logo
міжнародний ринок грошей і капіталів методичка

6.2 Світові фінансові центри

Найбільші банки утворюють світові фінансові центри, через які здійснюється рух міжнародних фінансових потоків. Вони є основними утримувачами грошей, і для них характерна висока концентрація банків та інших фінансово-кредитних інститутів при наявності ліберального податкового режиму для здійснення кредитних операцій.

Міжнаціональними фінансовими центрами є міста і країни, які надають кошти для фінансування у валютах інших країн. Це більш дешеві та більш гнучкі (не регульовані) джерела капіталу в порівнянні з внутрішніми ринками.

В наш час склались три основних регіони, де сконцентровані міжнародні банки: США, Західна Європа та Південно-Східна Азія. В результаті гострої конкурентної боротьби роль міжнародних фінансових центрів закріпилась за такими містами, як: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Токіо, Люксембург, Гонконг, Франкфурт-на-Майні та інші. Фактично зараз є 13 фінансових центрів, які охоплюють приблизно 1000 філій та відділень іноземних банків, як правило, промислово розвинутих країн. Склався своєрідний міжнародний фінансовий механізм, який діє цілодобово і регулює рух світових фінансових потоків та світових валютних ринків. Великі банки прагнуть мати за кордоном свої відділення чи філії, однак цей шлях дуже дорогий. Тому банки вимушені підтримувати тісні відносини з зарубіжними банками в якості кореспондентів. Виникає система взаємного ведення рахунків. Ці рахунки отримали назву лоро (їх рахунок у нас) і ностро (наш рахунок у них).

Світові фінансові центри можна розділити на три групи:

міцні позиції національних кредитних підрозділів;

представництв банків, які належать переважно до першої групи.

Першу групу складають найбільш потужні банківські системи країн з високорозвинутою економікою: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Швейцарія, Франція, Італія, Голландія, Канада і Австрія. Сьогодні вони займають провідні позиції на світовому фінансовому ринку.

Серед 20 найбільших комерційних банків світу за розмірами активів 9 є японськими, 9 європейськими і 2 американськими. До першої десятки входять 7 японських і 3 європейських банки. Не дивлячись на те, що число американських серед найбільших банків менше, ніж, наприклад, японських, банківська система США залишається найпотужнішою у світі, але утримувати її свої позиції стає все важче. Серед найбільших 1000 банків світу майже четверть знаходиться на території США. Насамперед, ці банки є найбільш прибутковими і мають високу ринкову вартість.

В умовах глобалізації міжнародних фінансових ринків укрупнення фінансових інститутів є вирішальною умовою їх виживання. Особливо гостра конкуренція розгорнулась між американськими і європейськими ТНБ. Почалася потужна хвиля злиття і поглинання серед банківських структур. В цьому відношенні виділяються швейцарські банки. В кінці 1997 року злилися два найбільших банки цієї країни: Union Bank of Switzerland (URS) i Swiss Bank Corporation (SBC). Утворився супергігант з активами в 625 млрд. доларів. Для порівняння відмітимо, що активи Deutsche Bank склали в цьому ж році 568 млрд. доларів. У 2000 році відбулося злиття Deutsche Bank з Dresden Bank. Головною метою об’єднання є посилення позицій на ринку інвестицій і управління активами. Спостерігається тенденція до об’єднання великих банків зі страховими кампаніями. Голландська компанія INA Group створена на базі злиття страхової кампанії National Nederland з банком NMB Post bank. Відбувається стирання меж між банківською і страховою діяльністю. В США, наприклад, в загальній сумі фінансових активів падає частка банківських депозитів і зростає питома вага страхових компаній і взаємних фондів.

Діяльність найбільших банків світу характеризується тим, що їх зовнішня активність стала невід’ємною частиною процесу глобалізації економічного життя взагалі. Фактично всі вони є транснаціональними банками і знаходяться в розвинутих країнах. ТНБ – це великі кредитно-фінансові комплекси універсального типу, які мають широку мережу підприємств за кордоном і систему участі, контролюють значну частку валютних і кредитних операцій на світовому фінансовому ринку. ТНБ панує як на національному, так й інтернаціональному ринках позичкових капіталів. Їх особливістю є те, що вони діють в основному на світовому рівні й переносять за кордон не тільки активні операції, але й частину власного капіталу. Сьогодні економічна потужність ТНБ стала економічною опорою діяльності ТНК і держави за кордоном.

Зарубіжна структура ТНБ представлена відділеннями, філіями, представництвами, дочірніми та іншими підконтрольними підрозділами. Дочірні й підконтрольні іноземні банки діляться на повністю контрольовані та контрольовані частково. Хоча повністю контрольований дочірній банк є у правовому відношенні самостійним, однак у фінансовому відношенні він повністю залежний. Представництва хоча і не виконують прямих банківських операцій, але грають важливу роль в системі ТНБ, збираючи різноманітну інформацію про країни перебування, встановлюючи попередні контакти з потенціальною клієнтурою банків, вивчаючи можливості для інвестування капіталу. Однак основну роль за кордоном грають філії. Як представники солідних банків вони встановлюють вигідні зв’язки з іноземною клієнтурою. Створення залежних підрозділів дозволяє банку привласнювати отриманий прибуток. Одночасно чимала кількість філій створюється з чисто фінансових причин в офшорних зонах, щоб ухилитися від податків і контролю з боку держави при укладанні угод, які заборонені у себе в країні.

Деякими експертами транснаціональність визначається як володіння філіями і дочірніми кампаніями в декількох країнах. Однак така характеристика не є досконалою. В сучасних умовах розвиток комп’ютерної техніки дозволяє великим банкам здійснювати міжнародні операції з надання кредитів і отримання позик, не створюючи філій за кордоном. Істинна міжнародність банків визначається, насамперед, тим, що вона ведеться систематично і в широких масштабах, тяжіє до світових центрів. Великі міжнародні банки бувають однонаціональними за складом капіталу і міжнародними за своєю діяльністю та багатонаціональними як за складом капіталу, так і за складом діяльності. Міжнародними є банки, які досягли високого рівня концентрації капіталу. Наявність цілої мережі зарубіжних підрозділів (представництва, відділення, філії, дочірні банки) дозволяє швидко і гнучко перерозподіляти капітал у світовому масштабі. Більше половини всіх зарубіжних підрозділів приходиться на США, Великобританію, Францію, Німеччину, Швейцарію, Японію і Канаду. Причому відбувається переорієнтація створення філій на розвинуті країни. Фактично в сучасних умовах відбувається переплетіння найбільш потужних фінансових систем між собою.

Другу групу складають нові індустрії країни Південно-Східної Азії й Латинської Америки, а також ряд країн з перехідною економікою, банківські системи яких представлені як власними фінансовими установами, так і філіями найбільших зарубіжних банків. Особливістю цього ринку банківських послуг є широке представництво на ньому іноземного банківського капіталу з високо-розвинутих країн.

Серед країн з перехідною економікою найбільшою привабливістю для іноземного банківського капіталу користуються Угорщина і Польща. В Росії та Україні частка нерезидентів в активах незначна.

Дуже активно працюють на фінансових (фондових) ринках, що розвиваються, насамперед банки США, Західної Європи і Японії. Причому транснаціональні фінансові компанії намагаються створити достатньо закриті економічні зони. Йде масова скупка контрольних пакетів акцій насамперед інвестиційними банками.

Існує певна залежність між величиною іноземного капіталу і ступенем присутності держави в банківському секторі. Друга хвиля приватизації в центральноєвропейських країнах означає перехід контролю над банківською системою в руки ТНБ. Найменше іноземний банківський капітал представлений в країнах, де велика частка держави. В Китаї вона складає біля 90%, в Індії – більше 70%, а в Угорщині – не більше 10%. В Росії вона поки що перевищує 25%. В країнах Латинської Америки доля активів, які контролює держава, коливається від 30 до 50%.

Особливістю розвитку сучасної світової фінансової системи є швидке перетворення таких країн, як Китай, Південна Корея, Бразилія, Аргентина, Мексика у великі банківські держави світу.

Серед найбільших азіатських банків провідне положення займають китайські та південнокорейські банки. Світ, що розвивається почав наздоганяти розвинуті країни за своєю економічною потужністю. Якщо в 1990 році активи азіатських банків складали 1,2 трлн. доларів, то в 1995 році вони досягли майже 4 трлн. доларів. Найбільшими банківськими активами володіють Китай, Південна Корея, Тайвань і Гонконг. Наприклад, за величиною активів Bank o China знаходиться серед тридцяти найбільших банків світу.

Латиноамериканські банки ще поступаються як за величиною, так і за темпами розвитку банкам країн ПСА. На латиноамериканському континенті відносно великі банки сконцентровані в Бразилії, Аргентині та Мексиці. Причому з 10 банків 7 є бразильськими. Однак вони не можуть рівнятися з великими банками з індустріальних країн ні за величиною капіталу, ні за величиною прибутку.

До третьої групи відносяться країни, де відсутня потужна національна банківська система, але на їх території розташовано багато банків, які належать ТНБ. Ці країни не мають власної розвинутої банківської системи і стійкої валюти. Вони перетворились в міжнародні фінансові центри в силу їх зв’язків не з національною економікою, а з ринками інших країн. Ринок інвалют розширює зону охоплення за рахунок недавно створених зовнішніх фінансових підрозділів. Наприклад, Люксембург є одним з найбільших міжнародних банківських центрів при наявності невеликої кількості місцевих банків. З’явились потужні фінансові центри на периферії (Гонконг, Сінгапур, Карибський басейн – Багамські, Кайманові та Антильські острови, які обслуговують переважно американські й канадські банки, Бахрейн, який перетворився в центр нафтодоларів на Близькому Сході). Наприклад, Гонконг є найбільшим фінансовим центром в Азії. При населенні 6 млн. чоловік він займає 6-те місце у світі за товарообігом. Тут розміщено біля 500 банків. Фактично всі найбільші банки світу мають тут свої філії. Найбільш привабливими офшорними зонами для іноземних банків і фінансових компаній є острів Мен, Кіпр, Мальта, Ліхтенштейн та Ірландія.