуцентами. До них належать рослиноїдні тварини, хижаки і паразити, а також рослини та гриби-хижаки. Їх близько 1,5 млн., за масою – близько 2,3 · 1010 т.
Редуценти – мікроорганізми, що розкладають органічну речовину продуктів і консументів до сполук: води, вуглекислого газу і мінеральних солей. Взагалі їх нараховується 75 тис. видів, а сумарна маса дорівнює 1,8· 108 т.
Літосфера (літос в грецькій мові - камінь) - верхній, кам'яний, твердий шар Землі, що складається з осадових порід. Осадові породи — речовина, що утворилася в результаті розкладання продуктів життєдіяльності організмів і самих організмів. Нижньою границею літосфери є поверхня Мохоровича (на рівнинах - 30-40 км, у морях, океанах – 3 - 5 км, у горах - 50 км ), нижче якої лежать гранітний і базальтовий шари.
Усі природні тіла, компоненти, що людина використовує для задоволення своїх потреб у процесі життєдіяльності, називаються природними ресурсами.
Природні ресурси умовно розподіляють на наступні групи:
– планетарні, космічні;
– водяні;
– ґрунтові, рослинні, фауністичні, кліматичні;
– копалини;
– атомні.
Сучасний період існування людства характеризується масштабним і не завжди раціональним використанням природних ресурсів.
- Міністерство освіти і науки України
- Системний підхід в безпеці життєдіяльності
- Лекція 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
- 1.1. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
- 1.2. Терміни та визначення безпеки життєдіяльності
- 1.3. Характеристика системи “людина – життєве середовище”
- 1.4. Класифікація небезпечних і шкідливих факторів (ншф)
- 1.5. Основні положення теорії ризику
- 1.6. Управління та прогнозування ризиків
- 2.1 Людський чинник в системі безпеки
- 2.2 Значення аналізаторів людини в системі ”людина - життєве середовище”
- 2.3. Структура аналізаторів, їх властивості. Закон Вебера-Фехнера
- Основні види рецепторів
- 2.4. Характеристика основних аналізаторів
- 2.5. Природа людських помилок
- 3.1. Складові природного середовища та їх характеристика
- 3.2 Гігієнічна характеристика чинників природного середовища
- 3.3. Природні небезпеки
- План лекції
- 4.1. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
- 4.2. Урбанізоване середовище
- 4.3. Небезпечні та шкідливі чинники техногенного середовища
- 4.4. Показники оцінки шкідливої дії речовин
- 4.5. Сукупна дія небезпечних і шкідливих чинників міського і побутового середовища
- 5.1. Загальні принципи забезпечення державної безпеки
- 5.2. Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності
- 5.3. Правові основи безпеки життєдіяльності
- 5.4. Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності
- Список літератури