Торгівля цінними паперами

З моменту первинної реалізації всі угоди з цінними паперами виступають як їх вторинне розміщення через фондові біржі чи інвестиційні компанії. Вторинний ринок цінних паперів з’являється зразу ж після початку первинного розміщення цінних паперів. Після того як цінний папір надійшов в обіг, одні інвестори бажають продати, а інші – купити його. Це механізм купівлі-продажу вже розміщених цінних паперів особами, які не є первинними кредиторами. Виручені гроші йдуть інвестору, який продав акцію. Вторинний ринок цінних паперів не сприяє нагромадженню фінансових ресурсів для емітента, однак тут формується довіра вкладників до первинного продажу цінних паперів, тобто без існування вторинного ринку інвестори не купували б цінні папери. Це найбільш гнучкий ринок капіталів.

На розвиток фондового ринку впливають такі чинники, як зміна демографічної ситуації, необхідність проведення пенсійної реформи, кризовий стан системи соціального забезпечення і широкий розвиток приватизації. Наслідком є збільшення учасників фондового ринку.

Функціонування фондового ринку здійснюється через кредитно-фінансові установи (брокерські компанії з гуртової та роздрібної торгівлі цінними паперами, фірми, які забезпечують розрахунково-клірингові операції й приватні торгові системи) і фондові біржі. Не виключена поява глобального механізму торгівлі цінними паперами. В узагальненому вигляді вторинний ринок цінних паперів поділяється на фондові біржі та позабіржовий ринок. Для інвестора цей поділ не має принципового значення. Він може через свого брокера купити іноземні акції на фондовій біржі всередині країни.

Біржові угоди за своєю природою є вторинними. Це своєрідний аукціон при наявності вільної конкуренції.

Більшість цінних паперів постійно знаходиться в обігу. Тому повинне бути місце, де можна було б запропонувати зацікавленій стороні цінні папери за прийнятними обом сторонам цінами. Існує два типи ринків для здійснення угод з цінними паперами: аукціонна фондова біржа і ділерський ринок.

Організованим вторинним ринком цінних паперів є фондова біржа, яка являє собою місце зустрічі брокерів, котрі виражають інтереси продавців та покупців цінних паперів і здійснюють торговельні угоди за дорученням клієнтів. Біржа – це централізований ринок, на якому проводяться торги з цінними паперами фахівцями від імені інвесторів. Спеціалізований фондовий брокер, член брокерської фірми, який має місце на біржі, проводить всі угоди з певними акціями і підбирає пари продавців та покупців. На фондових біржах здійснюються угоди виключно з цінними паперами. Тут продаються та купуються цінні папери великих і вже відомих корпорацій.

Перша фондова біржа була відкрита в Лондоні в 1773 році. Класичними фондовими біржами є Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська і Франкфуртська, на яких знаходяться в обігу першокласні цінні папери, гарантуються розрахунки та надається швидка і повна інформація по угодах. Основними учасниками фондової біржі є брокери (посередники між продавцями і покупцями), ділери (торговці цінними паперами від свого імені і за свій рахунок). Фахівцями, які визначають поточний курс цінних паперів і формують пакети заявок на акції, є маклери.

В наш час найбільшими міжнародними фондовими біржами світу є Токійська, Нью-Йоркська, Лондонська, Франкфуртська і Паризька. Статус істинно міжнародної має тільки Лондонська фондова біржа. Хоча за загальним оборотом та обсягом фондового ринку вона займає третє місце, однак за оборотом іноземних акцій вона є найбільшою в світі. Якщо в загальному обороті акцій Лондона іноземні акції складають 30%, то в Японії – лише 1%. Американські й японські компанії більше покладаються на національні фондові біржі, ніж на закордонні. Фондові ринки Європи представлені в основному національними акціями. В цьому відношенні вони подібні до японського фондового ринку. Разом з тим Нью-Йоркська фондова біржа залишається нйвпливовішим фінансовим центром у світі. Тут здійснюються найбільші операції з акціями. Вона пред’являє жорсткі вимоги при допуску цінних паперів до котирування. Насамперед, увага звертається на рівень прибутку до оподаткування як показник фінансової стійкості та конкурентоспроможності компанії. Особливо високі вимоги до іноземних корпорацій, оскільки їх фінансовий стан важко проконтролювати. Серед інших бірж слід виділити Цюріхську (Швейцарія), Сіднейську (Австралія), Гонконгську (Китай) та Південно-Африканську (ПАР).

На фондовій біржі обертаються раніше випущені цінні папери, купівля і продаж яких відбувається на основі їх біржового курсу, залежного від співвідношення попиту та пропозиції. Біржові котирування (зареєстровані біржові курси) публікуються в біржових бюлетенях. Курс цінних паперів залежить від таких чинників, як доходність, позичковий процент (банківська процентна ставка), ціна на золото, деякі товари та нерухомість, дії спекулянтів. Кожна біржа має свій список цінних паперів, якими їй дозволено торгувати. Процедура формування списку цінних паперів (процедура допуску цінних паперів до біржового котирування), торгівля якими здійснюється на даній біржі, називається лістингом. Існують достатньо жорсткі вимоги для претендентів, котрі бажають представити свої акції для котирування на біржі. Вже сам факт котирування цінних паперів на біржі викликає певну довіру до компанії. Фактично компанії змушені давати досить повну інформацію про свій фінансовий стан, яка повинна бути підтверджена документально з можливою перевіркою співробітниками біржі. В наступному учасники торгів зобов’язуються надавати поточну інформацію про результати своєї діяльності. Необхідність проходження процедури лістингу вигідна і для корпорацій, оскільки підвищує ліквідність та привабливість їх акцій, а в майбутньому полегшує розміщення нової емісії цінних паперів. До того ж допуск їх до котирування є своєрідною рекламою продукції компанії. Головне завдання лістинга – забезпечити ефективність фондового ринку, не допустити до котирування сумнівні цінні папери.

На біржах укладаються лише договори. Громадяни і компанії або вкладають на біржі заощадження, або спекулюють. Угоди, укладені на фондових біржах, можуть бути касовими з негайною оплатою і на термін з оплатою через певний час за встановленим курсом. Сума цінних паперів, які котируються на біржі на дану дату, це біржовий капітал. Загальна річна сума угод, які укладаються на біржі, є мірилом її ділової активності. Угоди на фондовій біржі поділяються на касові (негайне виконання замовлення і оплата в термін від 1 до 15 днів) та термінові ( передача цінних паперів через певний термін за ціною на момент укладання угоди). Акції найбільш перспективних, але не достатньо відомих підприємств котируються, як правило, на позабіржових ринках.

Інформація про результати угод на фондовій біржі щоденно публікується найбільшими фінансовими газетами. Для оцінки і прогнозування динаміки курсів акцій, а також для спрощення обробки даних по ринку цінних паперів з великою кількістю емітентів широко застосовуються узагальнювальні показники руху цін на фондових біржах, які отримали назву фондових індексів. Наприклад, на Нью-Йоркській фондовій біржі знаходяться в обігу цінні папери більш 2000 емітентів, Лондонській – біля 2000 національних акціонерних товариств, Токійській – більш як 1700 національних компаній, Франкфуртській – біля 700 емітентів. Індекс відображає змішаний курс певної кількості акцій. Одночасно він показує стан економіки. Якщо зберігається стійка тенденція зростання індексу, то це означає, що економіка країни знаходиться на піднесенні, і навпаки. Це полегшує інвестору визначення своєї політики в довгостроковому плані. Індекси показують середнє значення курсової вартості акцій певних компаній, котрі найбільш точно відображають поточний стан ринку. Це відносна величина. Його слід розглядати відносно попередніх і майбутніх значень, тобто для визначення динаміки. Для кожного індексу на дату першої публікації встановлюється базове значення, з якого виходять при подальших розрахунках.

При розрахунку орієнтованих індексів виникає проблема: які компанії вибрати для розрахунку індексу, який зможе характеризувати як ринок в цілому, так і окремі галузі економіки. Фондові індекси звичайно розраховуються по найбільш відомих, ліквідних і повільно зростаючих акціях. У світі існує велика кількість індексів. Особливо це характерно для США. Найстарішим авторитетним і поширеним фондовим індексом є індекс Доу-Джонса (DJI).

Промисловий індекс Доу-Джонса розраховується як простий середній показник руху курсів акцій 30 найбільших промислових компаній, акції яких котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі (20% курсової вартості цінних паперів). Цей індекс є показником ринкової активності. Його компоненти можуть змішуватися залежно від позицій найбільших корпорацій в економіці США і на ринку. Він розраховується шляхом складання цін акцій компаній, які включені в лістинг на момент закриття біржі, і ділення отриманої суми на кількість акцій, які обертаються на ринку.

Транспортний індекс Доу-Джонса характеризує рух цін на акції 20 транспортних компаній (авіаційні, залізничні та автодорожні).

Комунальний індекс Доу-Джонса розраховується на базі 15 компаній, які здійснюють газо- та електропостачання.

Складний індекс Доу-Джонса визначається на базі промислового, транспортного і комунального індексів 65 компаній (30 + 20 + 15). Звичайно, акціонери усього світу з нетерпінням чекають показника Доу-Джонса, оскільки всі інші індекси орієнтуються на нього.

В Західній Європі та Японії діє в основному один головний біржовий індекс. У Великобританії діє індекс “Рейтер”, в Німеччині – індекс ділової активності DАХ, у Франції – “Каркаран”, в Японії – “Ніккей”. Наприклад, фондовий індекс “Ніккей” розраховується як середній курс акцій компаній 225 японських – “блакитних фішок”, які котируються на Токійській фондовій біржі. У Росії найбільш оперативним та репрезентативним індексом є РТС-індекс. Це офіційний індекс російської торговельної системи. Він розраховується як відношення сумарної ринкової капіталізації акцій, які внесені в список для розрахунку індексу до сумарної ринкової капіталізації цих же акцій на початкову дату, помноженого на початкове значення індексу. На основі індексів РТС відбуваються торги ф’ючерсними контрактами на Російській та Сибірській фондових біржах.

Угоди, які здійснюються за межами бірж, називають позабіржовими угодами. На цьому ринку також існує конкуренція, однак пропозиції надходять не в одне місце, а в різні, часто розкидані по всьому світу. Ділери використовують телефони, комп’ютери для того, щоб передавати один одному інформацію про ціни. Тут фінансуються відносно молоді та часто високотехнологічні компанії. Тому цей ринок є ринком підвищеного ризику. На ньому дуже велика частка банкрутств.

Цей ринок значно переважає сукупну торгівлю на фондових біржах. Операції здійснюються брокерами, ділерськими та посередницькими фірмами, які не є членами фондових бірж. Основний обсяг торгівлі припадає на облігації, а також на акції, не зареєстровані на біржах. Саме на цьому ринку виростають корпорації, які в перспективі стають високоприбутковими. Позабіржовий ринок ще називають ділерським ринком, який являє собою мережу, що складається з офіційних утримувачів акцій і облігацій, які розкидані по всьому світу. Тут ділери за допомогою комп’ютера купують і продають свої запаси акцій, виходячи з співвідношення попиту і пропозиції. Фактично ділерські фірми створили позабіржовий ринок цінних паперів і від них виходить дуже серйозна загроза аукціонним біржам. Цей ринок не пов’язаний з конкретною установою. На ділерських ринках не існує єдиного торгового приміщення, де здійснюються угоди. Угоди з цінними паперами між фірмами звичайно укладаються по телефону. Торги передбачають використання інституціональними інвесторами комп’ютерних програм для купівлі-продажу акцій. Частина брокерів є творцями ринку, тобто вони купують і продають цінні папери зі свого власного портфеля і зв’язані між собою комп’ютерною мережею. В ролі брокерів чи ділерів можуть виступати фірми.

Розвиток комп’ютерної техніки веде до підриву ролі навіть таких аукціонних бірж, як Нью-Йоркська. Ця форма торгівлі цінними паперами швидко застаріває, оскільки спеціалізовані брокери не в змозі охопити всю масу продаж акцій і конкурувати з цілими організаціями, які торгують величезними обсягами цінних паперів.

Типовим фондовим ринком є ринок цінних паперів корпорацій. Тут відбувається колективна оцінка поточної вартості активів корпорації. Інвестиції власників чи власний капітал корпорації є довгостроковими капіталовкладеннями. Збільшення сукупного власного капіталу (акціонерний капітал плюс нерозподілений прибуток) знижує доходи інвесторів, але одночасно скорочує ризик. Якщо зростання компанії фінансується шляхом використання внутрішніх нагромаджень, як найбільш ефективним способом, то інвестору не слід чекати високих дивідендів. Не обіцяють швидкої вигоди для інвесторів й інтенсивно зростаючі компанії. Але звичайно котирування таких акцій зростає. В економічній літературі така стратегія отримала назву політики низьких дивідендів. Відбувається постійне залучення коштів шляхом нових емісій цінних паперів.

Ринкова вартість цінних паперів залежить від ряду чинників, але головним є рух реального капіталу, який вони представляють. Сума ринкової вартості звичайних і привілейованих акцій визначається як капіталізація.

Показник співвідношення цін і доходів представляє відношення ринкової ціни акції до чистого прибутку на акцію, і є індикатором відносної цінності акції. Це не ступінь її доходності. Значне перевищення середнього показника цього співвідношення різними акціями свідчить про те, що за ці акції платиться завищена ціна. Наприклад, зростання економіки США незначне, а індекс Доу-Джонса зростає швидкими темпами. Це означає, що відбувається роздування фондового ринку. Відношення ринкової капіталізації компаній до розміру чистого прибутку в США складає 26, а Великобританії – 20. Динаміка вартості акцій повинна відповідати динаміці виробленого національного продукту. Інакше фіктивний капітал перевищить реальний. Центральною фігурою стає спекулянт, який роздуває і контролює фондовий ринок. Якщо розрив між ринковою вартістю акцій і вартістю реального капіталу дуже великий, то світові фінансові ринки періодично насильно коректуються, коли вздуті фінансовими спекуляціями котирування приводяться у відповідність з реальною вартістю капіталу. Наслідком переоціненості фондових ринків є фінансова криза. Це ще раз підтвердили потрясіння на світовому фінансовому ринку в кінці 1997 року.

В основі інвестування в цінні папери лежать 5 критеріїв: дохід, зростання, надійність, ліквідність та податкові наслідки. Причому не завжди ці критерії діють в одному напрямку. Акції можуть приносити процентний дохід, але при цьому забезпечують мінімальний приріст капіталу, а зростаючі акції дають високий приріст капіталу, але ніяких дивідендів. Висока надійність акцій супроводжується низькою доходністю. В світовій практиці склались певні закономірності. Якщо економіка знаходиться на піднесенні і ринок цінних паперів працює без перебоїв, то слід вкласти гроші приблизно 75% в акції, 20% - в облігації і 5% - в готівку. Якщо фондовий ринок знаходиться в стадії спаду, то 30% - в акції, 40% - короткострокові казначейські векселі чи державні облігації й 30% - в готівку, щоб в майбутньому використати сприятливі умови. Більше всього наведеним вище критеріям відповідають “блакитні фішки”, тобто акції, які випущені відомими компаніями, що відрізняються стабільністю в отримані прибутку і виплаті дивідендів.

Серед промислових компаній слід виділити найбільш динамічні. За темпами зростання обсягу продажу в останні роки лідерами є фірми, які визначають науково-технічний прогрес. Насамперед, їх діяльність пов’язана з комп’ютерними технологіями, електронікою, аерокосмосом і фармацевтикою. Найбільш висока норма прибутку у компаній наукомістких галузей: Compaq Computer, Intel. Саме ці фірми показують найбільш високі темпи зростання. Наприклад, за останні 5 років обсяг продаж компанії Compaq Computer збільшився більше, ніж в 5 разів. Компанія Intel менше, ніж за рік будує один завод, вартістю більше 2 млрд. доларів. Microsoft домоглась монопольного становища на ринку програмного забезпечення комп’ютерів. Країна, яка має такі фірми, може претендувати на лідируюче положення в світі.

За ринковою вартістю найбільш дорогими є нафтові, електротехнічні та телекомунікаційні компанії. Однак лідерами зростання за ринковою вартістю є General Electric, Microsoft, Exxon, Intel, Toyota Motor, Royal Dutch, IBM. Треба мати на увазі, що ринкова вартість безпосередньо пов’язана з прибутковістю.

Існує безпосередній зв’язок між зростанням прибутку компаній та їх ринковою вартістю. Особливо тут виділяються фармацевтичні фірми і фірми, які зв’язані з виробництвом комп’ютерів. Їх ринкова вартість в кілька разів перевищує активи. Рекордсменами в цьому відношенні є Microsoft, Intel Corp, Bristol-Myers Squibb, Merck, Roche Holding, Novartis, Johnson & Johnson тощо. Після злиття Glaxo Wellcome і Smithkline Beecham, об’єднана компанія за ринковою капіталізацією у 1998 році вийшла на друге місце в світі після General Electric. Серед традиційних галузей тільки Coca-Cola може зрівнятися з ними. Рентабельність цих компаній є найбільш високою і досягає приблизно 50%.