Валютний курс

При обміні формується ціна даної національної валюти, виражена в конкретних грошових одиницях інших країн, яка отримала назву обмінного чи валютного курсу. Він визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Коли користуються терміном “валютний курс”, то мова йде про номінальний валютний курс. Це зв’язуюча ланка між пропозицією валюти на ринку і попитом на неї. Необхідність валютного курсу визначається такими причинами:

• існуванням міжнародної торгівлі. Попит на валюту залежить від імпорту, а пропозиція – від експорту товарів та послуг;

• потребою порівняння цін і витрат в міжнародному масштабі та можливістю виразити зовнішню вартість грошей.

При монометалізації співвідношення грошових одиниць різних країн визначалось за їх металевим вмістом, тобто валютний курс спитався на золотий паритет. Мірилом співвідношення валют була офіційна ціна золота в кредитних грошах (звичайно, в доларах). В кінці 70-х років країни відмовились від золотого паритету в якості основи валютного курсу, який будувався на співвідношенні між валютами, встановленими в законодавчому порядку, і коливався навколо нього. В сучасних умовах валютний курс будується в основному на “валютному кошику”, тобто спостерігається перехід до багатовалютного стандарту.

Реєстрація (фіксація) встановленого курсу банком чи валютною біржою національної грошової одиниці в даний момент називається валютним котируванням. Котирування валют здійснюється офіційно центробанком і вільно – ринком, залежно від попиту та пропозиції. Валютний курс може бути встановлений двома способами. Розрізняють пряме (нормальне) котирування, коли прямо пропонується певна кількість одиниць внутрішньої валюти для придбання однієї одиниці іноземної валюти, тобто до одиниці іноземної валюти прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць. І непряме (обернене) котирування, коли пропонується певна кількість одиниць іноземної валюти для придбання одиниці внутрішної валюти, тобто коли певна кількість одиниць іноземної валюти прирівнюється до одиниці національної валюти. Наприклад, обмінний курс гривні до долара може бути встановлений як 5,8 гривні за долар, або 0,2 долара за гривню. Таким чином, курс гривні в економіці США встановлюється як 0,2 долара за гривню, а в Україні – як 5,8 гривні за долар. Коли ціна одиниці іноземної валюти в гривнях зростає, то говорять про знецінення гривні. Якщо гривня стає дешевшою, то інші валюти дорожчають, оскільки ціна у гривнях зростає.

Ціну, за якою банк купує валюту, називають курсом покупця, а ціну, за якою він її продає – курсом продавця. Різниця між цими цінами складає маржу (прибуток банку). Середнє арифметичне двох курсів є середнім курсом. Цей показник використовується ділерами при економічних зіставленнях. Можливе також котирування двох іноземних валют по відношенню до третьої (звичайно, до долара). Отриману таком чином ціну називають крос-курсом.

Крім номінального курсу виділяють ще й реальний валютний курс, що показує співвідношення, в якому товари однієї країни можуть бути продані в обмін на товари іншої країни, тобто він характеризує співвідношення цін на товари в двох країнах, виражені в одній валюті. Валютний курс оцінює конкурентоспроможність країни на світових ринках. Якщо він зростає (реальне знецінення однієї валюти по відношенню до іншої), то це означає, що товари за кордоном стали відносно дорожчі й споживачі віддадуть перевагу вітчизняним товарам. Якщо він падає (реальне подорожчання), то це означає, що товари в даній країні подорожчали, і знизилась їх конкурентоспроможність.

Зміни валютних курсів впливають на попит на товари конкретних виробників як в середині країни, так і за її межами. Зниження курсу валюти робить імпортні товари більш дорожчими, а експортну продукцію – дешевшою. Коли змінюється ціна валюти, і експортери, і імпортери вимушені коригувати ціни на свої товари. Що ж до руху капіталів, то виробники можуть інвестувати капітал в країни з відносно слабкою валютою, оскільки первісні капіталовкладення будуть порівняно дешевими й існує можливість виробляти недорогу експортну продукцію. Валютні курси можуть впливати на вибір джерел фінансування, переказ грошових коштів через національні кордони та фінансову звітність.

У світовій практиці існує система множинних валютних курсів, які застосовуються тоді, коли держава вводить різні обмінні курси для різних операцій відносно імпорту чи експорту.

МВФ виділяє три основних системи валютних курсів:

• валюти з підвищеною гнучкістю або вільні валютні курси. Мова йде про валюти з частою зміною курсу чи з вільно плаваючим курсом залежно від попиту і пропозиції. А попит на валюту країни є функцією попиту на товари, послуги і фінансові активи. Якщо Україні потрібні американські автомобілі, то для їх купівлі потрібні долари, а це означає, що попит на них зросте;

• валюти, які мають обмежену гнучкість. Це різновид плаваючого курсу при наявності певних обмежень, тобто припускаються коливання в певних межах;

• валюти з прив’язаним чи фіксованим курсом (твердий паритет) – це означає офіційно встановлене співвідношення між національними валютами: країни визначають вартість своєї валюти співвідношенням з вартістю іншої валюти чи набору валют типу СПЗ. При фіксованих курсах періодично виникає надлишковий попит чи пропозиція на валютному ринку.

Якщо ринкова ціна вільно “плаваючих” валют визначається законом попиту і пропозиції, то більшість валютних курсів знаходиться під контролем уряду. В багатьох випадках паралельно з офіційним курсом (найчастіше, фіксованим) функціонує “чорний” чи паралельний ринок, який більш точно відображає попит і пропозицію валюти. Відповідальність за політику, яка впливає на вартість валюти, несуть центральні банки, а їх міжнародна діяльність координується Банком міжнародних розрахунків (БМР), який знаходиться у Швейцарії (м. Базель) і фактично є “банком центральних банків”, оскільки коливання валют негативно впливають на міжнародні економічні відносини.

Разом з тим, наведені вище системи валютних курсів принципово не відрізняються одна від одної. По-перше, вартість будь-якої валюти є відображенням ситуації, яка склалася в зовнішній торгівлі та економіці країни. Тому паритет окремої валюти не можна встановлювати без врахування конкретних умов. Держави продають і купують свої валюти на відкритому ринку, тим самим впливають на їх ціну. Коли уряд зменшує ціну своєї валюти відносно валюти іншої країни, то відбувається девальвація. Якщо навпаки, то ревальвація. Девальвація і ревальвація дають можливість скоригувати коливання купівельної спроможності однієї валюти відносно іншої. По-друге, система вільно плаваючих курсів не є хаотичною, оскільки держава підтримує курс на рівні, який вона вважає розумним, враховуючи свої економічні інтереси.