179.Продовольчий потенціал: українські реалії в світлі міжнародних проблем

Розглядаючи перспективи міжнародної економічної діяльності для України, а також моделюючи довгострокову експортну спеціалізацію як країни в цілому, так і індивідуальних суб’єк­тів виробничо-збутової діяльності, не можна не враховувати суперечливі особливості розвитку національного продовольчого сектору. Ця суперечливість передусім полягає в тому, що значний виробничий, експортний потенціал, який є в наявності, не реалізується в достатній мірі. А потенціал цей є значним. Для підтвердження цього досить сказати, що АПК України забезпечував 30 % харчової продукції усього колишнього Союзу РСР, а по окремих ключових пози­ціях — переважну частину товарів. Зокрема, вироблялося 70 % солі, 60 % цукру колишнього СРСР, причому за останнім показником до 1990 р. Україні належало перше місце в світі. Серед інших важливих видів виробництва можна відзначити виробництво спирту — 40 % та олії — 35 % від загальнорадянського показника.

Для розуміння особливостей такого співробітництва для України важливо враховувати, що вона є не тільки виробником, а й великим споживачем агропромислової продукції. Причому через розбалансованість виробництва в галузі наша держава інколи закуповує продукцію, яку потенційно могла б виробляти. Така ситуація виникає навіть стосовно зернової продукції, як, наприклад, у квітні 2007 р., коли постало питання (причому не вперше) про закупівлю хлібного зерна в Казахстані та у країн Східної Європи, а в 2011 – імпорт гречки з Китаю. Експортна орієнтація аграрного господарства є важливим фактором його розвитку, який, діючи протягом століть, зумовив національну спеціалізацію окремих країн, зокрема й України.

Але сьогодні потенціал аграрної спеціалізації України значною мірою обмежується як факторами геоекономічного порядку (жорстка конкуренція на міжнародних ринках агропродукції, кількісні обмеження на ввезення з боку ряду країн, і передусім ЄС), так і неможливістю подовження практики інтенсивного розвитку агровиробництва та надмірної експлуатації земельних ресурсів. Адже відомо, що Україна — це найбільш розорана країна Європи, причому вона потерпає від прогресуючої деградації земельних угідь, площа яких становить біля 20 млн га.

При цьому на виробництво одиниці валового продукту АПК Україна витрачає в 2—3 рази більше енергоресурсів та сировини, ніж провідні ринкові країни. А через погану систему транспортування, незадовільний стан шляхів сполучень, нерозвинутість інфраструктури галузей переробки аграрної сировини в Україні втрачається значна частина зібраного врожаю (найгірші «досягнення» по окремих роках — біля 60 %), що зменшує експортний потенціал та призводить до імпортної залежності.

Ключовими складовими експортного розвитку агропромислової галузі України мають стати підвищення якоcті пpoдyкції до рівня світових стандартів, подолання oбмeжeнь нa eкcпopт yкpаїн­cької cільcькoгocпoдapcької пpoдyкції в інші кpаїни, в тoмy чиcлі y кpаїни CHД та ЄС, залучення до aгpapного ceктopу інoзeмниx інвecтицій, зокрема через cтвopeння cпільниx підпpиємcтв.