7.1 Чисельність населення та джерела його формування

Людина володіє фізіологічною та інтелектуальною силою, здатністю створювати продукти для задоволення власних потреб і відтворення. Створений валовий продукт В практично у повному обсязі використовується для виробничого і невиробничого споживання населення через валові витрати В. Отже, виробництвом забезпечується відтворення населення.

Населення — природно-історична сукупність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва і відтворення самого життя.

Населення є джерелом формування головної продуктивної сили — людини, носія виробничих відносин. Йому притаманне відтворення як природний процес, що є неможливим без виробництва життєвих благ. Саме в процесі виробництва людина створює матеріальні та духовні цінності, споживаючи які, продовжує власне життя. Продовження життя є метою людини, а виробництво матеріальних і духовних цінностей — засобом для її досягнення. Завдяки виробництву не лише забезпечується продовження людського життя, а й підвищення його рівня, з чим пов’язують кількість і якість споживання матеріальних, духовних цінностей.

Отже, населення одночасно є виробником матеріальних та духовних цінностей і їх споживачем.

Його характеризують національні, соціальні та економічні особливості. Національні особливості відображають риси мислення, свідомості, культури, побуту, ставлення до праці, природи, торгівлі, міжнародних відносин тощо. Соціальні особливості відображають груповий або суспільний спосіб життя людини, її природне відтворення, економічні — здатність до праці, творчості, виробництва.

Таким чином населення і економіка являють собою певну єдність, тобто людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, які впливають певним чином на людей.

Населення виконує дві основні задачі:

·  по-перше, воно створює матеріальні цінності і виступає їх споживачем;

·  по-друге, населення є природною основою формування трудових ресурсів як найголовнішого елемента продуктивних сил.

Важливим чинником продуктивних сил і розвитку економіки є чисельність населення, яка забезпечує відтворення чисельності працездатного населення, чисельності зайнятих, трудового капіталу. Чисельність населення (Н) — змінний показник, який залежить від об’єктивних природних (Нп — природного приросту) і міграційних (Нм — міграційного приросту) процесів. На величину природного чи міграційного приросту впливають соціально-економічні чинники, національні традиції народу, його культура, спосіб і рівень життя. Він вимірюється кількістю приросту на 1000 осіб населення. Зміну чисельності населення з урахуванням коефіцієнтів природного і міграційного приросту можна розрахувати за формулою:

Н = Н + Н * Нп * Нм

Для розрахунку прогнозу чисельності населення Н’ на перспективу в n-років використовують таку формулу:

Н’ = Н + Н * (Нп * Нм)ⁿ

До 1990 р. чисельність населення України мала тенденцію до зростання. Спад виробництва, скорочення робочих місць, незначні доходи на душу населення спричинили зменшення природного приросту населення в Україні та посилення міграції.

За даними Всеукраїнського перепису населення, в грудні 2001 р. населення України становило 48,416 тис. осіб, з числа яких 77,8 % (37,5 млн.) – українці, 17,3 % (8,3 млн.) – росіян, 0,6 % - білоруси, 0,5 % - молдавани, 0,5 % - кримські татари, 0,2 % - євреї, 3,1 % - всі інші національності, з яких 32,538 тис. — городяни.

Зменшення чисельності населення в Україні здебільшого пов’язують із тривалою соціально-економічною кризою і недостатніми доходами для утримання сімей.

Знання чисельності населення на певний період дає можливість передбачити перспективу розвитку народного господарства і напрями демографічної політики.

Аналіз статистичної інформації свідчить, що в Україні спостерігається переважання жінок в чисельності населення. Причому перевага жінок в останні роки дещо зростає. Якщо в 1996 р. у загальній чисельності населення частка жінок становила 53,6%, то у 2005 р. - 53,8%- Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється нижчою смертністю серед жінок. Якщо за останні роки коефіцієнт смертності серед жінок у віці 40-50 років становив 4,8-6,6 осіб на 1000 їх цього віку, то чоловіків відповідно 13,1-19,1 осіб.

Несприятлива і вікова структура населення України. З кожним роком знижується частка дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення та збільшується частка осіб старше працездатного віку. Зменшення чисельності осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок 16-54 роки) свідчить про постаріння населення України. Тому державою приймається комплекс заходів по стимулюванню народжуваності та поліпшенню рівня життя населення.

Україна належить до держав з високою щільністю населення. В цілому по країні приходиться по 83 чол. на 1 км2. Найменша щільність населення в українському Поліссі та на півдні республіки – менш 60 чол. на 1 км2. Так у Чернігівській області щільність населення не досягає навіть половини середньореспубліканського показника. Такий рівень заселеності викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська і Миколаївська області.

Найвищий показник густоти населення у східному регіоні -130 чол. на 1км2, а в Донецькій області - 190 чол. на км2. Порівняно висока щільність населення і в західних областях республіки. Так, у Львівській області цей показник становить 126 чол. на км2, у Чернівецькій - 116 чол. на км2.

В середній частині України та в Автономній Республіці Крим показник щільності населення близьких до середньо республіканського - в межах 80 чол. на км2.

Таке розміщення населення по території республіки викликане складністю вирішення ряду демографічних, економічних, соціальних і народногосподарських проблем.

Джерела формування населення. Визначення процесів відтворення населення, джерел формування та його чисельності має важливе значення для взаємодії економічних і демографічних процесів.

У кожній країні є два джерела формування населення: народжуваність та міграція.

Народжуваність - збільшення населення за рахунок його природного відтворення.

Рівень народжуваності залежить від багатьох факторів рівня реальних доходів на душу населення, цін на споживчі товари і послуги, наявності житла, розміру плати за житло і комунальні послуги, рівня медичного обслуговування та ін.

За 1990-2004 рр. народжуваність в країні значно скоротилась. Якщо в 1990 р. народилось 657,2 тис. дітей, то в 2004 р. -427,3 тис, або па 35% менше.

Причин недостатнього рівня народжуваності в Україні багато, основні з них: низький життєвий рівень та несприятлива вікова структура населення, зменшення кількості шлюбів в розрахунку на 1000 чол., велика частка розлучень (понад 60%), несприятлива екологічна ситуація та ін.

За цей самий період значно зросла смертність населення. Якщо у 1990 році померло 629,6 тис. чол., то в 2004 році - 761,3 тис, або на 131,7 тис. чол. більше.

Показники народжуваності та смертності помітно відрізняються в різних областях України. За цим критерієм їх можна поділити на три групи:

·  області Західноукраїнського регіону, в яких дещо більша народжуваність і дещо менша смертність населення, ніж у середньому по Україні;

·  області Центрально-Південного регіону з вищими за середньоукраїнські показниками народжуваності та смертності;

·  області Центрально-Східного регіону з нижчими за середньоукраїнські показниками народжуваності та вищими показниками смертності.

Протилежну тенденцію демонструють коефіцієнти смертності за віковими групами, тобто кількість померлих у середньому за рік на 1000 осіб відповідної вікової групи. Зменшення смертності помічено лише у віковій групі 0—4 роки. Зростання смертності починається з вікової групи 15—19 років, причому інтенсивність смертності зростає зі збільшенням віку населення.

Таким чином, за рахунок народжуваності не можна ліквідувати втрати чисельності, оскільки смертність перевищує народжуваність більше ніж на 300 тис. осіб за рік.

Міграція - це переміщення населення через кордони тих чи інших територій, країни, населених пунктів зі зміною місця проживання.

Розрізняють наступні види міграції:

·  незворотну;

·  тимчасову (на тривалий строк);

·  сезонну (у певний час року);

·  внутрішню;

·  зовнішню;

·  зворотну;

·  маятникову міграцію (регулярні поїздки).

Незворотна (постійна) міграція - переселення до нового місця проживання без наступного повернення до попереднього місця.

Внутрішня міграція - зміна місця проживання в межах держави.

Зовнішня міграція - переселення, пов’язане з перетином державного кордону.

При міграції відбувається територіальний обмін населення, що сприяє раціональному використанню трудових ресурсів.