1.2 Предмет, мета, структура і задачі науки

 Предметом науки про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації компонентів продуктивних сил, їх сучасне і перспективне розміщення, а також визначення шляхів і засобів ефективної організації економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів — природо-і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об’єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Мета науки про розміщення продуктивних сил — це всебічне (демографічне, екологічне та економічне) обґрунтування перспективного розміщення продуктивних сил, а також удосконалення існуючих систем РПС для покращення соціально-економічної ефективності суспільних витрат праці.

Мета курсу РПС — це формування у студентів вмінь і практичних навичок розв’язання складних задач, обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної продуктивної ситуації.

Продуктивні сили — це сукупність людських, матеріальних та інших силових елементів, суттєвою властивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними.

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задовольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У процесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підвищувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матеріальну основу суспільства

Сучасне наукове розуміння змісту поняття продуктивні сили включає перелік певних складових його елементів. До них відносять:

·  предмети і знаряддя праці, населення,

·  трудові та природні ресурси,

·  виробництво і сферу обслуговування,

·  галузеві та міжгалузеві комплекси,

·  соціальну інфраструктуру,

·  територіальні системи господарювання;

·  систему суб’єктивних (людина) і речових елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною та природою в процесі суспільного виробництва.

Цей перелік можна продовжити, але він включатиме ті ж самі елементи з більшою чи меншою їх деталізацією. Основними структурно-компонентними елементами продуктивних сил є людина та засоби виробництва, а також форми суспільної і територіальної їх організації.

Існує інший підхід до визначення структури продуктивних сил. Так, за рівнем ускладнення і висхідного розвитку виділяють три їх форми:

·  природні продуктивні сили, які характеризують найнижчий ступінь розвитку продуктивних сил і являють собою природну силу людини та природні засоби життя і праці людей;

·  суспільні продуктивні сили, що виникли внаслідок розвитку суспільного і територіального поділу праці та особливостей і форм споживання. Суспільний і територіальний поділ праці, особливий характер розвитку особистого та суспільного споживання сприяли посиленню суспільної продуктивної діяльності, її результативності;

·  загальні продуктивні сили, а саме: інтелектуальний потенціал. Завдяки йому вдосконалюються засоби виробництва, якими користується людина в процесі праці, і стає більш продуктивною її діяльність. Крім того, інтелектуальний потенціал сприяє розкриттю нових властивостей природних тіл, особливостей дії різних сил природи і суспільства, збагаченню знань, найбільш повному оволодінню знаннями про природу і суспільство для використання їх у практичній трудовій діяльності.

В умовах обмеженості ресурсної забезпеченості інтелектуальний потенціал є найбільш перспективним джерелом зростання продуктивних сил. Загальною властивістю останніх є те, що їх дія стосується усіх сфер людської діяльності — фізичного, духовного, інтелектуального розвитку людини, забезпечення соціального прогресу і розвитку природи у цілому.

Сучасна наука про розміщення продуктивних сил має чотири основні напрямки, що складають її структуру:

·  розробка теоретичних і методологічних основ та умов РПС (закономірностей, принципів і чинників РПС, методів аналізу територіальних структур);

·  розробка і дослідження основних передумов до розподілу виробництв і підприємств (досліджується науковий потенціал, ресурсні можливості, трудові ресурси);

·  вирішення питань практичного розвитку і розміщення галузей та комплексів (транспорту, енергетики, металургії, будівельної індустрії і т. п.);

·  формування територіальної організації економіки держави (економіко-адміністративне районування, зовнішньоекономічні зв’язки і т. п.).

У зв’язку з вищевикладеним, основними задачами сучасної науки про розміщення продуктивних сил в Україні є:

·  оволодіння знаннями теорії і практики розподілу продуктивних сил в умовах ринкових відносин всіма економістами, організаторами та управлінцями виробництва;

·  аналіз існуючого положення з РПС в Україні;

·  розробка положень з перерозподілу виробництв між окремими територіальними регіонами та економічними районами України;

·  перепрофілювання більшості виробництв на випуск конкурентоспроможної продукції, що орієнтована на більш повне задоволення попиту вітчизняних і закордонних споживачів;

·  зменшення потужності тих виробництв, що мають більшу енергоємність і матеріаломісткість, ґрунтуються на нераціональному використанні корисних копалин, спричиняють значний збиток навколишньому середовищу;

·  утворення промислових комплексів безвідходного виробництва, а також підприємств з переробки промислових відходів, вторинної сировини і т. п.;

·  екологізація всіх видів виробництва;

·  науково обґрунтоване прогнозування розміщення продуктивних сил держави на перспективу;

·  досягнення збалансованого розподілу продуктивних сил, яке б максимально сприяло економічній незалежності і потужності України;

·  удосконалення і розвиток зовнішньоекономічної інтеграції.

При вирішенні зазначених задач наука про РПС щільно взаємодіє з іншими науками, в тому числі з біологічними, технічними, географічними, геологічними та ін. Ґрунтуючись на економічних законах і категоріях, наука про РПС широко використовує результати досліджень економічної теорії і прикладної економіки, фінансів, економіки праці, економічної статистики, кібернетики, економічної географії і т. п. Вирішення питань РПС не можливе без врахування екологічних вимог, вимог охорони навколишнього середовища, демографічних, соціально-суспільних і політичних умов. В свою чергу наука про РПС збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні показники діяльності економічних суб’єктів і т. п.

За своїм статутом наука про розміщення продуктивних сил є частиною економічної теорії і базується на основних положеннях макро- і мікроекономіки, а також міжнародної економіки.

Вирішуючи задачі, наука про РПС використовує широкий спектр сучасних методів теоретичних і прикладних досліджень (статистичні, економічні, балансові, прогнозні, моніторингові і т. п.). Як і будь-яка наука, наука про РПС використовує ряд специфічних категорій, термінів і понять, які необхідно знати.

Речові елементи — це знаряддя праці, будівлі, дороги, техніка, транспорт та інші засоби праці, що служать провідником дії людини на предмети природи з метою їх перетворення у продукт праці.

Уособлені елементи — це люди, які виробляють засоби праці і приводять їх у рух в процесі трудової діяльності з метою одержання з предметів природи продуктів праці.

Виробництво — це процес взаємодії між людьми, їх вплив на речовину природи й формування рис і здібностей людини, необхідних для створення матеріальних і духовних благ та послуг.

Для виконання будь-яких робіт необхідним є, як мінімум, три елемента:

·  предмет природи, з якого можна виготовити ту чи іншу річ шляхом дії на нього знаряддями праці;

·  засоби праці, за допомогою яких здійснюється виготовлення продуктів праці (в цій ролі найчастіше виступають знаряддя праці, що служать провідником дії людини на предмети природи):

·  праця людини і її цілеспрямована діяльність на створення продуктів праці.

Територія — простір землі, внутрішніх і прибережних вод, включаючи повітряний простір над ними з певними межами. Наприклад, територія міста, району і т. п.

Територіальний поділ праці — це процес виробничої спеціалізації території, у зв’язку з посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.

Розміщення продуктивних сил — це визначення найвигіднішого за критерієм прибутковості місця розміщення підприємства. Ефективність виробництва нерідко залежить не так від його технічного рівня, як від правильного розміщення.

Розвиток продуктивних сил — це процес використання (екстенсивний або інтенсивний) продуктивних сил. Наприклад, нарощування видобутку корисних копалин або підвищення ефективності їх переробки, збільшення чисельності працюючих, розширення виробничих потужностей і т. п.

Екстенсивне розміщення — це розміщення, яке пов’язане з кількісними змінами, збільшенням або розвитком. Наприклад, розміщення за рахунок збільшення території або просторових розмірів об’єктів і т. п.

Екстенсивне використання — це процес збільшення обсягів виробництва за рахунок додаткового залучення матеріальних або людських ресурсів.

Інтенсивне розміщення — це розміщення, яке пов’язане з більш напруженим (повним) використанням наявних потужностей і територій. Наприклад, підвищення відсотка вилучення заліза з руди, будівництво додаткових потужностей виробництва, створення суміжних підприємств на одній і тій ж території і т. п.

Економічний район — це форма територіальної організації господарства країни, господарська територія, в якій на основі територіального поділу праці, специфічних особливостей структури господарства, наявних ресурсів, спільності соціально-економічних, екологічних, демографічних проблем формується і розвивається територіально-господарський комплекс задля підвищення життєвого рівня населення.