9. Економічні погляди і.В.Вернадського.(стр 147)

І.В. Вернадський – це представник класичної політичної економії в Україні. Він мав широке коло наукових інтересів в економічній науці: теоретико-методологічні питання, історія економічної думки, зовнішня торгівля, аграрні відносини тощо.

Як зазначає І. Вернадський, політична економія займає важливе місце у розвитку суспільства. Цим і обумовлено звернення вченого до вивчення основоположних проблем політичної економії.

Згідно Вернадського, політична економія формулює першооснови, які можуть бути застосовувана і діють всюди, де є будь-яке господарство, тобто скрізь, де є суспільство, члени прагнуть до задоволення своїх потреб. Таким чином, у найбільш широкому значенні він розглядає політичну економію як науку, що досліджує функції, що здійснюються в суспільстві для задоволення людських потреб.

Політична економія, у власному розумінні її, – наука про господарство, але “господарство проявляється за допомогою відомого роду діяльності, так званої праці, тому політичну економію можна назвати також наукою про працю” [9, с. 97].

Багато науковців називають її також теорією добробуту, на тій підставі, що господарство, послуги, праця, цінності, – все це служить до задоволення наших потреб, до нашого добробуту. Дійсно, добробут тісно пов’язаний з політичною економією, однак добробут – це мета господарювання, а не предмет дослідження політичної економії.

Вчений визнавав об’єктивний характер економічних законів, які є всезагальними та не залежать від волі людей. Закони політичної економії існують скрізь, де існують праця та обмін.

Отже, І. Вернадський приходить до висновку, що політична економі – це наука законів, пануючих над людиною в його прагненнях досягти найвищої індивідуальності і найбільшої сили асоціації з іншими людьми.

У дусі класичної школи вчений проаналізував поняття праці та капіталу.

“Людина поєднує в собі умови діяльності вільно розумової та відповідальності, коли ця діяльність спрямована на виробництво корисності, її називають працею” [5, с. 702]. Отже, праця – це діяльність спрямована на виробництво корисностей. Привертає вченого й питання здатності до праці, яка “розвивається в людині не раптом, а поступово”. До основних чинників, що її визначають, відносив навички, вправи, освіту, розумовий та фізичний розвиток, також вказував вплив на трудові здібності статі, клімату, природних властивостей людини. Вернадський виокремлює три “фази продуктивної сили праці – знання, розумова діяльність та виконання” [5, с. 705]. Ці три ступені діяльність людини повинна пройти, щоб досягти встановленої мети – створення корисності.

Праця, на думку українського вченого, є головне та єдине джерело багатства [2, с. 1]. Праця – це цемент, який тримає все суспільство. Вона є завжди продуктивною незалежно від того, здійснюється вона у сфері матеріального виробництва чи у сфері послуг. Він відмітив, що вартість визначається працею. Наголосив на ролі праці в опосередкуванні зв’язків людини з природою, а також відносинах між людьми.

Вчений розрізняв вартість і споживну вартість. Причому вартість він не ставив у залежність від корисності товару. Він не погоджувався із суб’єктивними визначеннями ціни і вартості: “цінність не зміниться від нашого міркування або від нашого розуміння, вона закладена в природі наших відносин і у властивостях речей. Наше незнання, наші лінощі або наша неохайність, а іноді й наша гординя можуть змінити ціну речей, підвищити або знизити її, але це мало відповідає справжній цінності, як сума зусиль, потрібних для вироблення цих речей у конкретний момент, як злодійська ціна або придбання насильством” [9, с. 288-289].

Праця і капітал – єдині важливі чинники виробництва.

“Капіталом називається будь яка цінність, що зберігається для подальшого виробництва та для створення інших цінностей; звідси випливає, що капітал утворюється збереженням праці; а тому його можна назвати накопиченою працею” [9, с. 145]. До капіталу він відносив цінності, призначені не для невиробничого споживання, а для створення інших цінностей. Вернадський розрізняв основний та оборотний капітал та їх структурні елементи. Вчений зазначав, що капітал взагалі має здатність до постійного збільшення.

Він вважав, що одна із важливих умов кожної галузі промисловості, без сумніву, полягає в капіталі неречовому (духовному). До неречових елементів капіталу він відносив знання. Дану позицію варто відзначити, адже воно не раз було присутнє у концепціях різних українських економістів, які віддавали належне духовності в господарському розвитку. Можна сказати, що вони стояли у витоків концепції людського капіталу.

І. Вернадський розглянув співвідношення потреб і праці, закон обігу або обміну, ціни і торгівлі, прибутковість, заробітної плати, національний дохід та інші економічні категорії.

Обмін – це сукупність попиту і пропозиції. Саме попит, причому не стільки в кількісному, як в якісному відношенні, визначає сферу виробництва, так як різноманітність відтворення капіталу обумовлює різноманітність потреб. Там, де слабко розвиваються потреби, там слабкі стимули відтворення.

Визначає поняття доходу. Дохід – це надлишок у цінностях [5, с. 748]. Виокремлює промисловий дохід – заробітну плату (дохід від праці). Загалом заробіток залежить від співвідношення праці та капіталу. Варто зауважити, що в заробітну плату він включав і ту частину, що йде на розвиток сім’ї та її духовність, тому зарплата визначається рівнем розвитку суспільства.

Володіння та праця становлять головну умову утворення цінностей і основу всякого правильного господарства, як система економічної діяльності. Під господарством Вернадський розумів систему економічної діяльності, важливим рушієм якої є суперництво (конкуренція). Суперництво – це фундаментальна основа економічного світу.

Український економіст відстоював найрозвиненіші форми промислового виробництва. Він розумів, що зростання машинного виробництва веде не до звуження, а до розширення ринку.

І. Вернадський в своїх поглядах на інші економічні категорії стояв на позиціях вільного підприємництва. Він не відтворював механічно теорії класиків, але загалом належав до економістів школи А. Сміта.