logo search
Regionalna_ekonomika

11.1 Сутність регіональної економіки

 

Економіка - це наука про вміння раціонально вести господарство, незалежно на якому рівні, - підприємства, населеного пункту, області та країни в цілому.

В мініатюрі господарство країни являє собою певну територію - регіон, найважливішою ознакою якого є цілісність і єдність природного, матеріального і соціального середовища.

Регіональна економіка – одна з найважливіших галузей економічної науки, що вивчає тенденції і залежності економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності на даній території.

З поняттям «регіон» пов’язаний термін «регіональна економіка» і у її сфері повинно бути матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт), торгівля, а також зовнішньоекономічна діяльність.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв’язки.

До основних проблем, які вирішує регіональна економіка відносяться:

·  визначення територіальних пропорцій різних видів економічної діяльності;

·  визначення територіальної структури господарства, тобто співвідношення обсягів економічної діяльності на даній території;

·  обґрунтування доцільності формування та розвитку внутрішніх та міжрегіональних економічних структур;

·  визначення обсягів та економічна оцінка ресурсозбереження господарства регіону;

·  оцінка ефективності функціонування суб’єктів господарювання на даній території та визначення шляхів її підвищення;

·  обґрунтування методів та організаційних засобів дослідження регіональної економіки.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

·  комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

·  єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

·  територіальна спільність виробництва;

·  відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

·  цілісність системи соціальної інфраструктури;

·  поєднання територіального та галузевого управління об’єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості регіону, його економічну спроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні в єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах:

·  комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону;

·  виявлення джерел та масштабів розвитку;

·  визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, одним із найважливіших завдань розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції із загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс і завдання не можуть вирішуватись окремо одне від одного. їх реалізація нереальна без ефективної системи управління на територіальному рівні.

Звідси випливає, що територіальна система повинна здійснювати керівництво народним господарством, соціальною сферою та питаннями екології, мати для цього необхідні повноваження, методику і важелі управління, а також відповідні структурні підрозділи.

Звичайно, розробка широкого кола проблем території можлива і через галузеві органи управління - міністерства та відомства. Але питання розвитку регіону не є їх основною функцією, а значить, вони, як правило, вирішуватимуться складно і повільно. Крім того, в умовах все більш широкого розповсюдження різноманітних форм власності галузева система, яка розрахована на організацію в основному державного сектору, стає неефективною. При подальшому розвитку ринкових економічних відносин можливості діяльності галузевого органу управління звужуються. Це веде до втрати керованості народним господарством, як наслідок - до диференціації суб’єктів господарської діяльності, їх хаотичності та безпорадності, послідовного руйнування економіки.

Ситуацію об’єктивно ускладнює ще один фактор. Сучасні тенденції в розвитку економіки направлені на все більш масове розповсюдження виробництв і технології!, що виникають на стику галузей, та тих, які характерні своїм міжгалузевим характером. Споживчий ринок диктує умови господарської діяльності, визначає її доцільність і ефективність, примушує виробників випускати продукцію, виконувати роботи та послуги, визначені не галузевою належністю підприємств, а виключно питаннями кон’юнктури. До того ж потрібно враховувати значні відмінності регіонів щодо їх демографічних, природних, геополітичних та соціально-економічних умов, рівня розвитку продуктивних сил тощо.

Все це свідчить, що при впровадженні складових ринкової економіки здійснення галузевого управління народним господарством як визначальний фактор об’єктивно неможливе. Потрібний невідкладний і енергійний перехід до територіальної системи державного управління, який потребує передусім чіткого розмежування функцій держави і регіону.

Основними напрямками територіального управління мають бути:

У соціальній сфері:

·  забезпечення розвитку соціальної інфраструктури;

·  здійснення комплексу заходів для відтворення населення;

·  ефективне використання трудових ресурсів;

·  підтримка сприятливого середовища для проживання і роботи людей;

·  сприяння розвитку закладів освіти, охорони здоров’я, спорту, мистецтва;

·  задоволення потреб у продуктах харчування, товарах і послугах.

У сфері виробництва і нематеріальної діяльності людей:

·  раціональне використання виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу;

·  створення сприятливих умов для розміщення і ефективного функціонування виробничих об’єктів, розвиток територіальної виробничої інфраструктури та міжгалузевих проектів, виконання робіт загальнобудівельного профілю і т.ін;

·  розширення територіальних виробничо-господарських комплексів;

·  відлагодження спільної діяльності підприємств, внутрірегіональний розподіл праці, спеціалізація і кооперування;

·  керівництво підприємствами місцевої промисловості, координування на випуск продукції і надання послуг внутрірегіонального характеру.

Ефективне вирішення передбачених напрямків в регіонах можливо в процесі роботи на всіх рівнях і в усіх ланках суб’єктів господарської діяльності.