5. Т. Мальту с і ж. Сей

Найбільш видатним вченим - економістом Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 – 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 – 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме ВИРОБНИЦТВОРОЗПОДІЛСПОЖИВАННЯ як об’єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі Сея є:

теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності

теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.

теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій. Закон СЕя – попит завжди адекватний пропозиції, перевиробництво неможливе.

Сей сформулював також три закони ринку:

чим більше виробників і екстенсивніший ринок – тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;

кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;

імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду – стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній системі Сей вважається засновником нового напряму в політичній економії – ЛІБЕРАЛЬНОГО

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) народився в Лондоні в ро­дині поміщика, здобув ґрунтовну домашню освіту, закінчив коледж Кембриджського університету. Ставши священиком, викладав еко­номіку в коледжі цього університету. Основні праці Т. Мальтуса — "Досвід про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удоскона­люванням суспільства" (1798 p.), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814 p.), " "Принципи політичної економії" (1820 p.).

Використовуючи протиріччя класичної політекономії, Т. Мальтус виклав свою теорію вартості і прибутків, піддавши критиці положення класичної школи.

Теорія вартості Мальтуса еклектична і суперечлива. Під вартістю він розумів, з одного боку, кількість пра­ці, витраченої на виробництво даного товару, з другого — кількість праці, необхідної для виготовлення іншого товару, який обмінюється на да­ний. Прибуток товаровиробника він трактував як різницю між ціною і вартістю товару, прибуток є надлишком до вартості і може бути отриманий у процесі обміну товарів. Учений є передусім при­хильником зростання невиробничого споживання.

Отже, Томас Роберт Мальтус визначив вартість працею, що купується на даний товар. Вар­тість пропорційна витратам виробництва, до яких учений зарахову­вав витрати живої й втіленої у засобах виробництва праці та прибуток на авансований капітал. Таким чином, Т. Р. Мальтус включав прибуток безпосередньо у вартість товару разом з працею та вважав його незалежним від праці. Прибуток він визнавав номінальною надбавкою до ціни това­ру, а сфера обігу — такою, де цей надлишок з'являється за рахунок продажу товару дорожче від вартості. Із цього він робив висновок, що кожен, хто вигравав як продавець, одразу втрачав як покупець, тобто прибуток завжди лишається нереалізованим.

Вирішення проблеми ре­алізації Т. Р. Мальтус вбачав в існуванні непродуктивних верств на­селення (землевласників, чиновників, церкви, армії), які купують, нічого не виробляючи, і цим сприяють отриманню прибутків капіталістами. У цьому полягає сутність так званої теорії третіх осіб. Цим він заперечує думку про суспільний паразитизм непродуктивного класу. У праці "Прин­ципи політичної економії" (1820) Т. Р. Мальтус, по суті, спростовує за­кон Ж. Б. Сея (який ми розглянемо далі), аргументуючи невідповід­ність між попитом і пропозицією внаслідок "недоспоживання".

Т. Р. Мальтус надав нового звучання проблемі народонаселення ("Дослід про закон народонаселення", 1798) у зв'язку з виникненням економічних криз, що призводили до втрати роботи й засобів існуван­ня значною частиною робітників. Ідеологічне підґрунтя його книги — боротьба проти соціалістичного вчення, проти вимог рівномірного розподілу матеріальних благ між усіма верствами насе­лення. Т. Р. Мальтус вважав (подібно до китайських філософів), що уникнути бідності широких народних мас можна шляхом морально­го виховання й освіти населення, а "закони про бідних" лише усклад­нюють ситуацію, оскільки привчають людей до безвідповідальності та утриманства. Отже, Мальтус виступав проти державної підтримки жебраків, оскільки бачив в цьому заохочення нерозсудливих за рахунок стягнення податків з працелюбних громадян.

Т.Мальтус сформулював теорію народонаселення, згідно з якою зростанням населення управляє "природний закон", суть якого полягає в тому, що населення зростає в геомет­ричній прогресії, а засоби існування — в арифметичній, унаслідок чого утворюється розрив між темпами зростання населення і про­дуктів споживання. Зменшити цей розрив можна у результаті на­сильницького скорочення населення (ведення війн, зменшення заро­бітної плати нижче мінімального рівня), заохочення безшлюбності тощо. Учений вважав, що збільшити виробництво предметів споживання неможливо внаслідок дії абсолютного закону спадної родючості землі, суть якого полягає в тому, що кожна додаткова одиниця праці не дає відповідного приросту сіль­ськогосподарської продукції.

Він запропонував свою теорію відтво­рення, де основною є проблема реалізації продуктів. Оскільки попит перевищує пропозицію, то проблема реалізації посилюється, і настає криза недовиробництва. Виходом з кризи є активізація попи­ту третіх осіб (земельних власників, армії, церкви, держави). Ці тре­ті особи мають потребу у прибутках і, одержуючи їх, стимулювати­муть виробництво товарів.

Отже, закони природи він механіч­но переніс на суспільство, хоча на відміну від живої природи світ лю­дей не тільки витрачає та споживає, а й виробляє та збільшує своє багатство.