Тема 1.4. Регіон в системі поділу праці.

В цій темі розглянуті сучасні особливості поділу праці і формування основних економічних районів країни.

В 1998 році Рада по вивченню продуктивних сил України завершила розробок з економічного районування і в проекті Закону України “Про концепцію державної регіональної економічної політики” запропоновано сітка економічних районів України:

Донецький район (Донецька, Луганська області);

Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

Східний (Полтавська, Сумська, харківська області);

Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

Подільський (Вінницька, тернопільська, Хмільницька області);

Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області);

Причорноморський (Одеська, Херсонська, Миколаївська області);

Автономна республіка Крим.

Ця нова сітка економічних районів в цілому відповідна основним науковим критеріям економічного районування. Ця сітка інтегрального економічного районування використовується, серед інших схем, у більшості економічних наукових та багатьох навчальних закладів України.

Макро (інтегральні) економічні райони – це найбільші територіальні формування, які об’єднають декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.

Мезо (інтегральні) економічні райони є підрайонами крупних (макро) районів і окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки.

Мікро (інтегральні) економічні райони пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Донецьк, Харків, Одесу).

На формування економічних районів основних вплив має територіальний поділ праці. Він проявляється, перш за все, у формуванні галузей спеціалізації окремих територій. Ці галузі, в свою чергу, обумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення територіально-виробничих комплексів (ТВК).

Територіальний поділ праці формується лише за умови розвитку взаємозв’язків місцевостей з різною спеціалізацією господарства на основні розвиненого обміну. Рушійними силами цього процесу є рівень розвитку науково-технічного процесу, спеціалізація діяльності людей в певних економічних регіонах, економічний ефект виробництва. Однак головним рушієм розвитку територіального поділу праці в сучасних умовах є економічний ефект.

Територіальний поділ праці всередині країни і між країнами передбачає наявність промислових відмінностей у господарстві, розірваність між окремими стадіями виробництва, між виробництвом і споживанням.

Територіальний поділ праці проявляється в різних масштабах. Тому і спеціалізація господарства окремих регіонів також повинна розглядатися, виходячи з масштабів поділу праці.

Рівні територіального поділу праці:

• світовий поділ праці (охоплює всі держави світу);

• міжнародний поділ праці (в межах певного об’єднання держави);

• міжрегіональний внутрідержавний поділ праці (між економічними районами країни);

• внутрирегіональний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами регіону (підрайонами, адміністративними одиницями);

• внутріобласний поділ праці – між спеціалізованими господарськими частинами адміністративних областей;

• локальний поділ праці – всередині окремих господарських часник області, між містами і приморськими зонами.

Запитання і завдання

1. Сучасна сітка макрорегіонів України.

2. В чому суть територіального поділу праці?

3. Основні види і масштаби територіального поділу праці.

4. Наведіть приклади ефективного розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці в межах України.