4.3 Міжнародний валютний фонд та інші міжнародні фінансові установи на ринку золота

На час створення Міжнародного валютного фонду його члени робили внески частково в золоті (25%), що відповідало ролі монетарного золота в Бреттон-Вудській валютній системі. Після внесення змін до Статуту МВФ, в 1976 році цю процедуру скасували. Золоті запаси МВФ зменшилися з 4772 до 3217 т почасти внаслідок надання можливості його членам викупити золото, попередньо внесене до фонду, а почасти внаслідок продажу металу на аукціонах. Отримані кошти були зараховані до спеціальних фондів і використані як допомога слаборозвинутим країнам.

МВФ розрізняє “монетарне” та “немонетарне” золото, визначаючи перше, як таке, що утримується офіційною монетарною установою, а друге – як усе інше золото в запасах. Монетарне є складовою офіційних резервів, тому воно не входить до складу будь-якого поточного або основного рахунків платіжного балансу та відображається як грошовий рух.

Фонд володіє 103,4 млн. тройських унцій золота, яке коштує за сьогоднішніми цінами 34 млрд. доларів. Запаси створювалися країнами-членами, які повинні були сплатити ¼ від квоти золотом.

Ця угода втратила чинність у квітні 1978 р., коли його монетарна роль була усунена зі Статуту Фонду. Сьогодні Фонд приймає золото як оплату зобов’язань лише зі схвалення країн-членів, що володіють 85% всіх голосів.

Фонд є власником золота. Та фондом володіють уряди, які й створюють правила. Вони не дозволяють залучати золото до таких угод, як позички, оренда, обмін або використовувати його як допоміжний засіб. Фонд може продавати золото за згодою 85% членів.

В останнє він продавав золото у 1976-1980 рр., 25 млн. унцій – за чотири рази, а прибуток використали як допомогу країнам, що розвиваються. Таку ж суму було повернуто країнам членам як реституцію, під цим чітко розумілося, що золото повністю не належить фонду. Взагалі ж його запаси зменшилися на третину.

Коли у 1995 р. виконавчий орган Фонду переглянув роль золота, країни досягли домовленості, що Фонд повинен і далі тримати “відносно велику суму” золота серед своїх активів не лише заради розсудливості, а й для швидкого реагування на непередбачувані зміни. Та термін “відносно велика” конкретно так і невизначено.

Певну роль в офіційних операціях із золотом відіграє Банк міжнародних розрахунків у м. Базелі (Швейцарія). Його було створено в 1930 році як неполітичний інститут – свого роду Центральний Банк для центральних банків. Центральні банки послуговуються ним для купівлі чи продажу золота або як посередником у здійсненні угод між собою (особливо коли надмірна інформація з цього приводу небажана). БМР також пропонує центральним банкам операції своп золото проти вільно конвертованої валюти.

Власні резерви банку становлять приблизно 200 т золота.

Не можна применшувати й ролі Європейського фонду валютної кооперації у визначенні нинішніх функцій золота. Країни-учасниці утримують в ньому 20% власного золота. Вони, відповідно, одержують валютні одиниці ЕКЮ, які враховують як резервні активи, фонд має близько 2700 т золота, обліковує його обсяги за ринковою ціною середньою за 6 попередніх місяців. Таким чином, золото допомагає визначити кількість ЕКЮ в обігу Європейської валютної системи.

Сьогодні управління Фондом здійснюється Європейським монетарним інститутом і оцінюється за двома рівнями:

1. середня ринкова ціна золота за попередні 6 місяців;

2. ринкова ціна на передостанній робочий день до здійснення оцінки.

Треба також врахувати, що Європейський монетарний інститут є наступником Європейського фонду валютної кооперації та базовою організацією для майбутнього Європейського центрального банку.

Золоті резерви Фонду передані Європейському центральному банку, який створено у Франкфурті-на-Майні як головний інституційний елемент Європейського валютного союзу. В Європейському центральному банку золото відіграватиме роль фундаменту, частини капітальних та об’єднаних (загальних) валютних резервів (еквівалентом у 50 млрд. ЄВРО золотом у валютах країн-членів ЕВС).

Визначення Європейською валютною системою золота як резервного активу ще раз свідчить, що цей унікальний його статус не може бути знеціненим. Цю думку поділяли і на Близькому Сході, де здійснювали операції з купівлі золота на початку 80-х років. Ці країни розміщують 5-8% своїх довгострокових інвестиційних портфелів у золото, як у стратегічний запас. Вислів “стратегічний запас” вживається досить часто, і не тільки на Близькому Сході, а й в інших регіонах. Уряди багатьох країн прагнуть мати в резерві певну кількість золота, зазвичай утримуваного у сховищах на батьківщині. Індонезія та Сінгапур, до речі, більшість придбаного золота зберігає у власних сховищах центральних банків.