Особливості ринкового господарства у Франції у першій половині XIX ст.. Економічні вчення ж.Б. Сея, ф. Бастіа.

Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж в Англії - в 1805 - 1810 рр., а завершився наприкінці 60-х років XIX ст.

Вирішальний етап промислового перевороту почався після революції 1848-1849 рр. Фабричне виробництво охопило майже всі галузі промисловості: текстильну, металургійну, хімічну, гірничу, машинобудівну. Загальний обсяг промисло­вої продукції зріс майже вдвоє, внутрішньої торгівлі - в 2 рази, зовнішньої - в 3 рази. Довжина залізниць досягла 17,6 тис. км. Виробництво чавуну зросло втроє, виплавка сталі - у 8 разів. У промисловості й на транспорті кількість парових дви­гунів з 7,7 тис. сягнула 27,8 тис.

Важливою особливістю економіки Франції був швидкий розвиток фінансового капіталу в порівнянні з промисловістю і торгівлею. В 1800 р. створено Французький банк, у 1818 р. -ощадну касу. Паризька біржа перетворилася у грошовий ринок європейського масштабу. Фінансовий капітал володів майже всіма залізницями країни. Позичковий капітал Франції за кордоном становив 10 млрд. фр.

В порівнянні з іншими європейськими країнами сільське господарство Франції розвивалося повільно. Механізація, аг­ротехніка запроваджувалися тільки у великих господарствах. Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди, як половинщина, забор­гованість селян Іпотечному банку, державні прямі й непрямі податки. Торговельна неспроможність селян гальмувала роз­виток внутрішнього ринку.

Жан Батист Сей (1767—1832) Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, нама­гаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Завдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.

Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати виробництва, що приносять користь, мають реальну внутрішню цінність. Трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістично: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції. Він полемізує зі Смітом, котрий зробив «хибний висновок, що всі вартості є уречевленою людською працею, як недавньою, та і віддаленою; інакше кажучи, що багатство є не що інше, як акумульована праця». З цього Сміт, на думку Сея, робить помилковий висновок, що праця є єдиним мірилом багатства або створеної а вартості.

Сей формулював три закони ринку: 1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників. 2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. 3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна отримати, лише продавши свої.

Фредерік Бастіа (1801—1850) Не буде перебільшенням сказати, що основною рисою теорії Бастіа є її компілятивність: його ідеї запозичено в Мілля, Сеніора, Сея, Кері та інших. Водночас його оптимізм і віра у самовдосконалення капіталізму були щирими і він намагався це обґрунтувати з допомо­гою теоретичних міркувань.

Теорія «економічної гармонії». Бастіа стояв на індивідуалістичних позиціях, оскільки, як і Сміт, вірив, що прогрес суспільства зв'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а по суті вони солідарні.

Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний характер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.

Теорія розподілу Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гармонічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробни­цтва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в при­дбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів виробництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.