Первинне розміщення цінних паперів

Розрізняють первинний ринок цінних паперів, де поширюються наново випущені акції та облігації для збирання коштів, і вторинний, коли відбувається наступний перепродаж цінних паперів. Первинний продаж цінних паперів емітуючою компанією чи державним органом проводиться приватному або державному інвестору (приватне розміщення в формі закритої підписки) і через інвестиційні банки, котрі спеціалізуються на розміщенні нових випусків цінних паперів. Деякі з них займаються реалізацією всього випуску паперів за дорученням клієнтів. Операція отримала назву андерайтинг або гарантоване розміщення. Ця форма називається відкритою підпискою. Процес розміщення нового випуску цінних паперів здійснюється таким чином: головний інвестиційний банк (андерайтингова фірма) тісно пов’язаний з даною корпорацією-емітентом і за домовленістю з нею організує тимчасове об’єднання в формі синдикату інвестиційних банків для гарантованого розміщення випуску. Синдикат створюється групою інвестиційних банків для розподілу ризику. Він формує групу (мережу брокерських фірм) з продажу цінних паперів на первинному ринку. Кожна брокерська фірма бере на себе зобов’язання продати певну частину випуску. Менеджери гарантійного синдикату звичайно продають інституціональним покупцям новий випуск акцій великими партіями. Інвестиційний банк може і сам придбати весь пакет цінних паперів. Продаж акцій означає надходження коштів у фонд компанії-емітента. Після продажу акції вже належать особі або компанії, котра їх купила. Акції можуть бути безліч разів перепродані. В майбутньому інвестор буде мати справу з брокером і фондовою біржею.

Інвестиційна банківська діяльність включає в себе гарантування і розміщення нових випусків цінних паперів, консультування клієнтів з приводу їх емітування. Інвестиційний банк консультує інші компанії з питань залучення додаткового капіталу, організовує поглинання і злиття, розміщує нові випуски акцій чи облігацій. Дуже престижно і вигідно для інвестиційних банків брати участь в злиттях і поглинаннях. Тільки на консультаціях по злиттю фармацевтичних компаній Glaxo Wellcome: Smithkline інвестиційні фірми Beecham Morgan Stanley і Lasard Brothers у 1997 році заробили більше 650 млн. доларів.

Для світового фондового ринку характерна гостра конкурентна боротьба за контроль над ним. Інвестиційні банки конкурують за престижних і великих клієнтів. Наприклад, фірма Morgan Stanley, щоб залучити клієнтів, перша запропонувала модель злиття і поглинання, які фінансуються за рахунок випуску нових акцій чи облігацій.

Серед інвестиційних компаній найбільш відомими є американські фірми Merill Lynch, Goldman Sachs, Morgan Stanley, J.P. Morgan. Створення у 1998 році потужної фінансової групи Citigroup в результаті злиття найбільшого банка США Citicorp і універсальної фінансової компанії Travelers Group означає, що на світовому фінансовому ринку з’явився гігант з активами в 700 млрд. дол. по комплексному фінансовому обслуговуванню більше 100 млн. інституціональних і приватних клієнтів в 100 країнах світу. Американський інвестиційний банк Morgan Stanley поглинув брокерську компанію Dean Wittez, Discover (США), а найбільша інвестиційна і брокерська компанія Merill Lynch вирішила злитися з британською корпорацією Mercuri Asset Management, яка займається глобальним управлінням активами пенсійних фондів. Клієнтами МАМ є п’ять найбільших в світі пенсійних фондів, 25 великих японських корпоративних пенсійних фондів, 900 британських пенсійних фондів. Мета злиття –збільшення масштабів діяльності Merill Lynch в сфері управління фондами. В результаті злиття вона стає найбільшою в цій сфері й управляє активами в 450 млрд. доларів.

Світовий ринок цінних паперів контролюють 8 американських інвестиційних банків і практично не допускають на нього інших конкурентів. Спроби змінити співвідношення сил навіть з боку світових гігантів не дають бажаних результатів. Прикладом може служити намагання Deutsche Bank (Німеччина) закріпитися на інвестиційному ринку через купівлю інвестиційної компанії Deutsche Morgan Grenfell (Британія), котра спеціалізується на проведенні великомасштабних операцій на азіатських фондових ринках. Однак ця спроба вторгнення в дуже вигідний інвестиційний бізнес не принесла Deutsche Bank успіху.

Домінуючі позиції на світовому інвестиційному ринку займають фінансові корпорації США. Одна тільки брокерська компанія Merill Lynch має свої офіси в 45 країнах, контролює 8% фондового ринку Нью-Йорка і 20% Лондона. Тому не є випадковим, що найбільш активними прихильниками здійснення ідеї повної лібералізації світової фінансової системи та зняття обмежень на переміщення капіталу виступають США. Це дозволить американським ТНБ вільно проникати на національні ринки капіталу і здійснювати там спекулятивні операції.

В якості інвестиційних банків виступають практично всі фінансові структури. Високу активність на світовому фондовому ринку проявляють комерційні банки Швейцарії. Спостерігається прагнення західних і американських брокерських компаній закріпитися на фондовому ринку Японії. Особливо це посилилось після краху в кінці 1997 року ряду великих японських інвестиційних компаній. Безпосередня діяльність ТНБ по здійсненню операцій з цінними паперами доповнюється операціями по управлінню різноманітними фондами.

І якщо монополістичні тенденції до недавнього часу були характерні для внутрішнього ринку, то сьогодні вони почали проявлятися і на світовому ринку. Пануюче положення олігополій робить неможливим саморегулювання ринкових зв’язків. Ринок починає працювати в інтересах потужних фінансових груп. Механізми регулювання ринку, які існували до цього, фактично перетворились в інструменти маніпулювання з боку гігантських об’єднань. Причому подібні суб’єкти ринку діють на шкоду своїм стратегічним інтересам.

Більш дрібні банки не в змозі конкурувати з гуртовими торговцями і вимушені опановувати невеликі ринкові ніші, займатися роздрібною торгівлею цінними паперами. Сфера їх діяльності – регіональні ринки.