5.4. Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності
Контроль за дотриманням законодавства по БЖД в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Кабінет міністрів України:
- організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;
- створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;
- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги , що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я .Спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство
охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- міністерство праці та соціальної політики України;
- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
Кабінет Міністрів України забезпечує:
- реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
- визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
- визначає порядок створення і використання державного, галузевого і регіональних фондів охорони праці.
Для розробки і реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань БЖД населення, яку очолює віце-прем'єр - міністр України.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці:
- здійснює управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;
- розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
- опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці.
Міністерство праці та соціальної політики України:
- здійснює державну експертизу умов праці;
- визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам про охорону праці;
- бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені державні органи з питань охорони довкілля і використання природних ресурсів в Україні.
Міністерство екології та природних ресурсів:
- здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;
- готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів,
- розробляє пропозиції по вдосконаленню господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;
- готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;
- здійснює екологічну експертизу планів розвитку і розміщення продуктивних сил , контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.
Міністерства має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих
громадян у разі порушення природоохоронного законодавства. Міністерство працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом по водному господарству, державним комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює державний санітарний лікар України – перший заступник Міністра охорони здоров'я, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом України.
Основні напрямки діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби:
- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
- підготовка пропозицій по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
- контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
- видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;
- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї.
Керівництво цивільною обороною(ЦО) України покладається на Кабінет Міністрів, міністерства, центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Безпосередньо виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.
Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є голова Ради Міністрів АРК. Начальниками Цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій. Начальниками Цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.
Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.
Кабінет Міністрів України:
- забезпечує здійснення заходів по попередженню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
- розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб – за категоріями по реалізації заходів з цивільної оборони;
- створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
- вживає заходів по забезпеченню готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
- створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
- визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:
- забезпечує здійснення державної політики у сфері ЦО, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;
- організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з ЦО;
- керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах ЦО та спеціалізованих формувань;
- здійснює контроль вимог ЦО, станом готовності сил і засобів ЦО, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
- координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів АР Крим , місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;
- здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення
надзвичайної ситуації;
- забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
- здійснює навчання населення, представників органів управління і сил ЦО з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;
- організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;
- здійснює державне управління у сфері пожежної безпеки.
Пожежна безпека поділяється на державну, відомчу, сільську і добровільну. Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших підприємствах незалежно від форм власності. Згідно з Положенням державна пожежна охорона складається із Головного управління Державної пожежної охорони (ГУДПО), управлінь або відділів у Криму, областях, містах, відділів, відділень, загонів і пожежних частин, допоміжних служб, пожежно-технічних закладів і науково-дослідних установ. Органи Держнагляду поряд з контролем пожежної безпеки об'єктів виробничого та іншого призначення проводять експертизу проектів щодо пожежної безпеки, видачу дозволу на початок роботи новоствореного підприємства, беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію і тощо.
Відомча пожежна охорона створюється на об'єктах міністерств інших центральних органів державної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів (наприклад, Міноборони). Вона здійснює свою діяльність згідно з Положенням, погодженим з міністерством внутрішніх справ.
Сільська пожежна охорона створюється в сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони місцевої державної адміністрації відповідно до Положення про цю службу.
Добровільна пожежна охорона може створюватися на підприємствах, в організаціях для здійснення заходів щодо запобігання пожеж та організації їх гасіння робітниками, службовцями, інженерно-технічними працівниками та іншими громадянами згідно з Положенням про цей вид охорони.
Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених
пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до діючого законодавства державною пожежною охороною. Посадові особи Держпожнагляду є державними інспекторами з пожежної охорони і діють згідно з "Положенням про Державну пожежну охорону". За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перепон для діяльності посадових осіб органів Держпожнагляду, невиконання їх приписів, винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій і громадяни притягуються до відповідальності – сплати штрафів. Розміри і порядок стягнення штрафів визначається діючим законодавством України.
Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює контроль у сфері дорожнього руху.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі з безпеки життєдіяльності, здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.
- 1.1. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
- 1.2. Терміни та визначення безпеки життєдіяльності
- 1.3. Характеристика системи “людина – життєве середовище”
- 1.4. Класифікація небезпечних і шкідливих факторів (ншф)
- 1.5. Основні положення теорії ризику
- 1.6. Управління та прогнозування ризиків
- 2.1 Людський чинник в системі безпеки
- 2.2 Значення аналізаторів людини в системі ”людина - життєве середовище”
- 2.3. Структура аналізаторів, їх властивості. Закон Вебера-Фехнера
- Основні види рецепторів
- 2.4. Характеристика основних аналізаторів
- 2.5. Природа людських помилок
- 3.1. Складові природного середовища та їх характеристика
- 3.2 Гігієнічна характеристика чинників природного середовища
- 3.3. Природні небезпеки
- 4.1. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
- 4.2. Урбанізоване середовище
- 4.3. Небезпечні та шкідливі чинники техногенного середовища
- 4.4. Показники оцінки шкідливої дії речовин
- 4.5. Сукупна дія небезпечних і шкідливих чинників міського і побутового середовища
- 5.1. Загальні принципи забезпечення державної безпеки
- 5.2. Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності
- 5.3. Правові основи безпеки життєдіяльності
- 5.4. Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності