1. Походження і головні етапи розвитку культури

З ХVІІІ ст.. (до тих пір вузьке значення слова „культура” – обробка) поняття „культура” поширилося на сферу вдосконалення, виховання (т.б. вирощування”) людини в суспільстві, на різні прояви соціального життя людства.

Новітня наукова інтерпретація культури розглядає її як універсальну категорію, зміст якої трактується різними гуманітарними науками, дослідницькими школами й авторами досить вільно.

237 визначення культури на 1960р. – амер.К.Клакхон та А.Кребер

У самому широкому плані культуру розуміють як протилежність природі, сукупність результатів людської діяльності. Процес народження культури був одним з аспектів становлення людини як істоти культурної.

Проблема виникнення людської культури в культурології частіше розглядається в єдності трьох складових: антропогенезу (походження людини), соціогенезу (становлення людського суспільства) та культурогенезу (народження культури). Кожна з цих складових має свою специфіку.

Критерій виділення культурно-історичних епох може бути різним, залежно від позиції дослідника.

Формаційний підхід. Загальноприйнятим у культурології є поділ людської історії на три великих етапи: дикість, варварство, цивілізацію (запропоновано ще у ХVІІІ ст.. шотл. філософом Анрі Фергюссоном).

У ХІХ ст.. амер. етнограф Л.Морган, а потім Ф.Енгельс (первісна, рабовласницька, капіталістична та соціалістична культури) пов’язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства.

Епосі дикості відповідають господарства, що «привласнюють» (збирання, полювання, рибальство), епосі варварства – ті, що виробляють (раннє землеробство й скотарство), епосі цивілізації – розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури.

Отже, в даній концепції основним критерієм етапів культурної еволюції є критерій матеріальний, розвиток виробничих сил.

При семіотичному підході до культури за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови.(В.Гумбольдт, О.О.Потебня – існують мови з переважно дієслівним (динамічним) зображенням дійсності, але існують і з переважанням іменного (статичного) визначення понять. Мовні відмінності накладають значний відбиток на культуру народів у цілому. Суттєво відрізняються культури алфавітного типу від культур ієрогліфічного типу.

Філософський підхід. На сьогоднішній день із поняттям культури так чи інакше пов’язане поняття особистості, суспільства, діяльності. Тільки через діяльність особистість може об’єктувати свої духовні цінності, створюючи матеріальні та духовні блага, і тим самим сприяти розвитку суспільства та історії, і лише через діяльність людина може засвоювати ті цінності, які були накопичені суспільством, і тим самим розвиватися.

При філософському підході до вивчення культури особистісний фактор може бути покладений в основу періодизації культурно-історичного процесу.

З розвитком історії змінюється особистість, її світобачення, виникають нові форми людського пізнання; духовний світ особистості потребує для свого вираження нових видів, жанрів мистецтва, нових засобів.

Класифікуючи історичні періоди розвитку світової культури, слід усвідомлювати, що все в природі має свій початок, розквіт і вгасання. Так між культурами первісного, рабовласницького, капіталістичного суспільства немає провалля. Елементи частини попередніх епох впліталися в наступні