5. Стан вирішеності американо-іракської війни та оцінка ефективності, спірні питання

Ця війна стала в багатьох аспектах наступницею "Бурі в пустелі", але мала і досить багато характерних рис, які категорично відрізняють її від своєї попередниці.

Огляд військових подій 2003 року дає уявлення про складність і багатогранність аспектів даного конфлікту. Власне, вони й обумовлюють наявність суперечностей, алогізмів і парадоксів, якими була багата друга американо-іракська війна. [2, с. 44]

Характеристику стану вирішеності буде правильно розглядати з моменту повалення режиму Саддама.

Відтак, поваливши режим Саддама Хусейна в Іраку, Білий дім прагне реалізувати масштабніший план, а саме - "утихомирити" Близький Схід шляхом встановлення там проамериканської демократії.

Автори програми "реконструкції" Близького Сходу виходять із того, що американська демократія - універсальна, забезпечує модернізацію, процвітання, справедливість і діалог культур. Однак більшість спостерігачів сходяться на іншому. На їхню думку, спроби США навязати свої принципи близькосхідному регіонові призведуть до наслідків, протилежних бажаним, тобто до посилення в ньому нестабільності, фундаменталізму й тероризму.

Ця програма дає помітні збої вже на першому етапі її реалізації - створенні в Іраку проамериканського режиму. Слабким місцем комплексної програми США із "реконструкції" близькосхідного регіону є те, що її не підтримують ні уряди, ні народи арабських країн, а також Ірану і навіть Туреччини. Єдина країна, котра не лише підтримує цю програму, а й постійно "підштовхує" США до її реалізації, - це Ізраїль, який вважає себе "острівцем прозахідної демократії серед автократичного арабського моря". [1, с. 75-76]

Зробимо висновок, що ця війна не принесла очікуваних у Вашингтоні результатів і мала для США вельми неоднозначні наслідки. Так, вже після завершення активної фази бойових дій події в Іраку почали розвиватися зовсім не за тим сценарієм, на який розраховували американські стратеги. У Вашингтоні особлива ставка робилась на те, що після тривалого жорсткого панування саддамівської диктатури, іракський народ вітатиме американців як визволителів і активно включиться у процеси реконструкції і модернізації країни. Натомість, в Іраку розгорнувся широкий рух опору іноземній окупації, в якому брали участь практично усі етноконфесійні групи населення, за винятком курдів. За цих умов армія США виявилась малоготовою до ведення затяжної конртпартизанської війни і почала зазнавати відчутних втрат у живій силі і бойовій техніці. За станом на 31 серпня 2010 р., тобто майже за 7,5 років війни, загальні втрати американський військ в Іраку склали 4 416 чол. вбитими і 31 930 пораненими.

Протягом тривалого часу США, незважаючи на присутність в Іраку 150-тисячного експедиційного корпусу, так і не змогли забезпечити стабільність і безпеку у цій країні. Повсякденною практикою в Іраку, яка зберігається дотепер, стали збройні напади, теракти та інші насильницькі дії місцевих бойовиків та іноземних терористів, як проти іракців, так і проти іноземців. [1, с. 9]

Таким чином, війна, яку США розпочали в Іраку, спровокувала тут і в усьому регіоні негативні процеси такої сили, до яких ініціатори цієї воєнної кампанії виявилися зовсім не готовими. Цілком очевидно, що військова перемога американців в Іраку не забезпечила досягнення головних політичних цілей, які Вашингтон ставив перед собою у цій війні. [1, с. 10]