Економічна думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму у працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Катона, Гракхи, Варрона, Коллумели.

Основні ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства. Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430 — 355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства. Основною проблемою для Ксенофонта був пошук шляхів подолання притаманних такому господарству недоліків. Визнаючи рабство природним і правомірним, Ксенофонт виступав за колективні форми рабоволодіння. Він давав поради щодо поліпшення організації господарства й підвищення продуктивності рабської праці. Ксенофонт був прихильником натурального господарства. Він одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробників на виготовленні певних предметів. Заслугою Ксенофонта є постановка питання про подвійне використання блага — як споживної цінності та як мінової.

Платон (428/427 — 348/347 до н.е.) написав багато творів філософського, соціально-політичного та іншого змісту. Основні твори - «Держава» та «Закони» У праці «Держава» Платон виклав свою концепцію ідеальної держави. Вихідною в його теоретичній побудові була думка про те, що держава, яка складається з багатих і бідних, — це, по суті, дві держави: держава багатих і держава бідних. Нерівність, на думку Платона, випливає із самої природи людей, через що є нездоланною. Торгівлю вважав Платон треба залишити тільки варварам-іноземцям. У «Законах» Платон пропонує ще один проект держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі. Майбутня держава Платона мала би бути господарчо відокремленою й самостійною. Натурально-господарський характер поглядів Платона знайшов відображення у його ставленні до землеробства як найважливішої галузі економіки.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Аристотеля (384 — 322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. З його численних праць, слід назвати «Політику» і «Нікомахову етику», в яких містяться міркування з економічних питань. Аристотель створив проект «найліпшої держави». Соціальною основою такої держави мають бути громадяни, які володіють «власністю середньою, але достатньою. Населенням держави є землероби, скотарі, ремісники, торговці, воїни, наймані працівники та раби. Найбільш привілейованими і шанованими громадянами є політичні діячі, а також філософи. Основою виробництва, на думку Аристотеля, має бути рабська праця. Аристотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей і багатство як накопичення грошей. Безперечною заслугою Аристотеля є аналіз зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу.

Що стосується Стародавнього Риму то основними мислителями були: Трактат «Землеробство», написаний Марком Порціем Катоном Старшим (234 — 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практич­ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос­подарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найпевнішим і зовсім не породжує заздрощів». Катон виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини.

Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих землевласників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами народних трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). Пропоновані ними реформи поляга­ли, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земель­них ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини). Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відобра­ження зростання товарності рабовласницьких господарств та їх пе­ретворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу.