shpory_MEDU_2011

30.Інститути та інструменти міжнародної міграційної політики

Головним інструментом регуляції міграції, звичайно ж є закон. В той час, коли всі країни світу просуваються до лібералізації торгівлі, практично всі вони проводять заходи щодо обмеження міжнародної міграції. Причиною цього є проблеми, які несе з собою міжнародна міграція, вона і веде до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання. Втручання держави в міжнародний рух робочої сили почалось значно раніше ніж його участь в регулюванні міжнародній торгівлі. Законодавство більшості країн, в першу чергу, проводить чітке розмежування між іммігрантами, тобто людьми, що переїжджають в країну на постійне місце проживання, і людьми, які знаходяться в країні тимчасово. За звичай державне регулювання здійснюється через фінансовані з бюджету програми обмеження притоку міжнародної робочої сили, або ж стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину.

Більшість країн в’їзду, використовують селективний підхід до регулювання міграції, тобто не перешкоджають в’їзду тих категорій робітників, які потрібні в даній країні, і обмежують в’їзд всіх інших.

Нормативно-правова база для імміграції в більшості країн, що приймають іммігрантів, представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства є наступними:

Професійна кваліфікація -жорсткі вимоги до рівня освіти і робочого стажу за спеціальністю.
Обмеження особистого характеру, що включають відповідні вимоги до стану здоров’я іммігранта. Присутній також і віковий ценз.
Кількісні квоти - економічне регулювання, що вводить фінансові обмеження, які забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. ЩО ж стосується юридичних осіб, то в деяких країнах, фірми мають право наймати іноземну робочу силу, лише тоді, коли ними досягається відповідний об’єм продажу чи обороту, або після внесення спеціальних виплат в державний бюджет.
Часові обмеження - законодавства більшості країн встановлюють часові обмеження перебування іноземних працівників.
Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що приймає іммігрантів, встановлює географічну і національну структуру імміграції. Вона, як правило регулюється за допомогою кількісних квот на отримання права на в’їзд з визначених країн.
Заборони. Явні заборони перераховують ті галузі чи спеціальності, працювати в яких іноземцям не можна. Приховані ж, навпаки, встановлюють перелік галузей та спеціальностей, працювати в яких можуть лише громадяни цієї країни.

Існує і таке явище як стимулювання рееміграції, що виникло в умовах постійного тиску на держави з боку профспілок, які в напливі іммігрантів бачать головну причину безробіття; а також і бажанням країни виїзду повернути кваліфіковані кадри.

Важливим елементом державної імміграційної політики є встановлення юридичного статусу трудящих-мігрантів, який визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як в міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надає іноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів у приймаючій країні.

Регулюванням міжнародної міграції робочої сили займається Міжнародна Організація Праці (МОП). Головна мета МОП - сприяти встановленню соціальної справедливості в сфері праці, захищати інтереси трудящих на основні соціального партнерства, поліпшення умов праці.]

Основні завдання Міжнародної організації праці:

- захист інтересів і прав трудящих;

- підвищення життєвого рівня трудящих;

- покращення умов праці;

- захист від професійних захворювань;

- соціальний захист працівників-іммігрантів;

- сприяння зайнятості іммігрантів. [15]

Функції: нормативна діяльність; технічне співробітництво; проведення досліджень і підготовка публікацій.

Наступною організацією –є міжнародна організація з міграції — неурядова міжнародна організація, створена й діюча для розв'язання численних міграційних проблем у сучасному світі; є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі та тісно співпрацює із урядовими, міжурядовими та громадськими установами та організаціями.

Головні цілі й напрямки діяльності МОМ:

управління міграцією в інтересах усіх втягнутих сторін;
тісна співпраця з урядами країн, представлення та захист інтересів людей, що обрали для себе міграцію як єдиний можливий засіб вирішення своїх проблем;
попередження і боротьба з негативними міграційними явищами — торгівля людьми, рабство (в тому числі сексуальне) трудових мігрантів.

МОМ працює у чотирьох широких галузях міграційного менеджменту, серед яких:

Міграція та розвиток;

Сприяння врегульованій міграції;
Упорядкування міграції;
Примусова міграція.

Основними напрямками діяльноті МОМ в Україні є:

Содержание