13.3 Принципи і чинники управління регіональним розвитком

Розвиток науки і практики управління регіональним соціально-економічним розвитком потребує дедалі глибшого пізнання його важливих категорій - принципів і чинників.

Суть управління регіональним соціально-економічним розвитком країни виявляється в реалізації його організаційних та методичних принципів:

·  Принцип історизму. Він має універсальне методологічне значення, дає змогу об’єктивно оцінити відносну цілісність, завершеність того чи іншого етапу економічного і соціального розвитку регіонів країни.

·  Принцип єдності регіональної політики суспільства та господарського будівництва. Орієнтує на комплексний підхід до врахування природно-господарських особливостей кожного регіону, завдань його економічного та соціального розвитку; передбачає поєднання економічних методів управління та місцевої ініціативи, відповідальність місцевих органів управління за комплексний розвиток відповідних регіонів. В обґрунтуванні рішень соціально-економічного розвитку регіону мають враховуватися економічні, соціальні, екологічні, організаційні та технічні чинники.

·  Принцип комплексності. Відображує об’єктивні процеси суспільного поділу праці та регіональної інтеграції виробництва, орієнтує на забезпечення комплексно-пропорційного розвитку господарства регіонів. Комплексність спрямована на піднесення суспільного виробництва на якісно новий ступінь, посилення соціальної спрямованості його розвитку, забезпечення повної збалансованості виробничих ресурсів з потребами господарського комплексу, істотне підвищення продуктивності праці, задоволення на цій основі потреб виробництва і населення.

·  Принцип природно-господарської збалансованості та оптимальності. Означає дотримання обґрунтованої економічної відповідальності між нарощуванням виробничого потенціалу галузей господарства країни та розробкою і реалізацією заходів щодо охорони навколишньою середовища, орієнтує на забезпечення найбільш раціонального регіонального розвитку з використанням прогресивних норм і нормативів, диференційованих за районами.

·  Принцип пріоритетності. Сприяє ранжуванню цілей і завдань соціально-економічного розвитку регіону відповідно до просторової стратегії його комплексного розвитку та реальних виробничо-економічних і ресурсних можливостей, орієнтує на дотримання соціальної спрямованості використання рекреаційних, матеріальних та фінансових ресурсів, а також засобів подальшого розвитку соціальної інфраструктури.

·  Принцип варіантності. Передбачає необхідність вибору шляхів досягнення цілей і розв’язання завдань управління регіональним розвитком, певні зрушення у галузевій і територіальній структурах господарства регіону, використання його переробних та економічних ресурсів. Варіанти регіональною розвитку складаються на основі альтернативності проектованих темпів і пропорцій розвитку галузей, гіпотез інвестиційної політики, технічних і технологічних рішень в організації виробничих процесів, змін у забезпеченні сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, паливно-енергетичними і трудовими ресурсами.

·  Принцип узгодження інтересів місцевих органів управління з комплексним розвитком регіону з госпрозрахунковими інтересами підприємств на основі єдиної відомчо-територіальної системи стимулювання і відповідальності. Передбачає взаємну економічну відповідальність і взаємні зобов’язання щодо комплексного розвитку та функціонування адміністративно-територіальної одиниці.

·  Принцип пропорційності забезпечення фінансовими ресурсами за рівнями адміністративно-територіальної ієрархії та розширення фінансово-економічної самостійності територіальних одиниць нижнього рівня. Ґрунтується на поєднанні територіального бюджету з позабюджетними фондами комплексного розвитку, що формуються за рахунок діяльності підприємств і коштів населення.

Щодо чинників, то всебічна інтенсифікація виробництва вимагає приведення в дію всієї сукупності не тільки галузевих, а й територіальних чинників підвищення віддачі матеріальних, фінансових і трудових ресурсів суспільства.

Пріоритетні чинники регіональною розвитку визначаються такими чинниками:

·  зростаючою обмеженістю природних і виробничих ресурсів;

·  виникненням нових суспільних потреб і способів їх задоволення;

·  соціальними обмеженнями негативних наслідків впливу науково-технічного прогресу на природу і суспільство.

Пріоритетність регіонального розвитку та використання ресурсів на його вирішальних напрямах - основний шлях інтенсифікації економіки регіону.

В умовах ринкових відносин необхідно більш глибоко враховувати територіальні чинники соціально-економічного розвитку регіону.

Їх можна поділити на три групи - джерела, умови, обмеження - і розглядати у зв’язку з будь-яким процесом чи результатом господарської діяльності.

Чинники джерел економічного зростання є основними. До них належать насамперед різні види трудової діяльності людей.

Чинники умов трудової діяльності (багато аспектними). Це основні та оборотні фонди, організація виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, структурні зрушення, стан природного середовища.

Чинники обмежень зумовлюють поступове підвищення чи зниження економічного зростання виробництва.

Чинники соціально-економічного розвитку регіону завжди діють на певний кінцевий результат або конкретний процес.

Територіальні чинники можна поділити на міжрайонні, міжгалузеві та внутрішньопоселенські.

До міжрайонних чинників належать: спеціалізація міст і регіонів на виробництві продукції та наданні послуг для суспільного господарства: удосконалення міжрайонних транспортних потоків через усунення зустрічних та економічно невиправданих перевезень; розвиток міжрегіонального кооперування.

Міжгалузевими є чинники інтенсифікації, що формуються внаслідок поглиблення на певній території міжвідомчої спеціалізації, концентрації, централізації та кооперування виробництва.

Внутрішньопоселенські чинники утворюють комплекс джерел, умов і обмежень залежно від можливостей більш раціонального використання місцевих ресурсів: трудових ресурсів, корисних копалин, природного середовища.

В управлінні регіональним розвитком посилюється значення якісних чинників, серед яких можна виділити такі:

·  економічного використання матеріальних ресурсів, передусім сировини, палива та енергії, за рахунок більш глибокої переробки вихідної сировини, широкого впровадження маловідходних і безвідходних технологій:

·  науково-технічного прогресу, завдяки якому посилюється інноваційні процеси, що охоплюють також асортимент продукції, технології і її виготовлення, технічні засоби виробництва;

·  організації та управління господарством, що забезпечують ефективнішу взаємодію чинників виробництва.

Ефект від урахування чинників регіонального розвитку може виявитись лише в процесі територіального управління. Приведення їх у дію дає змогу краще використати регіональний природно-господарський потенціал, зокрема підвищити продуктивність праці, фондовіддачу, знизити капітало- і матеріалоємність виробництва, забезпечити раціональне природокористування та охорону природного середовища.

Таким чином, розробка принципів та чинників управління регіональним розвитком ґрунтується на науковому пізнанні об’єктивних закономірностей в цілому. Методологія управління регіональним розвитком - це сукупність загальних принципів і методів планового регулювання розвитку господарства країни, на основі яких розробляються державні завдання і забезпечується їх виконання.

Контрольні запитання

1.  Сутність державної регіональної економічної політики.

2.  Яка основна мета регіональної економічної політики ?

3.  Основні принципи та завдання регіональної економічної політики.

4.  Механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

5.  Принципи та чинники управління регіональним розвитком.

14  Зовнішньоекономічні зв’язки та їх роль у розвитку продуктивних сил України і регіонів