20. Ратифікаційний етап

Можна виокремити п'ять основних етапів процесу вступу до Європейського Союзу:

1. Консультативний етап

2.Оцінювальний етап

3. Переговорний етап

4. Ратифікаційний етап

5. Імплементаційний етап

Ратифікаційний етап – триває між підписанням угоди про вступ та її ратифікацією.

Перед підписанням угода про вступ має бути подана до Європейської Ради для схвалення та до Європейського Парламенту для надання згоди.

Після підписання угода про вступ подається до країн-членів ЄС і країн-кандидатів для ратифікації та прийняття країнами-кандидатами рішення про вступ, за необхідністю – через процедуру референдуму.

Саме тому успішний хід переговорів, й навіть їх завершення, не є гарантією вступу країни до ЄС. Так, наприклад, Норвегія, уряд якої двічі (у 1972 та 1994 роках) успішно провів переговори, й навіть

підписав Угоду про вступ, так і не стала членом Європейського Союзу, оскільки противники вступу до ЄС двічі змогли з невеликою перевагою виграти референдум. У 1972 році в референдумі взяли участь 78%

населення, з яких 53,5% проголосували проти вступу до Євросоюзу і 46,5% - за вступ. У 1994 році противники членства в ЄС знову перемогли, набравши 52,3% голосів. За вступ висловилось лише

47,7% тих, хто прийшов на референдум. Швейцарія теж подавала заяву про вступ, але процес так і не було

завершено, оскільки на референдумі в грудні 1992 року швейцарці висловились проти ратифікації Угоди про Європейську економічну зону.

Приклад Польша

Переговори велися за 29 напрямками, із яких більшість не викликала істотних розбіжностей у поглядах серед сторін і не стала джерелом суперечок. Найбільш проблемними в процесі переговорів стали питання працевлаштування польських громадян у державах Європейського Союзу, приєднання польського аграрного сектора до спільної європейської аграрної політики (зокрема питання дотацій польським аграріям), охорони навколишнього середовища, допомоги державним підприємствам, дозволу на придбання польської землі іноземцями, приведення польських продуктів до норм якості ЄС, розмір фінансових внесків Польщі в бюджет ЄС [10].

Європейський Союз також готувався до приєднання нових членів. Саме з цією метою на самміті в Ніцці (7-12 грудня 2000 року) керівники 15 європейських держав затвердили реформу ЄС. Завдяки Ніццькому трактату, Польща здобула в майбутній Раді Міністрів ЄС 27 із 345 голосів (саме стільки, скільки Іспанія - країна приблизно з такою ж чисельністю населення), крім того, Польщі відводилось 54 місця в Європарламенті (із 732 місць). За кількістю отриманих місць Польща мала увійти в шістку найбільш широко представлених у європейських інституціях країн - членів ЄС.

На засіданні Європейської Ради в червні 2001 року, яке відбулося в місті Ґетеборг, було визначено, що країни-кандидати, які позитивно закінчать євроінтеграційні переговори до кінця 2002 року, зможуть приєднатися до співтовариства у 2004 році. Польща потрапила до числа таких країн завдяки тому, що встигла закінчити переговори з ЄС до зазначеного терміну, це сталося 13 грудня 2002 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені.

Варто відзначити деякі компромісні домовленості між сторонами: Польща відстояла право пільгового оподаткування сектора житлового будівництва, доплати польським аграріям становили 55 % у перший рік членства в ЄС, 60 % - у другий, 65 % - у третій від середнього рівня дотацій, які надавалися сільгоспвиробникам об'єднаної Європи, у 2004-2006 роках держбюджет Речі Посполитої мав отримати від ЄС 1,5 млрд євро [11].

9 квітня 2003 року Європарламент переважною більшістю голосів (за - 509 депутатів, проти - 25, утрималися - 31) затвердив пропозицію щодо входження Польщі до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.